Глава 8

— Ти збожеволіла?! Важко було взяти трубку? Ти хоч знаєш, як ми хвилювалися, ненормальна! О, знаєш, Веселого Різдва, Кеті.  
Ці крики зустріли мене на ранок після Різдва. Я передзвонила до Роуз, яка залишила мені майже двадцять пропущених, решта були від її брата та мами. Мабуть, я таки сильно заставила їх переживати. В кінці своєї «тиради» Розі просто кинула слухавку.  
Я стояла на балконі, що був в кінці коридору та притулила телефон до чола і зітхнула. Я знаю, що вона зараз передзвонить, але від цього легше не було. Як я могла забути її привітати з тим святом? Чи, як я могла не перевірити телефон, коли зазвичай тільки в ньому і сиджу. За мить мій телефон знову дзвонить. Проводжу по екрану та піднімаю.  
— Роуз, пробач.  
— Не пробачу, — бурчить і це тільки сильніше заставляє мене почуватися винною, — І чим же ти була так зайнята, а? 
— Вчилася кататися на сноуборді, а телефон з собою не брала. Коли повернулася не дивилася на нього, тому й не знала, що ти дзвонила.  
— Не знала? Кет, ти забула, що в нас завжди ти телефонуєш мені і вітаєш? З умовою, що ми не разом святкуємо. Ти просто забула? Ти?  
— Мені дуже шкода...  
Двоє мовчали, не знаючи, як правильно зробити і, що сказати. Давно вже такого не було. Та взагалі ніколи. Ми практично не сваримося, хіба жартуючи. Як можна було забути привітати її... Схоже, я загралася зі своїми пошуками.  
Прямо бачу, як вона стоїть зараз на кухні в кафе і намагається говорити тихо, щоб інші офіціантки не почули. Як вона повільно здирає лак на нігтях від нервів і як дивиться на телевізор, що стоїть на холодильнику. Там, скоріш за все, увімкнені турецькі серіали, які вона любить.  
— Пробач, — повторюю вже який раз, але я готова сказати це слово ще тисячу.  
— Я не ображаюсь, Кет, — теж видихає з полегшенням, — Ти поїхала хтозна куди, я хвилювалася, всіх своїх підняла, щоб їхали тебе шукати, — видає смішок, — А ти всього лиш забула... 
— Стоп. Вони зараз мене шукають?  
— Я подзвонила і сказала, що все нормально, тому вони поїхали назад.  
А тепер мені стало незручно. Але не думаю, що вони сильно зляться, адже всі звикли до її витівок.  
— Це вона? — чую інший голос в телефоні, — Дай мені.  
— Ні!  
Йдуть звуки боротьби і в результаті телефон отримав Джер.  
— Ну привіт, пропажа.  
Посміхаюсь, почувши, що він не так вже й злиться. Вони з Розі схожі, швидко відходять, але все ж в нього є свої причини, щоб так скоро вибачити мені.  
— Привіт.  
— Вгадай, що я з тобою зроблю, як ти приїдеш? — його голос зараз фальшиво милий. Очевидно, що буде якась умова.  
— Я не буду вгадувати. Кажи, — зітхаю, очікуючи найгіршого.  
— Для початку: тепер ви з Розі будете спати в моїй кімнаті, а я отримаю вашу. Вона набагато більша.  
— Про це ти говоритимеш з Розі.  
— Нічого подібного, — все ще говорить в своїх нахабній манері, — Ти сама їй про це розкажеш і вона погодиться. Інакше ти перетворишся на мою довічну рабиню.  
— З якого це дива?! —підвищую голос.  
Джер сильний і досить високий хлопець. В нього темне волосся та голубі очі, на відміну від сестри. Йому справді легко було б мене заставити це робити, але він ніколи не переходив межі. Здається, я таки дуже сильно його розізлила.  
— З такого, що замість того, щоб сидіти і насолоджуватися своїм вихідним у Різдво я повинен був їздити по цілому місті і найближчій місцевості, щоб знайти тебе!  
Я стиснула руки на перилах балкону.  
— Добре, буде тобі кімната, — здаюсь.  
— Я і не сумнівався. Щасливого Різдва! Де б ти його не проводила.  
Вибив.  
Сніг дуже сильно блистів. В мене аж очі почали боліти, тому я відвернулася від тієї картини. Буквально за годину сніг знову почав падати і набагато сильніше, ніж раніше. Ніякої можливості покататися не було, тому ми засіли в номері.  
— Що будем робити цілий день? 
— Без поняття, — чесно кажу.  
— Я бачив внизу якогось дідуся. По-моєму, в нього були шахмати.  
— Ти це серйозно? — скептично питаю.  
— Цілком. Ми ж тут здуріємо просто нічого не роблячи.  
Кай потягнувся і його білосніжна сорочка задерлась. Хм... А спортзалом він не нехтує.  
Зараз хлопець найменше здавався снобом. Одягнений в просту сорочку, джинси і носки зі сніговиком. Починає здаватися, що ми друзі. Але гірше те, що я вже прив'язуюсь до нього.  
— Хей! — Кай махає рукою перед моїми очима.  
— Що?  
— Я йду по шахмати. Прочитай в неті правила, щоб мені не було нудно.  
— Я вмію грати, — відразу ж реагую.  
Хлопець вийшов, а я вирішила переодягнутись. Дістала з тумбочки світшот пурпурного кольору та незмінні чорні джинси. Я надто сильно їх люблю, щоб «зраджувати». Витягнула плойку, хочу накрутити волосся. Дивно, адже раніше я просто не мала часу, щоб займатися тим всім, а тепер прямо бажання з'явилось. Сподіваюсь, це не через одного зеленоокого та впертого барана.  
— Я тут! Скучала?  
— Шалено, — так само з іронією кажу.  
Кай ставить шахмати на стіл та розкладає все.  
— Ми й справді зараз будемо грати в шахмати? Кай.  
— Кеті, — в тому ж тоні говорить хлопець, — Або так, або ми зараз, як ідіоти будемо валятися на дивані, дивлячись в стелю.  
Така перспектива мені ще більше не подобалася, але причина була не в тому, що ми, як ідіоти, а в тому, що лежатимемо поруч. Вже навіть спати разом не дуже зручно. Боже, та що зі мною таке відбувається?! Йому, наприклад, байдуже до всього!  
Так ми провело години три. Я жодного разу не виграла, але мене це й не хвилювало.  
— Кет, чорт!  
— Сам такий! — відізвалась.  
— Різдвяна листівка! — кричить і до мене таки доходить.  
Думаю, це традиція майже всюди, але в нашому місті вона надто популярна. Кожного року на Різдво ми надсилаємо фотокартку, зроблену в спеціально підготовленому місці і зі Сантою.  
— Що робитимемо?  
— Ну, мені немає кому надсилати, тож...  
— А мені є. І я чув, як ти розмовляла з якоюсь Розі, тож не обманюй.  
— Ну гаразд. Де ми знайдемо фото-зону? Санту?  
— В холі, — з широченною посмішкою відповідає. 
— Що?  
— В холі готелю. Треба іноді дивитися по сторонам. Ходімо! — він тягне мене за руку.  
— Стій! Я ж навіть не намальована і не одягнута підходяще.  
— Забудь. Це всього лише листівка для сім’ї, вони тебе і не такою бачили.  
Вони мене взагалі не бачили. Принаймні, моя рідна сім’я.  
Я хотіла так сказати, але думаю, що це занадто, тому мовчки слідувала за Каєм.