Глава 19

Спроба номер два: в нас друге побачення з Еріком.  
Хлопець запропонував поїхати на концерт однієї місцевої групи. Мене приємно здивувало те, що він вгадав з цим. Я хотіла піти на той концерт, але, коли прийшла по квитки, їх вже не було.  
Група називалася «Основний момент» і складалася з п'яти хлопців. Вони стали відомі близько року тому. Це доволі молода група і до того ж, хлопці більше виступають закордоном, ніж в нас. Хоча, як стало нещодавно відомо, їхні сім’ї звідси і вони виросли тут. Виняток лише в тому, що їхня кар'єра почалася закордоном, але тепер вони стали популярні і на батьківщині.  
— Привіт, — Ерік підходить до мене вже більш впевненою ходою, ніж було минулого разу.  
— Привіт, — радісно від очікування, відповідаю.  
Сьогодні Ерік зміг нормально одягнутися, саме для концерту. На ньому була чорна легка куртка, джинси та світшот. Волосся розбурхане, що личило хлопцю. І чому він ніколи так не робить? Адже постійно ходити «зализаним» зовсім не гарно.  
Правда, я трішки відрізнялась від свого супутника. На мені була шкіряна куртка і чорне плаття, його низ був, ніби спідниця «сонечко». Роуз подарувала мені його на минуле день народження, яке було три місяці тому. І звісно, що я взулася в свої «мартінси». Волосся я випрямила, а на очі просто нанесла темні тіні. Більше не хотіла малюватися, оскільки сидіти я там точно не збираюсь, а потім не хочу дивитися, як все «потече».  
— Ти класно виглядаєш, — робить комплімент і бере за руку.  
Ми саме підходимо до клубу, де проходитиме виступ.  
— Дякую, — опускаю очі, стараючись не звертати увагу на те, які відчуття від того, що він тримає мою руку в своїй. Скажу лише, що неприємні. Ну, не все одразу.  
Ерік простягає квитки охоронцю, який стоїть на вході разом зі своїм напарником. Другий, тим часом, намагається зупинити особливо «небезпечних» фанаток.  
Ми заходимо всередину клубу. Приміщення має світло-синє освітлення, два поверхи і він вже битком набитий людьми. Біля барної стійки розташовані кілька високих стільців і на них сидять хлопці зі своїми дівчатами на колінах. Як романтично.  
— Взяти тобі чогось випити? — запитує Ерік, поки я роздивляюсь інтер’єр.  
— Ні, — відмовляюсь та продовжую оглядати все.  
На другому рівні є дивани та столики перед ними, як я зрозуміла там вхід лише для тих, хто замовляв собі столик. Але я не бачу необхідності це робити, особливо, якщо ти на концерті. Не розумію людей, які просто сидять в цей час.  
Світло згасло і прожектори направили на сцену. Хлопці, по одному, почали виходити. Спершу, Мет, Ділан, Кріс, Ред та наостанок, соліст — Коул. Щасливі вигуки їхніх імен, назви самої групи та кидання ліфчиків почалося ще до того, як хлопці взяли свої інструменти.  
Мет задав ритм і поступово приєдналися всі, даруючи нам їхню творчість, яка полонила наші серця. Ерік стояв поодаль і, як я зрозуміла, він не хотів йти ближче, а от мені необхідно було відчути все. Кожну ноту, кожне слово в пісні. Я любила цю групу тільки за те, що мені настільки подобалася сама музика. Вона була моєю. Не дивлячись на те, що це рок. Коул розбавляє все своїм хриплим голосом. Клянусь, коли він починає співати «Світло фар», здається, що це шепіт, тихий, але точний. І він попадає прямо в серце.  
Почали хлопці з новіших хітів, які я ще так добре не вивчила, але хіба це було важливо? Всі почали стрибати, піднімаючи вгору руки, підспівували хлопцям та, у випадку дівчат, намагалися хоч доторкнутися до них. Яка іронія, їхні пісні наповнені тим, що стосунки не для них і це підтверджують контракти, які хлопців заставили підписати. Жодних відносин. Але не думаю, що вони його дотримують. Я вважаю, що там написано ось так: жодних стосунків або робити так, щоб про це не дізналися. 
О, ні... Почалася мелодія з «Світло фар». Я підстрибнула і хлопнула в долоні з радості. Ця пісня мені так сильно подобається...  
— Не думав, що ми тут зустрінемось, — прозвучав ще один голос від якого мурашки.  
Різко обертаюсь та дивлюся на Кая.  
— Ти ж казав, що маєш якісь справи, — натякаю на його брехню.  
— Це вони і є, — сміється.  
Ерік теж підходить ближче і щось мені підказує, що вони зараз можуть зіпсувати одну з моїх улюблених пісень!  
— Кет? — кличе хлопець.  
— Так? — невинно запитую, дивлячись на те, як Кай намагається не засміятися.  
І вгадайте, що відбувається в цей момент?! До нас приєднується Мері! Ну не інакше, як «щасливий» збіг.  
— Мері! — фальшиво мило вигукую і очі друга різко темніють, — Невже ти слухаєш такі пісні?  
— Привіт, так, — відзивається та.  
— Ясно-о, — тягну, оглядаючи її вбрання.  
Блакитне плаття, туфлі на каблуках, розпущене волосся, злегка завите на кінчиках і ангельський макіяж. Н-да... Я прямо таки бачу, як їй подобається ця група і їхній стиль. Надіюсь їй всі ноги відтопчуть, а каблук вона зламає, коли буде виходити. За умови, звісно, що вона вийде, а не її винесуть.  
А от Кай... По ньому було видно, що він фанат цієї групи. Шкіряна куртка, футболка з їхнім логотипом, чорні джинси та кросівки. Волосся, як завжди в повному безладі. Але погляд... Веселий, впевнений, такий, що вже знає, як круто зараз буде. І я його розумію.  
— Кай, я піду посиджу за нашим столиком, — воркує дівчина, — Щось голова розболілась.   
Я хотіла засміятися і вже було почала, але затихла, коли побачила, як Кай обережно бере її за руку та щось шепоче. Удар. Другий. Це барабани чи моє серце видає свої останні звуки? Відвертаюсь та йду ближче до сцени. Ерік йде за мною.  
У світлі фар 

Ми стоїмо серед дороги 
Ти танцюєш на ножах, 
Ми кидаємо кинджали 
Ти робиш рух  
Ми попадаєм в ціль 
Ти намагаєшся втекти 
За сотні, тисяч миль 
Голос Коула змішується з шумом довкола, але він виграє. Хлопець тримає мікрофон близько до губ, приглушаючи його. Його шепіт розноситься по приміщенні і я з величезним подивом відмічаю, що деякі пари вже почали танцювати. Дивно, що на рок концерті танцюють «медляк»? Це через те, що та пісня відрізняється від їхнього звичного репертуару. Ходили плітки, що цю пісню соліст написав своїй дівчині, але ніхто не може підтвердити це. В будь-якому випадку, мені подобалося те, що я чула і відчувала при цьому. Зараз мелодія сповільнюється і барабани майже стихають. 
Я відштовхую тебе 
Кидаю прямо в прірву 
Ти відвертаєшся, принцеса, 
Лети, поки серце вільне 
Здається, що моє серце зараз точно отримало ще одного хлопця. Втім, він лише мрія, але ніхто не забороняє. Руки Еріка лягають мені на талію, прижимаючи до себе спиною. Я відчуваю його дихання і намагаюсь розслабитись. Раптом здається, що соліст дивиться прямо на мене. Думаю, багато в кого так було, адже це маленьке бажання кожної присутньої в залі дівчини: щоб хтось з цих хлопців звернув увагу саме на неї. А кожен з учасників групи, як на відбір, красиві. Коул високий, темноволосий, але за чорними лінзами очей не було видно. Вони абсолютно чорні і ніхто жодного разу не бачив справжній колір його очей. В Кріса теж темне волосся, карі очі та міцна статура. Якщо Коул виглядає просто, як підтягнутий хлопець, то Кріс, як один з тих хлопців, які люблять проводити вільний час у спортзалі. Він грає на гітарі, до речі. Ред, всупереч імені, має синє волосся. Хлопцям постійно наносять такий мейк, щоб навіть, якщо ми захочемо, то не зможемо впізнати їх в звичайному житті. Ділан грає на клавішах, він нагадує вампіра. Чорний плащ, комір якого закриває шию, чорне волосся, яке тирчить в різні боки(думаю, це гель придає таку форму) та страшенно біле обличчя. Ну і найбільш таємничий з усіх учасників — Мет, ударник. Його майже ніколи не видно. І хлопцю це підходить, він просто прошмигує на сцену так, що ніхто ніколи не бачить його та починає грати. Без нього їхня музика була б прісною. Це справді цікаво, чому він ховається? Боїться сцени?  
Хлопці закінчили свій виступ пізно вночі. Люди наповнились їхнім запалом, енергією і не хотіли так просто відпускати, змусивши заспівати ще раз певні пісні. Я зачаровано дивилася на сцену, де все відбувалося, де гітаристи ходили з краю до краю, де соліст намагався показати магію свого голосу та віртуозної гри його співучасників. Браслет, який нам почепили при вході я точно залишу собі на пам’ять. Можливо, це і дрібничка, але вона нагадуватиме мені про цей вечір, про цю ніч, про музику, яка в той момент, поєднала ритм багатьох сердець.  
Ерік вивів мене з другого залу, коли всі ринулись взяти автографи. Мені вони були ні до чого, бо я не розуміла ніколи навіщо мені підпис якоїсь людини? Навіть, якщо дуже відомої.  
Холодне повітря відразу позитивно вплинуло на мої червоні, безсумнівно, щоки. Я танцювала, стрибала, кричала... Навіть не знала, що в мені стільки енергії помістилось. А як доводиться музикантам? Вони ж, окрім того, що повинні мати енергію, їм доводиться ще й ділитися нею з людьми... 
— Зголодніла?  
— Та не дуже, — я просто не відчувала голоду, — Але можемо зайти в якесь кафе.  
— Ходімо, тут неподалік є кафе, що працює цілодобово, — пропонує хлопець та бере мене за руку.  
Зараз я сприймаю це якось більш... Спокійно. Мабуть, варто було просто дати собі більше часу. Я починаю по новому дивитися на Еріка. І мені подобається, що він такий, який є. Не намагається приховати щось, просто добрий хлопець. Ми могли б стати хорошими друзями. Прикро, що хлопці не розуміють того, що нам, дівчатам, не обов’язково потрібні стосунки або просто все складно... Коли ми пропонуємо вам стати друзями, то зовсім не хочемо «набити собі ціну». Взагалі, вважайте за честь, коли дівчина каже вам бути друзями. Повірте, будучи її другом у вас набагато більше шансів знаходитися поруч, хоч і не в тій ролі, яку б хотілось вам. Та деколи ця дружба може перерости у щось більше, а іноді ні. Це ж не означає, що ви обов’язково повинні отримати те, що хочете... Якщо та дівчина дійсно важлива вам, то ви дасте їй право на вибір і приймете любий.  
Кафе про яку говорив Ерік знаходилося неподалік від набережної. Червона неонова вивіска показувала, що заклад все ще відкритий, чим ми вирішили скористатися. Столики тут були прямокутними, зроблені з темного дерева, по обидва боки кожного стояли коричневі диванчики. Я присіла за один зі столиків, а Ерік пішов взяти нам кави.  
— Як тобі? — запитав, коли віддав мені мою чашку.  
— Це було неймовірно, — я впевнена, що очі в мене зараз, ніби п'яні. Вони світяться від щастя.  
— Згідний. Давно я не бачив, щоб люди так відривались, — сміється.  
— Чому давно? — поцікавилась і випадково обпекла язик.  
— Останнім часом немає багато вільного часу, постійно працюю та й лекції ніхто не відміняв.  
— А де ти працюєш?  
Я так мало про нього знаю. Якщо це вже побачення, то варто дізнатися дещо більше.  
— В фірмі свого знайомого, — туманно відзивається, — Програмістом.  
— Програмістом? — дивуюсь, — Але ми зустрілись на лекції по англійській літературі.  
— Так, — хмикає, — Я записався на той курс тільки, щоб... Познайомитись з тобою, — договорюю і я не знаю, що маю робити: сміятися з цього чи плакати? Виходить він це все продумав, але нащо? Хто так зараз робить?  
— Оу, — видавлюю. А що ще тут можна сказати? Я рада, що ти придумав такий геніальний план лише для того, щоб познайомитися зі мною? 
— Але мені подобається англійська література. Просто, це... 
— Я зрозуміла, — перебиваю, бо бачу, що він знову починає хвилюватися, коли розказує це.  
Ми говорили про те, що нам подобається, чим би хотіли займатися по житті... Я зрозуміла, що майже на всі питання відповідаю брехнею або, вірніше, не договорюю правди. Мені просто було соромно зізнатися, що я написала книгу, але жодна редакція її не прийняла, що я проплакала цілий день через це і, що потім забила на писання. Згодом, все минулось, я знову взялася за створення власної книги, але тепер не показую її нікому. Можливо, колись якесь видавництво і прийме її, але зараз я хочу зосередитись на навчанні.  
Ерік де мав свій план: закінчити коледж, продовжити працювати на свого знайомого, оскільки той добре платить. Потім він одружиться, в нього народиться син або донька (він хоче, щоб був син), вони куплять свій дім і будуть жити довго і щасливо.  
І нудно, хотіла додати, але стрималась. Я не так собі уявляла подальше життя. Хтозна, куди мене занесе, з ким я буду, ким стану... Але це незнання мене захоплює. Попереду ще стільки всього... Я не хочу, щоб все сталося відразу. Мені потрібен якийсь якір, щоб я могла зупинитися, а то з моїми мріями впору йти завойовувати світ. Можливо, Ерік і буде цим якорем. Ми такі різні, але на те й говориться, що протилежності притягуються, чи не так?  
Це було вдале побачення. Окреме дякую Еріку за те, що привів на концерт. Плюси в його карму і мою душу щодо нього.  
Я згадала про телефон, який був у задній кишені...  
— О, ні...— шоковано промовляю.  
— Що таке?  
— Здається, я загубила телефон...— говорю те, про що думати боялась.  
— А, — усміхається, — Мало не забув, — лізе рукою кишеню і дістає звідти мій телефон.  
— Фух, — видихаю і забираю його.  
— Я забрав його, бо бачив, як близько до тебе були інші люди, хтось легко міг витягнути телефон. Ще ц, якщо врахувати, що ти тільки зараз це замітила.  
— Справді, — говорю та допиваю каву.  
Вмикаю телефон і він відразу починає розриватися від пропущених дзвінків та повідомлень. Половина від Кая, а і інша від Теї. Дзвоню перше до подруги, бо знаю, що вона не засне, поки не почує мій голос, який буде казати, що я жива. А щодо Кая... Прочитавши його повідомлення, я вже не була впевнена в тому, що дзвонити до нього — це хороша ідея.  
«Де ти?» 
«Краще тобі взяти слухавку» 
«Кет, якщо ти зараз де не піднімеш, то я сам знайду тебе і приб'ю!» 
Перечитавши останнє кілька разів, вирішила, що йому дзвонити все таки доведеться. Хлопець підняв з першого ж гудка.  
— Де ти?! — гаркнув так, що я відсунула телефон від вуха.  
Ми з Еріком вже вийшли з кафе і хлопець запропонував провести мене додому. Тож зараз ми на півдорозі.  
— Йду додому.  
— Якого чорта в тебе вимкнений телефон? — вже спокійно говорив. А від цього було страшно. Я ненавиджу, коли він показував з себе людину-морозу.  
— Такого! — злюсь. Я повинна йому звітувати про все, що роблю? Він якось не часто писав про це.  
— В тебе 10 хвилин прийти додому. Повір, я швидко знайду тебе і тоді ти вже ніколи не будеш пропускати дзвінки від мене.  
Його голос був таким холодним, злим...чужим? Сподіваюсь, що це мені лише здалося.