Глава 18

Вранці я прокинулася зі щасливим обличчям. Дивно було те, що на годиннику була 7:00. Давно вже я так рано не вставала. Особливо, коли знову почала вчитися. Варто сказати, що прокидатися вранці — ідеально, але ще краще прокидатися тоді, коли ти сам того хочеш. Тому я й була в хорошому настрої, бо виспалась.  
Звісно, що моє вчорашнє ігнорування макіяжу не пройшло повз на сьогодні. В дзеркалі на мене дивилася панда зі спутаним волоссям.  
Я прийняла душ, висушила волосся, яке звісно, почало крутитись. Подумала, ну і чорт з ним, пішла на кухню. Сьогоднішній мій план — не робити жодних планів! Я відпочиваю, повністю і від всього. Кожен день на протязі тижня я вчилася, тому на вихідних планую абсолютно нічого не робити. Хіба що подивлюся фільми або серіали. Скучила я за старими серіалами, які колись дивилася постійно. «Відчайдушні домогосподарки», «Ксена — принцеса воїн», «Буває й гірше», «Теорія великого вибуху». Та я про життя дізнавалася саме з таких серіалів! Іронія в тому, що тепер я розумію, що більшість з них — повна дурня, але сміятися можна. Відразу стільки всього згадується: як ми збиралися з нашою компанією і втікали з дитбудинку на круті(як нам здавалося тоді) вечірки, які відбувалися в когось на квартирі. Щоб там не було, а я маю й хороші спогади з дитинства і тільки за це, вдячна батькам, що вони кинули мене. Зрештою, якби вони цього не зробили, я б не була тою, ким є зараз.  
Я зробила собі яєчню, налила апельсинового соку. Тільки-но занесла виделку, щоб вкусити шматок їжі, як в двері подзвонили.  
— Кого там ще? — буркнула, але пішла відчиняти.  
Може не варто? У всіх є ключі... Чорт, Кай! Він ж десь їх залишив.  
Відчиняю і бачу зібраного Кая. Сьогодні він якось по іншому виглядає. Розтріпане волосся, футболка і джинси. А ні, все як завжди. Тільки... Очі якось надто сильно сяють. Вони і так яскраві, а тепер... 
— Чого тобі? — позіхаю, прикриваючи рот і потягуюсь.  
На мені дитяча піжама, яку купила Тея на день народження. Сказала, що не планує дарувати жодних анти-вікових кремів, бо молодість — наше все. Піжама, до речі, мила. Вона світло-рожевого кольору, кофта на довгий рукав, але сама по собі коротка. Як топ.  
— Як завжди, вічливо, — висловлюється і проходить та роззувається. Тільки, коли він присів я бачу рюкзак на спині.  
— Ми десь йдем? — ставлю наступне питання, ігноруючи, що він не відповів на попереднє.  
— Аякже. Я цілий тиждень працював, думаєш мене зараз можна кудись витягнути? — скептично цікавиться і я хмикаю. Як точно він описав мої думки щодо вихідних.  
— Нащо рюкзак?  
— Там нові краски. Купив їх минулого тижня в магазині на окраїні.  
— Ясно, — відзиваюсь та повертаюсь на кухню.  
Кай йде до своєї кімнати і ставить там рюкзак. Потім повертається та робить бутерброди.  
— Ти плануєш малювати щось? — уточнюю.  
— Картини пишуть, — втомлено каже вже який раз.  
— Картини пишуть, кораблі ходять...— кручу головою, усміхаючись, — Світ божеволіє по-своєму. 
— Точно, — сміється Кай і я випадково задивляюсь на його посмішку. Знаєте, є люди, які заставляють вас посміхатися просто поглядом чи своїм сміхом? Думаю, Кай один з таких людей, принаймні для мене.     
— І все ж...— натякаю, що він так і не відповів.  
— Портрети на замовлення. За вихідні все зроблю, а з понеділка потрібно знову їхати по роботі в фірмі, — кривиться.  
— А де твоя Мері? — мимохідь питаю, хоча розумію, що мені байдуже. Головне, що не тут, не з нами.  
— Поїхала до своєї тітки, яка тут живе. Побуде в них поки.  
— Ммм...— прожовую останній шматок і запиваю соком.  
— Що будемо дивитися?  
— Ти будеш щось дивитися? — дивуюсь, адже коли Кай збирається малювати, пардон, писати картину, то сидить в своїй кімнаті цілий день і ніч, а то й два. Що є, що немає. Єдине, що змінюється — це кількість їжі і його одяг в корзині для білизни.  
— Портрети три. Я скоро з цим впораюсь. Думаю, завтра нічого не робитиму, — погладжує пальцем по підборідді, — Але й сьогодні я не хочу тільки це робити, — кривиться. Я знаю, що малювати на замовлення йому не дуже подобається, але гроші потрібно заробляти так як за все платить він, а не його батьки.  
— Я не дуже хочу щось робити, але потрібно йти прибирати, — зітхаю, — Ти теж приєднуйся, я не буду сама мучитись.  
— Кеті, це ж цілих три портрети... Думаю, я все таки засяду на цілий день, — і швидко біжить в свою кімнату.  
Я за ним, вже забуваючи, що тарілки ми залишили на столі.  
Забігаю за ним і з розбігу стрибаю йому на спину. Пощастило, що Кай стояв навпроти ліжка — ми обоє завалились на нього.  
— Ти, що без мене так сумувала, що заїдала своє горе? — пихтить, ніби я важу, мов слон.  
— Дурак, — сміюсь і починаю його лоскотати. Тільки не пощастило з тим, що в нього немає лоскотів!  
Хлопець миттєво перевертається і тепер я опиняюсь під ним. Якось сміх різко зупинився, а моє дихання почало збиватися. Кай почав лоскотати мене повсюди: живіт, руки, шия! А в мене то вони є!  
— Д-досить, — в мене вже сльози вилізають, бо сміятися не можу.  
— Здаєшся? — очікує, що я це скажу, але нічого подібного не станеться.  
— Мрій.  
Кай сміється, дивлячись на мої страждання і я вже в голові придумую, як буду мстити. Ну, тримайся Колінз!  
Нарешті, хлопець відпускає мене тому, що каже, що мені ще потрібно прибирати.  
— Ти мене вже дістав, — зізнаюсь, втім беззлобно, — Може, поїдеш до себе?  
— Я хочу бути тут, — серйозно каже і на мить моє серце знову пропустило удар, — Мені нудно там, — скаржиться і я сміюсь.  
— Гаразд, я йду, — зачиняю за собою двері.  
Прибирати починаю з кухні. Потрібно стільки посуду помити. Вмикаю музику на повну, знаючи, що Кай теж буде слухати. Підтанцьовуючи, починаю генеральне прибирання!  

Година минула, а мені здавалося, що прибирати потрібно ще більше, ніж було раніше. За цей час я навіть встигла скачати нові пісні і вибрати фільм, який буду дивитися.  
Витерла пилюку, поскладала книги, потім вирішила викинути деякі старі речі... Усвідомила, що грошей на нові немає і зрозуміла, що ці старі речі не такі вже й старі.  
Я прибрала в коридорі, кухні та своїй кімнаті. Залишилось тільки в кімнаті Кая, але я не буду там прибирати. Сам все зробить.  
Пішла зробити йому щось на обід. Ще залишився готовий салат, який я купляла вчора і він, наче, свіжий. Підійде. Хоче їсти — буде їсти те, що є, а не вибирати.  
Стукати я не збиралась, але руки в мене були зайняті салатом і двома чашками(одна мені, я теж буду той салат їсти). Не маючи іншого вибору, гримаю ногою в кімнату. Кай відчиняє і пропускає мене.  
— В честь чого?  
— В честь мого доброго серця, — кажу і сідаю за його стіл. На сам стіл. В його кімнаті не має стільця, бо він тут лише ночує, зазвичай, і малює.  
— Смішно, смішно, — відгукується.  
Я дивлюся на один готовий портрет: це дівчина, яку, мені здається, я бачила.  
— Хто вона?  
— Не впізнаєш?  
— Знайоме обличчя, але я не можу згадати.  
— Це співачка, яку нещодавно журналісти зловили в клубі з недуже пристойними людьми.  
— А, — згадала про те, що про це говорилось по новинах, — І вона сама замовила в тебе свій портрет?  
— Аякже, — хмикає, — Її менеджер.  
— Солідно, — хлопаю в долоні.  
Кай робить перерву і приєднується до мене. Їмо з однієї тарілки і це нікому не заважає.  
— Навчись готувати, — наказує, — Мама каже, що я вже й так сильно похудав.  
Я уважно дивлюсь на його фігуру.  
— Ти серйозно? І де ти похудав? В голові?  
— Ух ти! Навчилася жартувати.  
— А то, — цокаю язиком, — Я ж не ти.  
Нарешті, я впізнаю Кая. Ми не сваримось по серйозному, не ображаємось ні на що. Я просто бачу, що це ще мій друг, який не змінився. Або я ж заставляю себе не замічати очевидного.  
Не дивлячись на те, що я провела день за прибиранням, цей момент перекрив все. Сидячи на його столі, дивлячись як він зараз складає речі, я хотіла по дитячому, невинно посміхатися, обіймати його, кричати щось і кидатися подушками. Він заставляє мене відчути те дитинство, якого я немала, показує, що життя — це хороша штука. І я розумію, що це так. Я практично не мала нічого, ні батьків, ні друзів, ні грошей... Нічого. А зараз я маю найкращих у світі людей, які і є моєю сім’єю, я маю хлопця, якого люблю, не як друга, але я буду щаслива, знаючи, що він теж, хоч і не зі мною. І я не буду злитися, плакати, влаштовувати дурні істерики. Я хочу просто жити. Невже я не заслуговую на це? Ще й як заслуговую. Я сама будую своє життя, ніхто не в праві керувати ним. Я не збираюсь здаватися. Я закінчу коледж і отримаю хорошу роботу, напишу свою книгу і виставлю на якомусь інтернет сайті. Неважливо, що буде далі. Головне, що є зараз! Досить згадувати минуле чи жити лише надіями на майбутнє. Інакше можна пропусти дещо дуже важливе — теперішнє. Згадуючи те, що було і бігаючи за тим, що буде ми втрачаємо те, що вже маємо. А я не хочу так. Я сильна і багато витримувала, то чому не можу зараз розслабитись? Я знаю, що все буде добре. Я вірю в це, але не зациклююсь лише на тому, що буде. Те саме стосується і батьків, я їх пробачила. Щоб там не було, в них свої причини так вчинити. А я... Я ж їх ніколи навіть не бачила, тому не чесно буде звинувачувати їх у своїх нещастях. Мені вистачає всього! І я таки дам шанс Еріку... Чому б і ні? Колись це має статися, то чому не зараз?  
— Хей, — перед моїми очима Кай клацає пальцями, — Про що мрієш? — посміхається.  
— Про все.  
— Уточни, — просить, — Може я щось і здійсню, — «грає» бровами, натякаючи на своє вже заправлене(я казала, що він буде прибирати) ліжко.  
Жартівливо наближаюсь до нього і руками притягую його лице до себе. Шепочу: 
— Тільки в твоїх снах, — я сказала це дивлячись зовсім не в очі, а на його губи. І це була погана ідея!  
— Принцеса, ти не можеш снитися мені, — його дихання вкотре обпалює шкіру. 
— Чому? — перестаю дихати в очікуванні відповіді.  
— Бо сни в мене зазвичай 18+, а твоя піжама ніяк не вписується в таку категорію, — руйнує все і починає голосно сміятися та відходить.  
Я видихаю. Фух, цікаво скільки я так протрималась? Завжди хотіла вміти надовго затримувати дихання. Колись я навіть спеціально тренувалась для цього. Але швидко перестала витрачати час на таке.  
— Я не тому тобі не являюсь у снах, — я не буду мовчати. Він мене знає, тому й ображатися не буде.  
— Та ну? — в його очах виклик. І я приймаю його, — Просвіти мене: чому?  
— Тому, що ти розумієш, що я ніколи не погоджуся переспати з тобою, — виділяю останнє слово і зі щасливим обличчям зістрибую зі столу, — Та і, — обертаюсь перед тим, як вийти, — На столі пилюка ще є.  
— З тебе впала? — іронічно питає і я замічаю щось дивне в його погляді.  
— Авжеж. Бо я вся пилюкою покрилася, чекаючи, коли ти придумаєш якийсь оригінальний жарт, — виходжу.  
Да! Починаю кружляти по квартирі від радості, скачу і не можу зупинитися. Останнє слово за мною!  
Роблю ще один поворот на 180 градусів і бачу, що Кай стоїть в дверях і дивиться на мене.  
— Ем, — відразу ніяковію, — Я просто отримала стипендію, — знаходжусь.   
— Я і не сумнівався, — все ще сміючись він повертається до кімнати.  
— А знаєш, — заходжу в його кімнату і бачу, що він скинув футболку. Дідько! Не могла вже плюнути на це?  
— Що? — повертається, демонструючи себе, ніби Аполлон.  
— Нічого, — злюсь і гримаю дверима, виходячи.  
Нам не можна жити разом. Я йду до себе і перевіряю телефон. Серед повідомлень бачу пропозицію від Еріка, щоб таки піти погуляти в понеділок. І я погоджуюсь. Новий шанс, нове життя.  
*** 
Кай стояв навпроти портрету, який саме закінчив. Але думки його були зайняті зовсім не людиною зображеною на папері. В них міцно засіла одна нестерпна рудоволоса особа. Але така смішна, щира, справжня і...рідна.  
Хлопець усміхнувся, побачивши своє відображення в дзеркалі. Тея буде ревнувати. Хоч він і розумів, що ні, оскільки в нього прокидалися якісь незнайомі відчуття до своєї подруги. Не як до сестри. Але йому не подобалося це. Кет — заборонена тема. Він не дозволяє про неї комусь щось говорити, не дасть нікому її образити і завжди готовий допомогти. Тільки він не зможе перетнути встановлену ним же межу. Він спеціально минулого року запропонував їй бути друзями. Розумів, що не хоче відпускати її зі свого життя. А зараз...  
Приходить смс від Мері і він видихає. Це мине. Вони просто загралися. Тоді, коли вона притягнула його до себе, Кай був впевнений, що не втримається. Зараза мала навіть не уявляла, як впливала на нього.  
Він поставив мольберт в кут, а сам відкрив ноут. Брат просив скинути звіт по роботі і відкладати Кай не хотів.  
— Я замовляю піцу, будеш?! — кричить з кухні Кет. 
— Замов мені суші! — відзивається.  
— Фу, — незмінно, реагує дівчина, яка ненавидить їх.  
Це заставило Кая усміхнутися і з ніжністю, яка йому взагалі не притаманна, поглянути на фотографію, яка була в хлопця на заставці в телефоні. Фотографувати Кай не любив, це була справа сестри. Але те фото йому подобалося і його теж зробила Тея.  
Кеті тоді дізналася, що поступила в коледж і в честь цього, Кай великодушно дозволив їй залізти на його спину і обіцяв «покатати» її. Кеті, будучи дійсно дитиною в душі, зі щасливим криком стрибнула на нього. Кай скривився, а Тея підбігла сфотографувати і Кеті показала язик. Так і вийшло, що на знімку були два щасливих обличчя: тільки одне кривлялось, а друге просто щиро раділо.  
Хлопець піднявся і направився на кухню, де його вже чекали чергові жарти, сміх, їжа та чудово проведений разом час.