Глава 12

Прекрасно одягнена ялинка стояла посеред дому в батьків Розі. Вони живуть у двоповерховому будиночку, де всього лише три спальні. І найбільша дісталася нам з Роуз, оскільки нас двоє. Само тому Джер з превеликим задоволенням переніс свої речі до тієї кімнати. 
— Розі, ти поставила салат? Кеті, не сиди без діла, йди викинь сміття.  
Мама Роуз з самого мого приїзду вже метушилася перед новим роком.  Не можу сказати, що в нас його так сильно святкують, але це робить сім’я Роуз за ціле місто. Її батько вже взяв машину і залишив біля дому, адже після того, як ми відсвяткуємо, все сімейство поїде до бабусі, яка живе в передмісті. Я відмовилась їхати з ними, як сильно б не наполягала на цьому Розі. Саме тому я візьму свої речі і поїду ще до нас в квартиру, після того, як приберуся в домі.  
— Мам, залишилось дві години! — кричить Розі, а я забираю пакет зі сміттям.  
Відкриваю двері та виходжу на подвір’я.  
Ціла вулиця прикрашена гірляндами. Практично біля кожного дому стоїть ялинка або ж якесь інше сяюче дерево. Всередині світить світло, показуючи, що деякі сім’ї вже сіли святкувати.  
Я пішла до сміттєвих баків, відкрила один з них та скинула пакет. Я люблю чистоту і, мабуть, навіть маніакально сильо, тому відразу вимила руки антисептиком.
Кай так і не з'являвся, і не писав. Даремно я надіюсь на щось, адже він навряд знає, де живе невідома йому Розі. А от вона вже з ним знайома. Заочно. Подруга, як тільки я приїхала, взяла мене за руку і повела до нашої тимчасової кімнати. Я розповіла їй про те, як ми разом залишились в одному номері, як він вчив мене кататись і, як злився, коли в мене нічого не виходило. Деякі моменти я, звісно, пропустила. Розі не потрібно було знати про те, як я хвилювалася, коли він обіймав мене, про те, чим він любить займатися і як майстерно грає в шахмати. Я всього лише сподівалася, що він зможе здійснити свою мрію! Що він візьме приклад зі своєї молодшої сестри, яка вже мені подобалася. Хоч я і злилась злегка через те, що вона так поводилася з Каєм. І знову ж таки, в цьому не було необхідності. Не знаю, чому я так різко реагувала, коли думала про це.  
Не буду обманювати, мені було цікаво, як він дістався додому. Кілька разів ловила себе на тому, що починаю набирати йому повідомлення і відразу ж стирала його.  
— Народ, бігом вечеряти! — прогримів суворий голос «глави сім’ї».  
Батько Роуз був міцним чоловіком. Він працював на фермі і чесно пишався цим. Здавалося, що цей чоловік знайшов справу свого життя і був нею цілком задоволений.  
А от їхня мама — його повна протилежність. Худенька, теж чорнява, вона працювала касиром в місцевому магазині.  
Як цих двох з'єднала доля? Ну, судячи словам місіс Шепарт, вона зустріла свого чоловіка, коли вони були в сільському клубі. Молода дівчина танцювала собі, поки її не почав лапати чоловік. Вона вдарила його по щоці, але, будучи п'яним, містер Шепарт, не здався. Він на протязі тижня приходив до її будинку і просив піти на побачення. За словами мами Розі: «слізно благав, тому я здалася і погодилася. Пожаліла бідолашного». На це містер Шепарт закочував очі, що свідчило про те, що не всі факти були правдивими або точними.  
— Хутко за стіл!  
Цього разу вже всі забігали і пішли вниз до столу, який ми винесли в вітальню.  
Містер Шепарт сів по середині, а ми по боках. Навпроти мене сидів Джер і постійно бив мене ногою під столом. Я намагалася йому відповідати, але це було важко зробити, щоб не зачепити чимось стіл і не звернути на нас увагу всіх присутніх.  
— Всім смачного, — сказала мама Розі та Джера і ми дружно відповіли тим самим. 
На столі стояли всі страви, які я не любила. Така вже в мене природа, я рідко їм те, що й всі. Ну не подобається мені така їжа! Я б краще з'їла шматок піци або фруктовий салат заправлений йогуртом, ніж все інше.  
— Так, Кеті, я пам’ятаю, що ти в нас на вічній дієті, — любила жартувати місіс Шепарт, — Але візьми хоч один шматок чогось. Мені спокійніше, коли я бачу, що ти хоч крихту, але з'їла.  
— Гаразд, — легко здалася я. Лише через те, що не вічливо так поводитися в чужому домі.  
Мене радувало, що за столом у Шепартів ніколи не було напруженої атмосфери. Всі дружно сміялися, розказували, як в них пройшов день, а в цьому випадку, рік.  
— Ми влаштувались на роботу! — радісно почала Роуз.  
— Я купив машину, — підтримав Джер за що получив від нас з його сестрою висунуті язики.  
— Я не повбивав вас всіх, — з гордістю заявляє містер Шепарт і сміються всі, крім його дружини.  
— Майк! — шипить та.  
— А що? Вони мене дістали!  
— Не за столом.  
— Вони мене і за ним дістали. Чи я по-вашому не відчуваю, як мене торкаються ноги Кет або Джера?  
Я почервоніла і злегка розсміялася, а Джер спеціально дивився в свою тарілку.  
— Хм... А я звільнилася зі своєї роботи, — радісно додає місіс Шепарт і наступає тиша.  
— Що? — першим відмирає містер Шепарт.  
— Я звільнилась. Хотіла розповісти раніше, але все не виходило та й Кеті з нами не було, тож... 
— Але чому? — не розуміє Розі.  
Ніхто на світі не розумів цього. Ми шоковані, сиділи і чекали пояснень, але до кожного поступового доходило, що нам намагалася пояснити місіс Шепарт. 
— Я вирішила брати замовлення «на дім». Завжди хотіла шити костюми і плаття різні для дітей. Моя знайома сказала, що вже давно так працює і вирішила познайомити мене з деякими іншими клієнтами.  
Не змовляючись, ми переглянулись.  
— Н-да, — протягує Майк Шепарт, — Хороші ти новини підготувала, люба, — витер губи салфеткою і вийшов з-за столу.  
Я сиділа мовчки, Джер встав і пішов за татом.  
— Мам, як ти могла це зробити не поговоривши з нами? — питає Розі, але не йде. Поки.  
Я планувала встати, але місіс Шепарт мене зупинила.  
— Сядь, Кеті. Хоч ти ще не приєднуйся до них, — просить з посмішкою, але готовими сльозами на очах. 
Я покірно сідаю назад.  
— Ну, — продовжує наполягати Роуз.  
— Що? — не витримує її мама, — Щоб ти сказала? Що я здуріла?! Так само, як і твій батько! Тому й не сказала. Мені прикро, що ти не хочеш зрозуміти мене, хоча я впевнена, що робота офіціанткою це теж не твоя межа. Так само, як і в тебе, Кет, — звертається до мене.  
— Так, але я б розповіла тобі про це! — відчайдушно кричить.  
— Сонечко, пробач. Я просто хотіла, щоб все дійсно вийшло, як треба. Щоб не загадувати наперед. Тому й боялася говорити, а тепер... 
— Він вибачить, — вперто кажу я, — Не можна довго ображатися на таку хорошу дружину і мати, як ви. 
Це не було підлабузництвом. Хіба трішки. Але я дійсно так думала, коли говорила це.  
— Дякую. Ходіть сюди, — розкриває свої руки для обіймів, в які ми відразу «падаємо», — Ух, які ви важкі, — крехтить і ми сміємось.  
Все знову повернулося в правильне русло.  
— Пішли, поговоримо, — у вітальню знову зайшов містер Шепарт і його дружина слухняно встала та вийшла з-за столу.  
Її місце зайняв Джер з самозадоволеною посмішкою. 
— Я скоріше помирив їх, — щасливо заявляє.  
— Молодець, придурок, — від щирого серця сказала Розі.  
— Пішла ти, сестричко.  
— Пішов ти, — підтримую я, але бачучи його погляд, виправилась, — В свою нову кімнату, — з милою посмішкою закінчила.  
— З кожним разом ти все більше собі дозволяєш.  
Він це каже для того, щоб вивести мене з себе. Але найгірше те, що я підтримую його гру.  
— А хто мені заборонить? Ти? — скептично дивлюсь. 
Джер швидко піднімається з місця і перекидає мене на своє плече. 
— Впусти! — верещу, але йому байдуже.  
Бачу, що він розвертається і прямує на вихід. Розі теж піднялася, але не для того, щоб допомогти мені, а щоб сфоткати це дійство. Вона сміється з мене!  
Джер виходить на двір і починає кружляти. Через те, що я майже нічого не їла мене мало не знудило, але хіба це когось хвилювало?  
— Відпусти!  
Я почала бити його спині і хлопець, зрештою, поставив мене на... Сніг! Він штовхнув мене і я впала прямо на великий сніговик, який ми збудували, як тільки випав перший сніг. 
— Оу, — реагує Роуз, але не спішить подати мені руку. Правильно, адже тоді її чекатиме та сама участь, що й мене.  
— Джер! — чую крик місіс Шепарт, — Що ти робиш?! Негайно допоможи Кеті піднятися! 
Що в цей момент робила Кеті? Правильно! Лежала лицем в снігу і навіть не думала вставати. 
— Кет! — о, тепер почала хвилюватися Роуз, — Вона там дихає? Кеті! — стурбовано закричала і підбігла до мене. Спробувала перевірити пульс, але це ж Розі, — Здається, вона не дихає!  
Я перевертають на спину і починаю на всю вулицю сміятися  
— Дура! — викрикує Розі, — Я вже злякалася! 
— Так і було задумано, — ще дужче сміюсь і те саме робить Джер, дивлячись на зле обличчя сестри.  
— А вона тебе «взула», — додає і сідає на сходинки біля дому.  
— Ідіоти, — шепоче вона і повертається додому.  
Якийсь час ми ще намагаємось заспокоїтися, тому сидимо на дворі. Я на снігу, Джер на сходах.  
— Піднімайся, — каже, — Задницю простудиш, а мене заставлять «рятувати» тебе. Пішли в дім.  
Хлопець встає і подає мені руку. Я хочу її взяти, але він забирає і я знову падаю! Джер сміється. 
— Нічому життя не вчить, — крутить головою і закриває двері будинку саме в той момент, коли в нього летить сніжка кулька.  
Я видихаю і відкидаюсь на спину. Починаю робити рухи руками і ногами, щоб вийшов ангел.  
— Хутко встала! — кричить з вікна містер Шепарт, — Зараз всі свої стратегічні місця відморозиш! Бігом додому!  
— Так, сер, — жартівливо віддаю «честь».  
— Швидко! 
Втретє повторювати не варто. Ніхто з нас не чекав третього крику, тому я підбігла на ганок дому і саме тоді хтось крикнув моє ім’я. Я обернулась, але нікого не побачила і знову взялася за дверну ручку.  
— Нестерпне дівчисько! — лунають вкотре слова, які заставляють мене завмерти. 
— Не може бути, — шоковано промовляю.  
Страшно обертатися. Через те, що я боюся, що це буде лише моєю ілюзією.  
— Хей, ти там жива?  
Хриплий голос звучить прямо за спиною. Це не сон! 
Я радо обертаюся. 
— Кай! — вигукую і кидаюсь на хлопця з обіймами.  
Буквально стрибаю на нього, він встигає підхопити і я стискаю руками його шию. Він тут. Кай справді знаходиться зараз зі мною. Він з неменшою силою обіймає мене, стоячи на ганку будинку Розі.  
— Кхм, — незручне покашлювання чується збоку.  
Я злегка відриваюсь від Кая, але не злізаю з нього і не припиняю обіймати. Взагалі, ми стоїмо в дуже двозначній позі: він тримає мене за ноги, якими я обвила його торс.  
А перед очима з'являється неймовірної краси дівчина. Темне волосся, яскраві зелені очі. Такі знайомі зелені очі. Вона з посмішкою дивиться на картину, яку бачить перед собою. 
— Привіт, — кажу, — Ти, мабуть, Тея?  
— Мабуть, так, — відповідає, — А ти та дівчина на якій помішався мій брат, Кеті.  
— Ні на кому я не помішався, — каже той, кого я зараз готова задушити.  
Повертаю голову і мені здається, що в його очах танцюють іскри.  
— Ти привіз мені подарунок? — здогадуюсь. 
— А ти тільки про нього думаєш? — з моєю улюбленою посмішкою відповідає питанням на питання.  
— Ем... Не хочу заважати, — привертає увагу Тея, — Але можна я вас сфотографую? Це так мило виглядає.  
— Мило? — перепитує її брат, — Сестричко, знала б ти, що я робив, стоячи в такій позі.  
— Козел! — б'ю його кулаком по плечі.  
— Ауч, — оманливо потирає його.  
Спалах світла різко «розбиває» нас. Я закриваю очі і хочу ще ближче притиснутись до Кая. А він не чекає і саме це робить. Я, нарешті, опускаю ноги і йому доводиться всю вагу тримати в своїх руках.  
— Чим від тебе пахне? — несподівано питає.  
— Не знаю... 
— Це мандарини, дурак, — підказує Тея.  
— Обожнюю мандарини, — радісно каже.  
— Розі всі з'їла, — повідомляю йому.  
Двері будинку відчиняються і сімейство Шепартів виходить на подвір’я.  
— Доброго вечора, — щасливо промовляє місіс Шепарт, яка завжди любила гостей.  
— Доброго, — чемно відповідає Тея. Кай ніяк не відривається від мене, тому доводиться його злегка вдарити, щоб привести до тями. 
— Доброго, — каже.  
— Ви друзі Кеті?  
— Здається, мені, що це і є її таємничий Кай, — голосно говорить Роуз.  
— Справді? — здивовано округляє очі її мама і оглядає хлопця з голови до ніг.  
Мені хочеться просто залізти під його пальто і не вилазити. Тільки, щоб не бачити цих поглядів.  
— Так, — тихо підтверджую і мій друг сміється та ставить мене на землю.  
— Кай, — простягає руку кожному і містер Шепарт жме її трішки сильніше, ніж варто, але Кай не кривиться і взагалі ніяк не показує, що це його зачепило. І не дивно, я ж казала, що він нагадує мені робота.  
— Отже, Кай, — вдавано злиться батько Роуз, — І ким же ти приходишся, моїй доньці?  
«Моїй доньці». Здається, в цей момент моє серце перестрибнуло від Кая до містера Шепарта. Ці слова так сильно подіяли на мене, що я не стрималась і почала плакати. 
— Ти чого? — лякається чоловік і запитливо дивиться на свою дружину. Вона підходить до нього і щось шепоче. Після цього він піднімає свої очі на мене, — Немає чого плакати. Ти давно нам, як донька. Чесно кажучи, навіть краща за неї, — киває на Розі, яка вдавано ображається і підморгує мені.  
Не стримавшись я підходжу до нього і теж обнімаю.  
— Ооо, — протягують всі, — Як же це прекрасно.  
Я обертаюсь і бачу у всіх, крім хлопців, заплакані очі.  
— Припиніть! — кажу їм.  
— Отже, повернімось до наших гостей, — каже містер Шепарт, який теж не очікував такого прояву емоцій, — Заходьте в дім, до Нового Року три хвилини!  
Всі, штовхаючись, заходять у дім. Я забираю тоненьку фіолетову курточку Теї і вішаю її у прихожій. Теж саме робить Розі з пальтом Кая.  
Всі забігають до столу, гостям приносять їхні бокали. Ми дивимось новорічне привітання, але зовсім не слухаємо, адже в кожного в голові звучить бажання, яке неодмінно потрібно загадати.  
— Десять, дев’ять, вісім, сім, шість, п’ять, чотири, три, два, один... З Новим Роком! — у вухах відбивається бій курантів, а в голові звучить моє найзаповітніше бажання.  
«Хочу, щоб здійснились усі мої подальші бажання» 
Ось так. Завжди є така людина і в даному випадку я одна з них. Це лише через те, що бажань дуже багато і вибрати одне важко. До того ж, саме тут і зараз я просто хочу насолодитися цією неймовірною миттю з найближчими людьми.  
Ми сіли знову за стіл, запропонували нашим гостям теж приєднатися, а вони й не відмовились. Тея розмовляла з Розі, ясно, що вони вже здружились. Мені вона теж здалася приємною дівчиною, тому я тільки рада була, що познайомилась з нею. Джер говорив про щось з Каєм, а хлопець спокійно сидів з нами. Містер Шепарт тримав за руку свою дружину і закохано дивився на неї. Саме це і є те щастя, про яке я мріяла з самого дитинства. Я отримала любов від абсолютно чужих людей, які в подальшому справді стали моєю сім’єю.