Глава 14

Мері була дуже цікавою дівчиною. Не знаю, чому, але мені було смішно спостерігати за нею. 
Вона блондинка з голубими очима. Прямо ангел. Тільки замість німба в неї роги.  
Я зробила всім чай, не звертаючи увагу на Кая. Він сидів непорушно, але чомусь дивився зовсім не на свою дівчину. Хлопець, ніби стежив саме за моєю реакцією, яка довго себе не чекала.  
— Ой, — вдавано промовляю, ніби мені дійсно шкода, що я зачепила гарячою чашкою її ніжну руку.  
І що мені з того, що так поводяться діти? Мені все одно! Якщо Кай її сюди привів, то хай і бавить, а мене позбавте такого задоволення.  
— Мері, — я зробила ковток чаю і дівчина прослідувала моєму прикладу. Вона обпекла язик.  
— Ай, — прошипіла, — Вибач, просто гаряче.  
— Звісно, — киваю, — А ти не відчула наскільки, коли я торкнулася чашкою тебе? — невинно поцікавилась, чим заставила її надовго задуматися.  
— Кет, — стримав мене хлопець.  
— Що?  
— Досить.  
Хоч він це й сказав, але я бачила, що його очі теж сміються. Що ж за дурепу він вибрав?  
Стоп, назад. Це вже його проблеми, не мої.  
— Тож, як ви познайомились? — звук поставленої мною чашки розійшовся по всій кухні.  
— О, це було дуже...екстравагантно,— почала дівчина.  
— Невже? — з посмішкою перепитую. Вона таке слово вибрала. Цікаво, чи вона розуміє його значення?  
— Так, — вірить моїй посмішці і продовжує розказувати, — Словом, я йшла по вулиці.... 
Ух ти! Який початок, мені аж не терпиться дізнатися кінець цієї Love Story.  
— Був дощ і я ніяк не могла відкрити свою парасолю. Ну і випадково вдарила нею Кая, — починає сміятися, очікуючи, що ми її в цьому підтримаємо, але натомість отримує лише мій тупий вираз обличчя.  
— І, що далі? — вдаю, що мені цікаво і чую як чиясь нога легко вдаряє мене. Я дивлюся на Кая і бачу, наскільки йому неприємно, що я так поводжусь.  
А ось від цього було погано. Не так від того, що зараз з нами сидить дівчина, яка тепер має на нього значно більші права, ніж я. Скоріше цей розчарований погляд. Я ненавиджу, коли на мене так дивляться! Але я не покажу, що це мене зачепило. Я продовжую усміхатися, показуючи, що я рада за нього. І водночас, зневажаю його за це.  
— Ну, він зупинився, обернувся і.... Боже, це справді було кохання з першого погляду, — радісно вигукує і бере руку Кая в свою.  
Я слідкую за цим жестом, але швидко переводжу погляд на свій чай. Ви замічали, які гарні узори бувають на воді від пакетику чаю? Чи це вже кружка брудна?  
— Як це прекрасно, — з чистим сарказмом говорю, але до неї не доходить вся іронія.  
— Так.  
Її очі дивляться на нього, як очі собачки дивляться на свого господаря. Чорт, це не мило. Це страшно.  
— Мері, піди будь-ласка до машини, я здається, забув сигарети, — каже Кай і в доказ цього, хлопає себе по кишеням джинсів.  
— Звісно, — і чмокає його в щічку.  
Фу.  
Я розумію, що дівчина пішла не лише за сигаретами, а й дала час Каю «промити» мені мізки.  
— Що з тобою? Чому ти так поводишся?  
— Як? 
— Як сука.  
Дивлюсь на нього і не вірю, що він це сказав. Мій найкращий друг не міг такого ляпнути. Здається, він сам усвідомив, що щойно «вирвалось».  
— Чорт, Кеті, я... 
— Мене не обходить, — відрізаю, забираю чашки і ставлю їх в раковину. Потім помию, — Я маю йти.  
— Куди? — намагається стати посеред кухні, але я швидко обходжу та біжу в прихожу.  
— Це не твоя справа, — я намагаюсь говорити холодно і неемоційно. Нарешті, в мене вийшло це зробити.  
— Кет, стій!  
— Можете бути тут, скільки треба. Я заночую деінде.  
— Що це означає?  
Я вже взулася і взялася за куртку, коли він різко притиснув мене до стіни.  
— Відпусти.  
— Куди ти зібралася?  
— В бібліотеку! — обманюю, — Я обіцяла допомогти з проектом. А тепер пусти!  
Його обличчя майже торкалось мого. Я чула, як тяжко дихаю і водночас, бачила наскільки спокійний він. Його не хвилюють мої проблеми. Та заберіть мене вже хтось звідси!  
Двері квартири відчиняються і заходить «щаслива Мері».  
— Що таке? — здивовано питає, коли бачить, як ми стоїмо.  
— Нічого, мені час йти. Рада була познайомитись.  
Користуючись ситуацією, я швидко вибігла з квартири.  
Прохолодний вітер добре вплинув на мої думки. Я йшла по парку, розглядаючи замерзле озеро. Найсміливіші з дітей, йшли кататися на лід і я з радістю знову поринула у спогади. Декілька місяців тому ми з Каєм були в горах. Я вдосконалила свої вміння на сноуборді. Навіть обігнала Кая, коли ми спускались. Щоправда, я знаю, що він піддавався, але мені й того було достатньо.  
Раптом мою щоку обпекло снігом. Здається, в мене щойно кинули сніжкою.  
— Пробачте, — підбігає маленька дівчинка. Якесь в неї знайоме обличчя.  
— Все гаразд, — присідаю навпроти неї, — Де твої батьки?  
— Саллі! — кричить... Тея.  
— Тея? — дивуюсь я.  
— Кет? — губиться подруга.  
— Ем... Ти підробляєш нянькою? — питаю і дивлюся в чисті кришталеві очі маленької дівчинки.  
— Не зовсім, — мнеться та.  
— Мам, хто це? — раптом заявляє маленький ангел і я шоковано переводжу погляд на сестру мого друга.  
— Я можу пояснити, — здається дівчина і втрьох ми йдемо на одну з найближчих лавок, — Саллі, пограйся з дівчатами, — просить і дитина радісно біжить до своїх одноліток, які стояли неподалік.  
Смутно, але я згадала хто була та дівчинка. Тея фотографувала її рік тому і надіслала фото Каю. Ми ще тоді так уважно роздивлялись їх і Кай хотів відправити знімки в галерею.  
— Їй чотири, — починає подруга, — Думаю, Кай розповів тобі передісторію.  
— Я пригадую. Це донька твого друга?  
— Так, — голос Теї знижується, але не зупиняється, — Він для мене важливий настільки, як Кай для тебе, — несподівано заявляє.  
— Що?  
— О, перестань. Я бачу, як ти дивишся на нього і бачу, як поводишся, коли щось розказуєш за мого брата.  
— Але...— намагаюсь щось сказати, але Тея перебиває мене.  
— Кет, ти можеш обманути всіх, крім мене. Знаєш чому? Тому що ті самі почуття я маю до Алекса, — видихає і я замічаю сльози, які стікають по її обличчі.  
Я кладу руку на плече Теї і прижимаю її до себе.  
— Вона зовсім не пам'ятає мами, — крізь сльози продовжує говорити, — Тому називає мене нею, адже я була поруч постійно.  
— Чому ти допомагала йому?  
— А хіба я могла вчинити по-іншому? — витирає одну щоку рукою, — Ти б так не зробила? Я сьогодні подзвонила до тебе, щоб попередити про Мері, але... Не змогла. Я подумала, що ти сама повинна все побачити і зрозуміти, що не треба його тримати. Кет, — вона бере мої руки в свої і хоче, щоб я дивилася прямо на неї, — Не повторюй моєї помилки. Або змирися з тим, що вам не бути разом, або скажи йому про свої почуття. Тільки не надійся на краще. Бо гірше за смерть, тільки її очікування.  
— Погане порівняння, — кажу і теж мало не плачу. 
— Я знаю, — сміється, — Але не хочу, щоб ти страждала.  
— Я не буду, — обіцяю не так їй, як собі.