Глава 13

Моїм подарунком був.... Мій портрет. Кай намалював мене.  
Руками я пройшлася по кожній лінії олівця. Дивовижно, як в нього вийшло відобразити все з такою точність і водночас без мого клятого прища, який так не вчасно виліз!  
— Кай...— слів не вистачало. Я з величезною вдячністю дивилася на нього. В решті-решт не витримала та знову обійняла. Схоже, ми тільки це й робимо, але мені було байдуже. Я хотіла скористатися тими нещасними секундами, адже зовсім скоро Кай та Тея поїдуть.  
— Це дякую?  
— Це сотні, тисяч дякую! — викрикую і хлопець підхоплює мене на руки та кружляє.  
Ми стоїмо на доріжці біля дому і чекаємо, коли приїдуть Шепарти. Вчора батьки Розі все ж вирішили поїхати відвідати своїх, як вони сказали, предків, а ми залишились. І тепер, сьома година ранку, сонце ще не зійшло, але ми стоїмо і чекаємо на їхній приїзд. Перед тим всі бігали по будинку в спробі прибрати весь гармидер, який ми створили.  
— Тепер не буде жодних сумнівів в тому, що ти можеш спокійно мені подзвонити і я відповім? — питає.  
— Їх і не було.  
— Та? Тоді чому ти поводилась так, ніби ми дійсно чужі люди, коли прощались.  
Я опустила голову, щоб він не бачив, як мої щоки залились рум'янцем.  
— Кет, — мягко кличе. Потім сам бере моє підборіддя і піднімає голову, щоб я дивилася прямо на нього, — Викинь з голови всяку маячню, яка лізе в неї.  
— Це складно буде зробити, — насміхаючись, кажу.  
— Я вірю, що в тебе все вийде.  
— Ей, голубки! — кричить з дому Тея.  
Вчора Джер подумав, що буде смішно і підлив в її сік вина. Не пощастило бідолашній, адже вона пила вишневий. Дивно, що дівчина цього не замітила і випила до дна. А потім захотіла ще! Словом, зараз вона виглядала, мов побита собачка, тримаючи лід біля свого чола.  
— Чому в мене так голова розколюється?  
— Менше пити треба було, — порадив їй Кай.  
— Ти не пила, — заперечую, — Тебе напоїли. Краще тобі не сідати за стіл з нашою компанією.  
— А мені сподобалося, — раптом каже, що неймовірно мене дивує.  
— Дійсно?  
— Так. Ви всі такі...веселі. Я була рада з тобою познайомитися, Кет. Приїжджай до нас наступного тижня. Впевнена, що Кай теж цього хоче, але соромиться сказати. 
Її брат закочує очі, поки вона сміється. Я приєднуюсь до дівчини.  
— Будемо бачити, — нічого не обіцяю. 
— Сідай в машину, — втомлено проговорює хлопець.  
Йдучи до автомобіля, Тея поставила пальці в формі «ріг» і приклала їх до голови Кая. Я посміялася з цього, але нічого не сказала на відвертий погляд хлопця.  
— Що?! — злився.  
— Та нічого, — переконувала я.  
Коли Шепарти повернулись, Кай з Теєю поїхали до себе додому.  
Мама Роуз заставила Джера прибити портрет у вітальні, щоб всі могли дивитися і милуватися. Ця ідея не здалася мені вдалою, але хіба ж я мала право голосу?  
Того дня я проводила весь час біля телефону, переписуючись з Каєм. Я зрозуміла, що мені було цілком зручно з ним спілкуватися саме так. Можливо, буде краще нам залишитись друзями. Неважливо, які в мене почуття, головне, що ми обоє погодились з цим. Така позиція мені до вподоби.  
Рік потому

— Міс Шепарт! — голосно привернув мою увагу викладач англійської літератури.  
— Так? — здивовано перепитую.  
— Ви все ще з нами? — цікавиться, — Чи в своїх мріях?  
— З вами. Вибачте, — щиро кажу і продовжую записувати те, що він говорить.  
Більшість мають ноути і в мене він є теж, але мені легше все записувати саме від руки. Зрештою, так навіть швидше. Хоч  і диктофони тут теж використовуються.  
Я так занурилась у спогади, що пропустила половину лекції! Клятий Кай! Навіть будучи далеко, йому вдається зіпсувати мені день! 
Ну гаразд, я знову перебільшую. Але внаслідок того, що я скучаю. Кай поїхав на місяць на курси для художників у Фінляндію. Не розумію, чому треба було вибирати таку далеку країну, але я не сперечалася з цим. І ось, сьогодні він повертається, а я вже вся на нервах. Той ідіот сказав, що знову має якийсь сюрприз і я хочу скоріше дізнатися, який саме.  
Після лекції, коли я йшла по кампусі мого коледжу, до мене подзвонила Тея.  
— Привіт, як навчання? — весело починає вона.  
— Я мало не заснула на лекціях. І все через твого брата, — жаліюсь їй.  
За ці місця ми з нею дуже здружилися. Вона стала для мене, мов Розі, яка зараз була зайнята створенням власної сім’ї. Коли я поступила в коледж, вона теж вирішила не сидіти без діла і почала шукати собі «гідного її чоловіка». Пошуки були успішні і зараз Розі готується до ролі мами. Вона лише на третьому місяці, але вже всіх дістає «я вагітна, тому не можу все робити». Ми з Джером в неї на побігеньках, поки чоловік намагається заробити на життя дитини і її матері, яка тепер працювати відмовляється. Чесно, мені його навіть шкода. Я була здивована, коли дізналася, що Розі так просто погодиться стати мамою, але після кількох істерик усвідомила, що вона все ще боїться, тільки намагається цього не показувати нам.  
Словом, Тея стала третьою учасницею нашого дуету. Тепер ми тріо! Насправді, я дуже рада цьому, адже кому я ще можу жалітися на Кая, як не його сестрі? Вона мене прекрасно розуміє. 
— О, то у вас вже все так далеко зайшло? — я прямо бачила, як вона рухає своїми ідеальними бровами.  
— Звісно, ми займалися цим через камеру, адже він знаходиться на іншому континенті.  
— Вау, розкажи подробиці... Хоча, це ж мій брат. Тому ні.  
— Ти поїдеш в аеропорт? — питаю, поки заходжу в метро.  
— Так, він вже мене дістав своїми словами про те яка ж я невдячна сестра...бла-бла-бла... Навіть не хочу приїхати за рідним братом в аеропорт.  
Я сміюся, адже це справді дуже на нього схоже.  
— Добре, тоді... 
— Не хвилюйся, він просто заставить мене везти його до тебе, а я поїду ставити речі. Він буде твій, як мінімум, весь день.  
— Сильно мій, — буркочу, — По-любому, завалиться спати до завтрашнього ранку.  
— А ти цим скористайся.  
— Тея!  
— Мовчу-мовчу. Гаразд, Кеті, я маю бігти, заробляти гроші.  
— Давай, — відключаюсь.  
Виходжу на своїй станції і заходжу ще в маркет. Потрібно трішки їжі купити, адже Кай постійно дратує мене тим, що в холостяків у холодильнику більше їжі, ніж в мене. Я намагаюся тому стабільно, раз в місяць, робити покупки. Це все лише через те, що я харчуюсь здебільшого в коледжі і проводжу більшу частину часу теж там, тому й не дивлюся, що там в квартирі відбувається. Мені здається, навіть, якщо б зі мною хтось жив, я б не замітила цього. Після того, як Розі з'їхала я залишилась сама, але квартира і досі записана на нас двох, але її долю платить Кай, який, час від часу, залишається в ній.  
Накупивши їжу, пішла додому. Ледь відкрила двері, важко попасти ключом в замок, коли в тебе руки зайняті пакетами. Зайшла і поставила все на стіл в кухні.  
Подивилася на годинник, що стояв на телевізорі, який я ніколи майже не вмикаю. До його приїзду ще година, я встигну прийняти душ.  
Поки теплі струмки води стікали по тілі я знову прийнялася згадувати усе, що сталося за цей час. Ми з Каєм так і залишились друзями. Мене влаштовувало, оскільки поки ніхто з нас ні з ким не зустрічався. Принаймні, постійно. Я знаю, що в нього було вже багато дівчат і, на диво, це теж не хвилювало мене. Мабуть тому, що я знала, що це не надовго. Цього року ми знову поїхали в той самий готель, де нас пам’ятали, чому я теж немало здивувалась. Провели там лише п'ять днів, оскільки обом потрібно було скоріше повертатися. Мені через екзамени, а Каю... Та в принципі, теж. Він поступив в академію мистецтв, але бізнес батька не кинув. Тому в день він був суворим бізнесменом, а ввечері художником, який надто втомлювався через такий графік. Його академія знаходилася неподалік від моєї квартири, а от мій коледж від його. Тому, під час екзаменів, ми мінялися квартирами. Я розуміла, що це далеко не рівноцінний обмін, адже його квартира просто ідеальна: велика(як для нього одного), прибрана, холодильник повний їжі. Але тут знову ж таки, подякувати потрібно клінінгу, який забезпечував сам будинок, вірніше навіть приватний район, в якому жив хлопець. А в мене... Поїв, прибрав, пішов спати. Ще можна душу прийняти, якщо воду теплу не відключать, але Каю до цього було байдуже. Йому і холодна підходила. Колись він навіть сказав, що буде краще, якщо я до нього переїду.  
— Навіщо це?  
— Мені здається, що тебе колись приріжуть в тому будинку.  
— Ну ти ж прийдеш на похорони? — цілком щиро запитала за що получила подушкою по голові.  
Більше ця тема не обговорювалася, але я бачила, як сильно кривився Кай, коли заходив у під'їзд. Втім, з часом плюнув на те і вже, як «свій» приходив до моєї квартири.  
Витираючи все тіло сухим рушником я почула дзвінок у двері.  
— Хто це? — саме себе спитала.  
О, так, коли живеш один, звикаєш спілкуватися сам із собою.  
— Твою мать! — пошепки кричу, коли бачу, що простояла в душі майже годину! 
Але в Кая ж є ключі. Я згадала. Тоді, хто це?  
Вирішила не відкривати і почекати поки незвані гості підуть геть. Побачила, що засвітився екран телефону. Добре, що я не вмикаю звук. Це була Тея.  
— Що?  
— Слухай, — зам'ялась дівчина, — Там Кай... 
— Що таке? — відразу захвилювалась. 
— Ні, з ним все в порядку, — промовила, — Поки що.  
— Тоді, що таке?! — злилась.  
— Словом, сама побачиш, він вже мав би бути в квартирі.  
— Не знаю. В нього ж є ключі.  
— Він їх забув.  
— Чорт! Я передзвоню.  
— Ок.  
Дівчина сама вибиває, а я бігом лечу в прихожу. По дорозі встигаю подивитися в дзеркало: волосся мокре, ледь дістає до пліч і я замотана в рушник. Мрія для кожного, чи не так? 
Відкриваю двері.  
— Привіт, — здивованим голос промовляє Кай.  
Я зажмурила очі, щоб не бачити цієї самозадоволеної посмішки. Але, коли відкрила я побачила дещо інший «сюрприз».  
— Привіт, я — Мері, — і цей сюрприз зараз простягає мені руку.  
— Мері проходь всередину, — встріває хлопець, — Думаю, ми відволікли Кет від водних процедур.  
Дівчина скоро прошмигує в кімнату Кая. І як тільки зрозуміла, що це його?  
Натомість, хлопець сильно бере мене за руку і тягне(не новина, правда?) в мою кімнату.  
— Ти чого гола? — шипить, коли закриває двері і прокручує ключ в замку. Хм... Що це він зібрався робити? Жартую. Якби ж то, він хоч подумав про таке... Боже, що в мене за мрії? Прости.  
— Я не гола!  
— Рушник — не одяг.  
Я сердито дивилася на хлопця, він так само на мене. Кай був одягнений в чорні джинси та просту водолазку. На руці в нього був дорогий годинник, який колись подарувала йому мама. А я взагалі забула про його день народження. Воно 13 вересня! В мене тоді навчання було. Правда, я ще й добряче получила за таку «погрішність». Цілий місяць слухала всі його «накази»! А фантазія, варто сказати, в хлопця була, що треба. 
Денна щетина на його обличчі робила Кая дорослішим, ніж він є. Я так скучила...  
— Не дивись так, — каже хлопець.  
— Як?  
— Ніби зараз задушиш.  
— Саме про це я і думаю.  
Вмить я опиняюсь в міцних обіймах. Ми не бачились два місяці(ще один через те, що він весь час пропадав у майстерні). Тепер його пальці майже постійно в фарбі, але йому це тільки личить. Особливо пасує яскравий колір очей, який сяє ще яскравіше, коли я дивлюсь, як він малює.  
— Хто та дівчина? — раптом згадую, коли він мене відпускає — Де ти її знайшов і чому привів сюди?  
— Це твій сюрприз, — відповідає і завалюється до мене на ліжко.  
— Це стриптизерка?  
— А ти б хотіла, щоб була? — цікавиться.  
— Знаєш, — вдаю, що задумалась, — Я більше по чоловічій частині населення.  
— Як знаєш, — знизав плечами.  
Я підійшла до свого столу і взяла фен. Не питайте, в мене немає жодного порядку ніде. Ні в кімнаті, ні в житті.  
— То, хто вона?  
— Моя дівчина.  
Бах. Це я впала? Опускаю очі: ні, лише фен. Стрімко обертаюсь.  
— Дівчина? Тобто... Дівчина? — тупо перепитую в надію, що це я тупа і не розумію, що він каже.  
— Дівчина, тобто дівчина. Чи ти вже там на літературному не знаєш такого просто слова? Якби тобі пояснити, — прикладає палець до підборіддя, — «Її краса осліпила мене і я не стримався та взяв її в свої печеру, а потім розірвав на ній весь...» 
— Припини! — відчайдушно кричу і він замовкає.  
Мені в цей момент було зовсім не до сміху.  
— Що таке? — дивується.  
— Я... Я маю висушити волосся і переодягнутися, — швидко тараторю, — Вийди.  
Кай ще раз дивно глянув на мене перед тим як піти. Я кинулась до дверей, щоб зачинити їх і сповзти спиною по ним. Поставила голову на коліна і почала гірко плакати. Ось як ламають людей? Всього лише двома словами? Невже так просто можна це зробити, тоді як навіть зброя не завжди може вбити?  
Досить! Я більше не та тряпка, яка буде плакати через таку дрібницю. Ми давно домовилися бути друзями і зараз я просто виконаю свій обов’язок. Буду мило посміхатися, ставити питання, які мене «цікавлять». Але я не заплачу більше через нього. Вистачить.  
Я взяла телефон і зайшла в інсту. Нещодавно до мене писав хлопець з яким я часто зустрічалася в бібліотеці. Його звуть Ерік. Мабуть, варто дати йому шанс. Пишу, що не проти зустрітись і закриваю чат.  
Швидко одягаю шорти і футболку. Мені паралельно, що там подумає Мері. Я в себе вдома, а вона — ні.  
— Ви поставили чайник? — з фальшивою посмішкою заходжу на кухню.  
Кай сидить на кріслі, Мері навпроти нього. Я проходжу до шкафчиків і дістаю звідти свою кружку. Впевнена, що Кай весь час дивиться мені в спину. Я відчуваю його погляд, але не повертаюсь. Мені нічого сказати, а брехню він легко вичислить.  
Настав час почати справжню гру. Тільки чи вийде хтось в ній переможцем? Чи ми обоє «загинемо» в своїх оманливих почуттях?