Глава 3

Варіантів два: підійти і спитати, як я можу допомогти або другий: мовчки чекати, коли він сам підійде і приб'є мене. Вибираю перший.  
— Мені дуже шкода, — привертаю його увагу, — Вибачте, я не бачила, що ви їдете.  
— Якого чорта тебе взагалі випхало на дорогу?!  
Хлопець в два кроки долає відстань між нами і вже злісно нависає наді мною. Ого, а він високий. І волосся таке гарне: чорне. Цікаво, якого кольору в нього очі?  
Стоп! Не туди поїхали. Він щойно спробував «наїхати» на мене? Ха-ха. Це сталося в буквальному сенсі.  
— Чому ви кричите на мене? Ну так, я не побачила, але й ви могли раніше посигналити, а значить, теж не зразу замітили, що я стояла.  
— Ти не стояла, а кружляла! Ти взагалі адекватна? — бере за підборіддя і заставляє подивитися прямо в очі. О, вони зелені з карим пігментом, — Може, ти під наркотою? Викликаєм поліцію? 
Він так скоро все говорив, що до мене не зразу доходив сенс сказаного. Вириваюсь з його захвату і рішуче стаю навпроти.  
— Я не під наркотою, а от ви, цілком можливо. Через це ви і дратуєтесь, так? На дозу не вистачило?  
Чому я ніколи не можу заткнутися, коли треба? 
— Авто-реєстратор все записав, — вже спокійно говорить, — Немає сенсу сперечатися, просто подзвонимо в поліцію і страхову. Тобі б краще мати багато грошей, щоб відразу заплатити.  
Хлопець в темному пальті, якомусь надто серйозному костюмі, хоч і в джинсах, повернувся в своє авто. А я так і стояла, тремтіла від холоду і розуміння, що грошей в мене немає. Навіть, якщо я віддам всі свої збереження цього не вистачить.  
Йду до машини та стукаю по тонованому склі. Вікно опускається.  
— Що?  
— У мене немає грошей.  
— Це не мої проблеми.  
— Взагалі-то, твої. Ти хочеш грошей, але я їх не маю, тому так. Це і твої проблеми теж.  
— Позич, візьми кредит, мені байдуже, як ти їх дістанеш. Треба було думати перш, ніж ставати на проїжджу частину.  
За віком він трішки старший за мене, але щетина робить його старшим і страшнішим.  
— А тобі треба було скоріше посигналити!  
Плюю на то все і йду звідти. Зрештою, він не зможе заставити мене заплатити, тому нехай робить, що хоче.  
Деякий час я сиджу в машині і чекаю, коли вже приїде страхова. Раптом двері з пасажирського боку відчиняються і біля мене приземляється постраждалий незнайомець.  
— Ну?  
— Зв'язок не ловить, — і б'є своїм телефон об ногу.  
— І? Що далі? Чекатимемо, коли тут проведуть лінії зв’язку? — скептично цікавлюсь.  
— Куди ти їдеш?  
— В гори.  
— Точніше, — дратується.  
— Гірськолижний курорт, а ще точніше не скажу, бо думала, буду розбиратися, де жити по приїзду, — теж злюсь.  
— Неймовірно! — вигукує, — Ти думаєш знайти житло перед Різдвом?! Точно ненормальна.  
— Знаєш... Це вже не твоя справа, придурок, — лаюсь, бо не витримую. Скільки можна мене ображати?!  
— Окей, заспокійся. Я не можу завести машину і викликати евакуатор, відповідно, теж. Тому їдьмо туди, де ти хотіла і я звідти подзвоню. Подивись по навігатору найближчий готель.  
— Залишиш машину тут?  
Я не була проти такого плану, зрештою, це краще, ніж стояти на місці до настання ранку. Різдвяного ранку, який я не хочу провести на дорозі.  
— Сюдою не так часто їздять. Чорт би мене забрав, що я вирішив сюдою поїхати.  
— Чому поїхав? — питаю, щоб хоч якась видимість розмови була. Заводжу авто та від’їжджаю з місця ДТП.  
— Сестра сказала, що сюдою я швидше доберуся до нашого міста. Я теж повертався з курорту.  
— Зрозуміло, — кивнула і подивилася на навігатор, — Судячи з усього, залишилось ще трішки.  
— Де зупинишся? Готель? Мотель? Хостел?  
— Найближче звідси... Готель!  
— Прекрасно, — не дуже радісно відізвався... 
— До речі, як тебе звати?  
— Вирішила клеїтись? Спершу, спеціально хотіла потрапити під машину, а тепер зваблюєш мене?  
— Я всього лише запитала твоє ім’я.  
— Кай.  
— Серйозно? — видаю смішок.  
— Якісь проблеми? — він намагався показати своє обличчя в грізному стані, але я бачила, що його очі теж сміються.  
— Ніяких, крім... Де твоя Герда? Чи, може, Снігова королева вже тебе викрала, ти втік та спішиш до коханої? — сміюся вже в голос з виразу його обличчя.  
— Та ні. Снігова королева просто захопила мене в полон тим, що створила аварію і зараз везе мене незрозуміло куди.  
— Коз-зел, — прошипіла, але він почув.  
— Акуратніше. Я ще не вимагав з тебе плати, але рано чи пізно це станеться.  
— Не вимагав?! Тоді, що то було на дорозі, а?! І взагалі, якщо розібратися, то це ти мене мало не збив.  
— Ти стояла посеред дороги!  
Роблю різкий вдих і видих. Пробую заспокоїтись. Цей хлопець лише кілька хвилин знаходиться поруч, а я вже готова його прибити!  
Мовчки ми доїхали до місця призначення. Кай сам потягнувся, щоб вимкнути радіо, але я вдарила його по руці, оскільки люблю в машині слухати музику на повну, а тут і так довелося скрутити, що не дратувати «його величність». І в правду смішно буде, якщо його дівчина називається Герда та й чи в нього вона є, взагалі?  
— Ти збираєшся виходити?— знову стукає пальцями по склі, але вже будучи назовні. Блокую двері і теж виходжу.  
Перед нами висіла вивіска готелю «Тесса». Про нього я нічого не шукала, тож буду просто вірити інтуїції, а вона мені підказує, що ці дні я не забуду ще довго.  
— Обережніше! — каже Кай, коли мене мало не збивають дверцята, які саме відчинилися.  
— Дякую.  
Заходимо і дивимось на те, як все виглядає всередині. Доволі мило: посеред холу світиться величезна люстра, стоять дорогі килими та картини величних художників висять на стінах.  
— Гарно, — говорю.  
— Звичайно, — відповідає, — Ходімо.  
Можливо, він подумав, що я втечу, тому взяв мене за руку. В нього довгі пальці, ніби в піаніста, але руки такі холодні... Б-р-р...  
— Здрастуйте, чим можу вам допомогти? — з голлівудською посмішкою, питає дівчина на ресепшні.  
— Мені потрібен телефон, можу я скористатися вашим?  
Ого, то виявляється він вміє бути ввічливим.  
— Звісно, беріть, — показує рукою, де знаходиться апарат і звертає увагу на мене. Піднімає брову, питаючи: тобі чого, дівчинко? Вау, скільки ж брехні і лицемірства може бути в людях?  
— А мені потрібен номер.  
— Звичайний? Люкс?  
Просто, щоб ще більше розлити її, питаю:  
— У вас є номер для наречених? — і така солодка посмішка з'являється на обличчі. 
— Всі зайняті, — крізь зуби шипить.  
До нас доходять обривки розмови: 
— Просто відправ когось по мене і мою машину... Кріс! Дідько. — і кладе трубку. Секунду думає і ще більше розбурхує своє волосся, — Чорт з ним, — повертається до нас, — Схоже, мені теж знадобиться номер.  
— Теж? Тобто ви не разом? — Ой, а оченята, як засяяли. Втім, вони швидко потухли, коли вона пробила по комп’ютері і зрозуміла, що залишився лише один вільний номер — люкс.  
— Мені підходить, — каже Кай та кладе свою картку на стіл. 
— А мені ні, — заперечую.  
— Чому ж? — питає, але коли бачить, що я не налаштована на суперечки, відводить в сторону, — Кажи.  
— Я не маю грошей.  
— Справді?  
— Я по-твоєму жартувала?!  
— Нащо ти розраховувала, коли сюди їхала?  
— Не на «люкс» вже точно, — злюсь.  
— Гаразд. Слухай, я теж не можу зараз поїхати, тому нехай я заплачу за той номер, переночую і завтра поїду.  
— Ось так просто? І не будеш потім вимагати з мене плати за той номер? Тим більше, що я робитиму далі?  
— Поїдеш завтра і знайдеш інший варіант. Чи тобі хочеться цілу ніч їздити в пошуках, де переночувати? Це лише одна ніч.  
— Завтра Різдво, а я прокинусь в ліжку з практично незнайомим хлопцем. Клас! Дива дійсно стаються.  
— Ага, тільки не дуже хороші, — нарешті, я бачу щось схоже на посмішку, — Тоді, ти згідна на це?  
— Так, але ти спиш на дивані.  
— Нічого подібного. Я плачу за номер, я в ньому і шикую, — підморгує та починає сміятися. Через доволі хриплий голос це звучить чарівно. О, схоже, він починає мені подобатися. Ні, цього не буде!  
Кай сам пішов назад і заплатив за номер. Дівчина з нехорошим поглядом віддала йому картку від номеру і показала, де ліфт. Речі довелося тягнути самим. Точніше, самому. Якісь задатки джентльмена в ньому все ж є.  
Подивившись на годинник я побачила 10 вечора. Залишилось тільки дві години до Різдва.