Глава 9

В холі справді все було підготовлено саме для фотосесії. Переодягнений Санта з посмішкою сидів на величезному кріслі, довкола нього стояли прекрасні ельфи. Щоправда, сьогодні вже ніхто не робив фото і вся група просто відпочивала, попиваючи гарячого чаю з кардамоном.  
— Всім привіт! — привертає увагу до нас Кай, — Є ще можливість зробити фотку?  
— Доброго дня, — відповіла одна з ельфів, — Ви б ще наступного місяця згадали.  
— Я ж казала, — злісно дивлюся на Кая і тягну його назад.  
— Цілий день були зайняті, — знову встріває хлопець, — Нам треба лише два знімки.  
— Два? — переглядаються вони між собою, — А ви не разом?  
— Ні! — кричу я.  
— Поки ні, — з посмішкою поправляє Кай і я переводжу шокований погляд на нього.  
— Ти здурів? — шепочу крізь посмішку.  
— Зробимо один знімок, — пропонує, — Буде одна листівка на двох.  
— Ти адекватний? — знову підвищую голос.  
— Слухайте, — привертає увагу Санта, — Не гарно сваритися ще й під час такого свята.  
— Воно закінчилось, — хмуро кажу я.  
— Але дух Різдва все ще з нами, — і починає сміятися своїм легендарним «хо-хо-хо», —  я дозволю вам зробити фото для листівки. Але тільки одне.  
— Але чому? Ми ж не разом! Як я потім маю пояснювати своїй...— запнулась, — сім’ї, з ким це роблю різдвяну листівку?  
— А по-іншому не вийде, — знову підходить ельф, — В нас місце є лише на один кадр.  
— О, ви серйозно? — не вірю я.  
— Цілком.  
Я подивилася на Кая. Він з посмішкою спостерігав за цим всім. Очевидно, що йому було байдуже. Або ж він це робив спеціально, щоб позлити мене.  
— А що ти будеш казати своїм? — питаюсь.  
— Що це дівчина, через яку я мало не попав в аварію і, яка неймовірно сильно вміє мене дратувати. Але тим не менш, вона доволі милий і хороший друг.  
Я не стрималася і посміхнулась. Він теж вважає мене більше, ніж просто тимчасовою сусідкою. Дивовижно, як багато можуть означати для нас ще зовсім недавно, абсолютно незнайомі люди. Безперечно, що він все ще злить мене постійно, але я починаю бачити в ньому не лише погані сторони. Тільки, чи хочу я йому бути просто другом? Все таки моє серце занадто сильно б'ється, коли тільки дивиться в ці кляті смарагдові очі.  
— Добре, — в решті здаюсь. 
— Хто сяде на коліна?  
— Вона! 
— Він! 
Знову переглядання і спільний сміх.  
В результаті картинка вийшло, що треба: я сиджу на колінах в Кая, який сидить на коліні у Санти, який ледь витримує нашу вагу. В мене розтріпане волосся, втім у хлопця не краще. Ми в буденному одязі. Але всі посміхаємось, хоча я не впевнена, що в когось, крім Кая, була щира посмішка. Я так посміхалася через те, що мені було незручно, що я сиджу в нього на колінах і, що він тримає мене за талію, хоч і кривляється на камеру. Санта ж так натягнуто сміється через нас, а ельфи... Ну, може, ще вони щирі.  
Фото готове, залишилось зробити безліч копій(для Кая) та розіслати всім членам сім’ї. Мабуть, тут добре сказати, що мені потрібна лише одна листівка. Для всієї сім’ї Роуз.  
Ввечері ми замовили їжу в номер. Коли нам привезли, то я розклала все на маленький журнальний столик і сіла на підлогу, вірніше на килим.  
— Я по-твоєму, хто? Султан? — питає Кай, якому не подобається ідея їсти на підлозі.  
— Баран! — відгукнулася та спробувала салат, — Ммм... Щось не подобається, можеш не їсти взагалі.  
Декілька секунд він ще постояв в позі «господарки»: руки в боки, але потім сів поруч та схопив сіль.  
— Чому ти зробила лише одну копію? — допитується тієї теми, яку я хотіла уникнути.  
— Я з дитбудинку. Єдина моя сім’я — це найкраща подруга, Роуз. Ну, вона мене вважає своєю сестрою та й в її домі я теж бажаний гість, але нав'язуватись не хочу. Тому я і приїхала сюди.  
— Але ви ж довго дружите?  
— Саме так. Тому я і боюся, що вже набридла її сім’ї, — я змахнула сльозу і теж спитала Кая, —А от ти навпаки, багато відправив. В тебе велика сім’я? 
— Досить велика. Це для сестри, брата, батькам і друзям. Тому вийшло так багато. В іншому випадку я б навіть не робив фото з такою нахабною дівчиною, — жартує.  
— Це я нахабна? Ах ти, козел!  
Встаю та хапаю подушку і починаю бити нею його. 
— Ей!  
Хлопець перехоплює мене і тепер я лежу на підлозі, а він легко ударяє мене подушкою. Порівняно з тим, як била я, очевидно, що він навіть не старається.  
Ми наповнили кімнату сміхом, дурними криками і великою кількістю розповідей. Про все: сім’ю, друзів, смішні випадки з життя. Я не могла повірити, що можна так зблизитись, але відчувала, що можу довіряти йому. Здається, саме його не вистачало в моєму житті. Такого впертого, але доброго хлопця, який зробить все заради тих, хто дійсно йому важливий. І, чорт забирай, мені було нереально приємно відчувати, що я належу до такого вузького кола людей.  
Що ж я роблю? Може, в нього є дівчина, яка чекає його, а тут я зі своїм бажанням навчитися кататися на сноуборді. Він має зовсім інше життя.  
— О, ні, — вириває мене з роздумів Кай.  
— Що?  
— Припини придумувати собі всяку маячню. Я не пропоную тобі вийти за мене заміж, тому заспокійся. Ми ж можемо бути просто друзями? 
Від цієї пропозиції в мене очі стали квадратними. Не знаю, що здивувало більше: те, що він пропонував бути друзями чи те, що мені схоже, потрібно було дещо більше? Чорт! 
— Звісно, — усміхаюсь, розуміючи, що бути друзями не така вже й погана ідея. Тим паче, що скоро я поїду і він теж, навряд ми ще зустрінемось. Тому хоч цей час можна провести будучи трішки більше, ніж сусідами, але менше, ніж близькими людьми.  
Розставивши всі крапки над «і» ми продовжили нашу вечерю. Ввімкнули телевізор, подивилися «Форсаж». Не знаю, яка частина, я взагалі цей фільм раніше не бачила. Хоча хотіла. Я витягнула свій батончик і розломила по половині. Вірніше, це Кай вихопив і взяв собі більшу частину.  
— Я дбаю про твою фігуру, — з набитим ротом промовив.  
— Я так і подумала, — саркастично сказала. 
Вечір пройшов в теплій і затишній атмосфері. Я вже забула, що це таке, коли поруч є хороший співбесідник і він розуміє, коли треба заткнутися.  
Сподіваюсь, що я теж зможу витримати і не перейти межу дозволених почуттів до Кая.