Глава 17

Ми прийшли на романтичну комедію. Не знаю, чому, але я не могла вибирати. Я б була не проти бойовика. Тим не менш, ми зайняли місця майже в самому кінці. Мені не п’ять і я здогадувалася, що просто дивитися фільми ми не будемо, але сталося не так, як гадалося.  
Ще до початку фільму я замітила групку підлітків, які зайшли так, ніби цілий світ біля їхніх ніг. В кожного в руці була пачка чіпсів і кола. Але були й ті «щасливчики», які принесли пиво.  Звісно, що така компанія не сяде на перші ряди, вони сіли прямо перед нами. Підлітки доволі гучний народ і сьогодні я в цьому лише зайвий раз переконалася. Ерік підняв ручку від крісла між нами, щоб поставити туди сік і попкорн. Я відчула себе старою, дивлячись як дівчата весело сміються, плюючи, що в залі вони не одні. Така свобода була мені по душі. Звісно, що я не кажу, що це правильно, адже ти заважаєш іншим. Просто тобі настільки плювати на думку чужих, що навіть не звертаєш уваги на таке. Приємно бути дитиною, оскільки тоді ти теж не зважаєш на те, що кажуть інші. Хіба що це рідні тобі люди: мама, тато, бабуся чи дідусь. Навряд є такі, що слухали старших братів чи сестер. Про молодших взагалі немає, що казати. Дивлячись на Джера і Роуз важко сказати, як вони вижили, живучи під одним дахом. Дні, коли вони не сварилися і не бились їхні батьки відмічали в календарі. А коли прийняли до себе й мене, то й зі мною. За останній рік, як ви могли замітити, змінилось моє прізвище. Це тому, що містер і місіс Шепарти взяли повну опіку наді мною. Не думаю, що це було потрібне, адже 18 років я мала, але все одно мені було дуже приємно, що вони це зробили. Все таки мати хорошу, добру та чуйну сім’ю хоче кожен. А той, хто каже: «ні», обманює. Я була в кількох сім’ях і ніяк не могла зрозуміти, чому їхні діти постійно сварилися з батьками. Це не у всіх, але в деяких так було. Я не розумію людей, які ненавидять своїх батьків(звісно, не беручи до уваги таких, як мої). Якщо в тебе любляча мама, то ти вже щаслива людина. І більше нікого тобі не потрібно. Я жодного разу цього не казала, але коли мама Розі обіймає мене, я мало не плачу. Від розпачу, що я не заслуговую на таке. Більшість дітей, яких ось так кинули на надію долі, думали, що просто не заслужили на щастя, на любов близьких. Я не буду казати за всіх, але я знала дівчат і хлопців, в яких було так. Діти з дитбудинку зовсім не якісь кримінальники, вони не вбивці і не злодії. Не можна судити людину лише по тому, що в неї немає батьків. Таку дитину виховує саме життя.  
— Може я куплю солодкий? — тихо питає Ерік, нахиляючись до мого вуха.  
Різкий аромат його одеколону мені не подобається, але я нічого не кажу, лише мило посміхаюсь.  
— Ти про що?  
— Попкорн, — кивком голови показує на майже повне відерко, — Ти до нього навіть не торкнулася.  
— Вибач, — ніяково посміхаюсь, — Я просто задивилась фільм.  
Він теж посміхається, показуючи ямочку на щоці. А в Кая їх немає... В нього загострені вилиці. Але це лише додає мужності до образу, особливо, коли він робить свій коронний "покер-фейс".  
Ми дивимося як дівчина обманює свого хлопця кажучи, що вагітна і в які після цього казуси вона потрапляє. Схоже на ідіотизм, хоч іноді я таки сміюся. Дівчата, які сидять на колінах своїх хлопців перед нами, вставляють смішні коментарі і ось, чому я дійсно хотіла сміятися. Хлопці теж не відставали, хоча й слова їм варто було підбирати більш цензурні.  
Еріку ж не до вподоби така компанія, він лише те й робить, що зітхає, як тільки хтось з них відкриває рот. Але ніяк на це не впливає. Можливо, він просто боїться хлопців, які не дивлячись на вік і очевидний нижчий рівень розумового розвитку, на вигляд були сильнішими за нього? 

Після фільму Ерік запропонував сходити в галерею, на виставку якогось крутого(з його слів) фотографа. Втім, я не могла погодитися з таким визначенням, бо крутий це не те, що підходить для творчих людей. Скоріше, талановитий. Ось, як Тея. До речі, вона ж теж фотограф. Цікаво, чи знає він хоч якісь її роботи? 
Ерік завів машину та ми поїхали. Виявилося, що галерея зовсім неподалік. А я раніше навіть не замічала її, хоча часто тут гуляю. Завжди цікаво відкривати для себе щось нове.  
— Ваше запрошення, — просить охоронець на вході і Ерік дістає гарно оформлений конверт, — Проходьте, — відчиняє скляні двері галереї.  
Всередині є три різні зали, які відокремлюються лише невеличкою перегородкою. Фотографії друга Еріка були в третій залі. Він, на відміну від двох інших фотографів, робив знімки природи, пейзажів, тварин. Тільки не людей. В першій залі були в основному портрети, в другій я замітила фото в русі. Колись Тея розказувала, що вона дуже любила саме такий стиль. Вона любила розмиті фото, але, щоб вони щось казали. Саме її фотографії говорили мені про емоції людей зображених на них. А на фотографіях природи... Так, це красиво, але чогось не вистачає. І не обов’язково людини, скоріше... Не знаю. Якогось невеличкого елементу.  
— Чак! — кричить Ерік і підходить до невисокого худорлявого хлопця, який був одягнений в джинси, просту сорочку, але головний атрибут одягу, вірніше аксесуар, — це ковбойський капелюх. До чого він тут взагалі? Гаразд, йому ще можна дати третій шанс, бо з талантом і з зовнішнім виглядом, мимо.  
— Ерік, — радіє той та простягає йому руку, — Радий бачити.  
— Так, я теж. Познайомся, — притягує мене до себе, поклавши руку на талію, — Це моя подруга — Кеті, — я вдячна, що він не представив мене, як свою дівчину, —  А це мій друг і прекрасний фотограф, — я б посперечалася, — Чак.  
— Рада знайомству, — втім, хороші манери ніхто не відміняв.  
— Я теж, я теж, — його «липкий» погляд пройшовся по моєму тілу. Ми скинули верхній одяг та Ерік відніс його в гардероб, тож зараз я стояла «при параді», в своєму платті.  
Чорт, мені так не вистачало Кая. Він би точно вже прибив когось за такі погляди. Як же це гидко. Я почуваюся якоюсь продажною дівчиною.  
— Все гаразд? — шепоче Ерік.  
— Так, в порядку, — відповідаю.  
Я відходжу від них, щоб полюбуватися на кращі знімки в інших залах. Там же я беру бокал шампанського і за один ковток випиваю все. Щоб заспокоїти свої нерви мені треба було випити ще, втім, я знала, що скоро воно в голову не вдарить, а я хотіла забути цей вечір, не зважаючи на те, що день був досить нормальним.  
Раптом чується якийсь шум і я йду за людьми. Всі зібралися подивитися, як два хлопці б'ються і я з подивом відмічаю, що це мій новий знайомий Чак і Ерік. Другий виграє, але його відтягує охорона. Він злий, це видно по очах, які зазвичай висловлюють те, як йому нудно. Всюди і зі всіма. Але не сьогодні.  
Ерік повертається і знаходить мене. Рішуче йде в моєму напрямку та бере за руку.  
— Ходімо звідси.  
Я нічого не кажу, оскільки тільки рада піти звідти, але мені все ж цікаво знати, що там такого сталося, що друзі почали битися. Я взагалі не думала, що такий, як Ерік здатен на те, щоб вдарити когось.  
Ми мовчки йшли по вулиці до його машини. Хлопець тяжко дихав і я бачила, що йому важко заспокоїтись. Ми сіли в авто та швидко рушили з місця. Вогні галереї залишилися позаду.  
Не знаю навіщо, але я кладу свою руку на його, яка не лежить на кермі. Він здивовано дивиться на цей жест, але нічого не каже. Мені рідко доводилося заспокоювати когось в такому стані, але чомусь я подумала, що саме це і треба зробити. В машині грав новий хіт «Imagine Dragons», а за вікном вже давно були сутінки. Я дивилася вперед, мені не цікаво було дивитися зараз на місто. В мене знову вселився страх і я відчула, що сильно трясуся.  
Машина зупинилася біля мого будинку і я поспішила вийти. Стало якось надто душно. Серце калатало, схоже я дуже хвилююсь.  
— Кет! — кричить Ерік і підходить ближче. Надто близько. 
— Що?  
— Ти... Словом, пробач. Я не хотів, щоб ти це бачила, — намагається посміхнутися, але це тільки сильніше лякає мене.  
— Це дурниця, — махаю рукою і хочу піти, але він не відпускає.  
Я звертаю увагу на його світле волосся і те, що він, мабуть, залишив шапку в машині. Після того, як ми вийшли з галереї на ньому вже її не було. В нього зазвичай акуратно укладене волосся, а зараз трішки розбурхане. Я піднімаю руку, щоб поправити пасмо, але в цей момент Ерік робить крок вперед і прижимає мене до стіни під'їзду. В мить його губи опиняються на моїх і я, здається, божеволію. Я дозволяю йому робити так, як він думає правильно, але це перевертає все в мені. Метелики в животі, мабуть, таки проснулись і почали надто сильно літати. Його рухи ніжні, повільні, обережні. Ніби він боїться, що я зараз відштовхну його. Мабуть, це й допомагає заспокоїтися. Він не зашкодить мені. Все нормально. Я хочу бути нормальною! Кладу руки йому на плечі і починаю невміло відповідати на поцілунок. Чому невміло? Тому, що не такий вже й великий досвід в цьому я маю. Одна його рука заривається в моє волосся і тут він зупиняється. Починає трясти рукою, чим робить мені боляче, бо тягне за волосся.  
— Ай, — шиплю.  
— Пробач, перстень заплутався в волоссі, — ніяково говорить і я сміюся.  
Це рятує обстановку, хлопець дозволяє собі приєднатися до мене після того, як відчіпляє перстень на пальці від мого волосся.  
— Вибач, — вкотре за сьогодні повторює.  
— Все гаразд, — відповідаю, — Просто...— хочу сказати: не роби так більше, — краще тобі не носити його, якщо не хочеш, щоб таке трапилось знову.  
Я сподіваюсь, що таке не повториться, але щось підказувало, що це був лише початок.  
— Тоді, до завтра? — з надією питає і спиною йде до машини.  
— До завтра? — здивовано перепитую, адже на вихідні я мала свої плани.  
— Ну, може ми завтра прогуляємось?  
— В мене завтра справи. Може, краще після вихідних?  
— Так, добре. Я подзвоню.  
— Ага, — погоджуюсь я та швидко вбігаю у під'їзд.  
З такою ж швидкістю біду до квартири і зачиняюсь там на всі замки. Тільки після цього я можу спокійно видихнути та опуститися на підлогу.  
— Чо-о-р-р-т-т, — відчайдушно промовляю.  
Чи варто було це робити? Не знаю. Чесно. Ерік непоганий, але те, що сталося неабияк налякало мене. І причини цьому я теж не знаю. Просто, мабуть, це надто неочікувано, адже я думала, що такі, як він все можуть вирішити дипломатичним шляхом, а не кулаками. З іншого боку, якби вдарив Кай, я б не здивувалась і точно не лякалась, тому не справедливо звинувачувати Еріка в чомусь. Це все кляте шампанське. Знала ж, що навіть його не варто було пити, але голос злості перебив голос розуму, як це часто стається.  
Втім, я не шкодую ні про що. Це було веселе перше побачення: фільм, бійка, поцілунок. В мене дивне поняття романтики...  
Я заспокоїлась і захотіла поїсти. За сьогодні я встигла прожувати лише попкорн.  
«Як все пройшло?», пише Розі. Вона створила бесіду на нас трьох, тому Тея теж зможе все прочитати. Зручно, адже мені не доведеться копіювати один і той самий текст по сто раз.  
«Нормально», відправляю та кусаю печиво. Ставлю чайник на плиту.  
«Це все? Де подробиці?», злиться.  
«В моєму серці», пафосно говорю.  
«Оу. І ключ від нього має лише Ерік?» 
«А ти здогадлива», сміюсь.  
«Дай хоч підказку! Може, я викраду його в нього. Але, чекай, той ключик часом не знаходиться в нього в штанах?», відразу натякає Роуз, але я не попадуся на такі слова.  
«Ти права», відписую. 
«Ти серйозно??? У вас таки це було?» 
Я впевнена, що вона зараз гладить себе по животі і їсть якусь шоколадку. А ще розказує своїй дитині про те, яка в неї нечемна хресна! О, так, Роуз просила вже мене стати хресною своїй дитині і я, звісно, погодилась.  
«Видихни. Не було. А ключ в штанах, в задній кишені. Як знайдеш, можеш приїжджати», розкриваю всі карти.  
«Ех, а жаль», зразу слідом, «Завтра розкажеш. Я лягаю спати» 
«Зараз лише 8» 
«Я знаю, але МИ втомились», спеціально виділяє те слово, маючи на увазі вона і дитина.  
«Ок, добраніч» 
«Солодких тобі снів, з Еріком», а в кінці поставила смайлик, що підморгує. 
Я лише закотила очі та пішла забирати чайник з плити. Залила води в чашку та залізла на підвіконник. Він не дуже великий, тому сидіти незручно, але поетично. Мені подобається, який вигляд звідси на ріку. Зараз все замерзле і холодне, але скоро зима закінчиться. Сніг розтопиться, дітвора почне частіше виходити на двір, ми скинемо тяжкі куртки. Але зараз я готова насолоджуватись цією маленькою казкою.  
Я пішла в кімнату, ввімкнула «Гарі Поттера» та залізла під покривало. Вже починаючи засинати я подумала, як було б класно отримати лист з магічної школи... Мені снилося, ніби я літаю і роблю це далеко звідси. Чи не намагається мені моя підсвідомість сказати, що я хочу поїхати?