Глава 10

Наступні дні канікул пройшли неймовірно! Я навчилася кататися! Ми проводили цілі дні на сноубордах. Кай більш терпеливо ставився до мене, підставляв руку, коли я падала. Ми передивилася величезну кількість фільмів, які теж брали на прокат, їли піцу та пили вино, яке незрозуміло де, дістав хлопець. І зізнаватися мені він теж не хоче.  
Я трималася до останнього. Ми не переходили порогу дружби і я раділа цьому. Виявляється, Кай може бути справді цікавим, коли не поводиться, як козел. Я дістала пару книг з місцевої бібліотеки і проводила вільний час(якого, на диво, було небагато) читаючи романи або ж наукові журнали. Кай працював за ноутом в цей час і ми не заважали один одному. Потім йшли гуляти, дивлячись на те, як ліхтарі освітлюють падаючий сніг, який вигляд з гори та, які дивовижні ночі в цьому місці.  
Розі вже не злилась, Джер все ще наполягав на нашій кімнаті, а я просто раділа тому, що зараз дійсно щаслива. Я почала таки писати свою книгу, але мені не подобалося те, що головний герой вже надто сильно був схожий на мого сусіда. Останнім часом мені почало здаватися, що ми, немов молоде подружжя. Я повсюди знаходила його речі: будь то бритва чи сорочка, чи навіть носки! Все таки одного номеру замало... Але я мовчала, бо зрештою, прибиральниці все складали на місце. Я все ще не знала чи саме це було моїм остаточним бажанням від цієї поїздки, але вже завтра я їду додому. І я ніколи не пожалію про те, що приїхала сюди. Це була одна з найкращих подій в цьому році, тож я зможу з честю сказати, що виконала свої цілі на рік і наступні будуть ще кращі та серйозніші.  
— Все ще пишеш? — Кай підкрався ззаду і я здригнулася. В цей момент я якраз дописувала чергову главу своєї книги.  
— Дописую. А ти?  
— Відправив всі документи, що просив Кріс і отримав фото від Теї. Поглянь, — простягає переді мною знімки.  
— Секунду.. — ставлю крапку, зберігаю в документах і закриваю ноутбук. Повертаюсь до Кая і шаленію, — Вау.  
На фотографіях була зображена маленька дівчинка з жовтою кулькою в руці. Там було кілька серій з нею: вона в сірому пальті, червоних чоботах та неймовірно відкритою посмішкою. Її голубі очі блищать, коли на неї направляється камера. Схоже, в майбутньому з неї вийде класна модель. Те, як чітко вдалося зловити цей кадр... Тея змогла передати самі почуття тієї дівчинки: загубленість, але радість від усвідомлення того, що все ще може бути добре. Її вміння вірити в краще.  
— Це просто...— протягую, — Дивовижно. Вона виставлятиме їх? — питаюсь і повертаю голову так, що дивлюся йому в шию, — Ой.  
— Вона не хоче, — втім Кай не віддаляється, — Але це зроблю я, — вихоплює фото з моїх рук і йде до свого ноута.  
— Яким чином? — цікавлюсь.  
— Відправлю їх в галерею у Лондоні.  
— Ти збожеволів? — підходжу ближче і бачу, що він щойно саме це і зробив, — Так не можна! 
— В неї талант! Ти сама бачила, які прекрасні ці знімки. Я не знаю чому вона не хотіла цього зробити, адже раніше саме це було головним її бажанням. Тому я сам хочу допомогти їй.  
— У неї могли бути на те причини.  
— Кеті, — мило дивиться на мене, — Які ще? Немає грошей? Я хочу, щоб вона отримала те на що заслуговує.  
— Ти не можеш командувати її життям! Вона ж не лізла до тебе, коли ти вирішив покинути художню, тому і ти не мав права втручатися в її життя. 
Хлопець насторожено дивився на мене, а потім на фотографії. Він уважніше придивився і сказав: 
— Це донька її найкращого друга. Її мама загинула в аварії.  
— Мені дуже шкода.  
— Вона постійно проводить тепер час з ними. Я не можу дивитися на те, як вона знищує своє життя, допомагаючи їм.  
— Чому ти так думаєш?  
Кай стояв обернений до вікна і дивився вдаль. Здавалося, що зараз він не хоче ні про що говорити, але тим не менш, каже: 
— Вони дружать все життя. Тільки вона любить його зовсім не як друга. Тея була розбита, коли він одружився, потім її попросили стати хресною Елі і вона погодилась. Я чув, як вона плаче, сидячи в своїй кімнаті і це було нестерпно. Я нічого не міг зробити. Тепер же... Я не знаю, що Том хоче від неї, чому він не може її відпустити, а вона... Дура.  
— Тому ти й намагаєшся зробити так, щоб вона поїхала і почала жити своїм життям, — зрозуміла я і мені нестримно захотілось обійняти його. Я підійшла і зробила це, поклавши голову на плече, — Ти хороший брат, але краще дай їй самій розібратися в усьому.  
— А як не вийде? Я знаю її. Якщо їй в голову щось прийде, то вона буде йти до кінця. А я не хочу, щоб вона провела все життя, доглядаючи за чужою дитиною і хлопцем, який ніколи не полюбить її так, як вона хоче.  
— Звідки тобі це знати?  
Кай повернувся і теж обійняв мене, стиснувши своєю рукою і зарившись іншою в моє волосся. Він зітхнув.  
— Я бачив, як він дивиться на Тею. Він безмежно любить її, але так само, як я. Тобто, як сестру, друга, але не дівчину. Вони ніколи не зможуть перейти «френдзону», — зі сміхом говорить і це боляче відбивається на мені. Ми теж ніколи цього не зробимо?  
Ми простояли близько хвилини, обійнявши одне одного. Мені було так тепло і легко, ніби так і має бути. Проте, все хороше повинне закінчуватися.  
— Йдемо прогуляємось? — пропоную.  
— Ходімо.  
Обожнюю гуляти в темноті. Все здається іншим, більш відкритим. Ніч показує всі темні сторони та приховує недоліки, які ми можемо бачити при світлі дня.  
Ми йшли поруч, не тримаючись за руки, але мені і цього було достатньо. Я не люблю триматися за руки через те, що це якось... неприємно. Мені такі відчуття не до вподоби. Снігопад припинився і ми просто насолоджувались криками тих, хто ще катався. Скільки ж тут було людей! Кожен мріє ось так взяти і поїхати куди тільки можна, прогулятися, провітритись, подумати про все і відпустити. Раніше, я багато читала про людей, які саме так і зробили: втекли від щоденної рутини, щоб насолоджуватися вільним, повним пригод життям. Не можу сказати, що я теж така, як вони, але я б не відмовилася, як мінімум від роботи, яка не прив'язує тебе до одного місця. Щоб мати можливість втекти, тоді, коли це буде необхідно.  
Отже, вже зранку я поїду. Машина Кая теж прибуде, його брат, нарешті, дозволив йому повернутися. Не дивно, я теж подумала, що за ці дні хлопець трішки змінився. Кожного ранку він приносив мені чашку кави, а ввечері йшов десь гуляти, поки я була в душі, щоб не заважати. Наші дні завжди були наповнені тим, що поступово ми все краще знайомились одне з одним. І я все більше закохувалась у нього... Добре, що вже скоро я поїду. 
Сьогоднішній вечір відрізнявся від всіх інших тим, що в готелі гучно грала музика і ми не сиділи в номері, а пішли вниз. Старі пари повільно рухалися в такт мелодії. Ніхто, крім офіціантів в залі не працював. Решта персоналу теж були тут і з посмішками спостерігали за всім дійством.  
— Потанцюймо? — протягує руку Кай.  
— Я не вмію танцювати, — відмахуюсь.  
— І я теж. Але ми будемо танцювати.  
Він знову тягне мене на імпровізований танцпол. Моя рука в його долоні, друга на плечі. Я вдихаю легкий аромат кави та сигарет.  
Ми повільно кружляємось і я кілька раз стала йому на ноги. Хлопець мужньо терпів всі тортури, але він теж не посміхався. І я не розуміла, що було цьому причиною.  
Я дивилася на те, як люди повільно піднімались зі своїх місць і йшли до танцю зі своїми напарниками. Я намагалася зрозуміти, чи були тут десь справжні пари, які пройшли крізь все, але залишились разом. А я тут з хлопцем, який завтра забере з собою моє серце і навіть не знатиме про це. Раптом прийшла думка в голову, щоб посварити моїх героїв в книжці. Не хочу страждати одна.  
— Я піду в номер, — намагаюсь відсторонитися, але Кай не відпускає.  
— Пісня не закінчилась.  
— Але... 
— Кет, — пильно дивиться мені у вічі, — Не втікай. У нас надто мало часу залишилось, поки ми не роз'їдемось.  
Ну от. Він це сказав.  
Чорний піджак Кая здався мені ідеальним для моїх сліз, тому я злегка не стрималась і схлипнула. Здається, він не почув, тому я з полегшенням видихнула. Через сьогоднішню подію я вдягнула єдине плаття, яке з собою взяла та черевики, які не дуже підходили для образу. Я хотіла відчути себе принцесою, хоч в цю ніч. І я таки змогла це відчути. Так само, як і те, що буває, коли розбиваються всі твої мрії.  
Я хотіла скоріше піти, щоб поплакати в подушку і заснути. А завтра прокинутися на світанку, подивитися востаннє в цьому році на схід сонця в цьому місці і тихо поїхати. Можливо, як в драматичному серіалі: поцілувати Кая в щічку та зникнути, ніби цього всього ніколи й не було.  
Як же боляче прощатися. Особливо, якщо ти знаєш, що тепер не зможеш так скоро його забути.  
— Кеті, — ніжно кличе і від цього моє серце готове просто розірватися.  
— Що?  
— Вдай, що нам не треба нікуди їхати, — просить, — Подаруй мені ще один танець.  
Я помилялася. Моє серце не розірвалось і не розбилось. Воно просто легко вистрибнуло з моєї грудної клітки в руки Каю. Другому хлопцю, за все життя, в якого я закохалася.