2

Відтоді минув вже майже рік. За час, що сплив, ми звісно ж немало спілкувалися. Сучасні технології дозволяють миттєво долати відстань не зважаючи ні на які кордони. І навіть знаходячись в далеких заморських краях я був в курсі головних перепитій дівчачого життя. Проте мобільний телефон і Інтернет це одне, а реальна бесіда, коли бачиш живі очі свого співрозмовника – це вже зовсім інше. Тож хоча я й був непогано обізнаний про те, що трапилося з моєю юною подругою за весь цей час, проте з неабияким хвилюванням чекав на нашу зустріч.

З розповідей Катрі я знав де більш-менш знаходиться село звідки вона родом і де мали святкувати її весілля. Тому повернувшись з заробітків не став надовго затримуватися в своєму пустому помешканні. Добу відпочивав з далекої дороги, а вже через день вирушив на весільну забаву, навіть не зауваживши, що трохи поспішив зі своїм візитом. Однак незважаючи на передчасну появу батьки Катрі були мені надзвичайно раді. Звичайні селяни, вони були простими і відкритими людьми, і у мене не виникало ніяких сумнівів у їх щирості.

В здавалося нескінченному ритуалі знайомства з численною ріднею дівчини, довготривалих розпитувань про екзотична краї де мені довелося побувати, смачного ситного застілля я й не помітив як на землю опустилися скорі вечірні сутінки. Про те, щоб десь влаштувати мене переночувати в домі Катрі, напередодні весілля й мови не було. Тут все нагадувало розворушений вулик, де кожен був чимось невідкладно зайнятий, де панував нестихаючий гам, і де яблуку ніде упасти не було.

Та після невеличкої наради жіноча половина родини Катрі вирішила, що ночувати мене забере до себе Дарина. Жінка була однією з тіток нареченої, і наскільки можна було зрозуміти, мешкала зі старими батьками в хаті на околиці села. Здавна звиклий до спартанських умов життя я без зайвих вагань прийняв пропозицію провести ніч у цієї малознайомої молодички. Десь близько півночі ми побажали всім доброї ночі й вирушили до Дарининої садиби.

Іти довелося доволі далеченько. Катине село складалося з однієї вулиці, яка тягнулася ледь не на кілометр. Та погода того вечора видалася мов на замовлення. Було вітряно, однак не холодно, пахло сирістю, та небо підморгувало нам яскравим розсипом зірок, навколишню темряву люб’язно розсіював своїм сяйвом повний місяць, а на дорозі то тут то там блищали калюжі недбало залишені вчорашнім дощем.

Дарина з першого ж кроку взяла мене під руку, довірливо пригорнулась до мене, всім своїм виглядом демонструючи, що ця нічна прогулянка їй вельми до вподоби, і вона не дуже то й поспішає потрапити додому. А щоб наша подорож не видалася мені надто нудною молодиця вирішила засипати мене зливою відвертих запитань. Спершу їй цікавили всі подробиці мого знайомства з Катрею. Потім як мені велося за кордоном на заробітках весь той рік. Ну а закінчилося все, як неважко було передбачити, питаннями про моє особисте минуле.

Я не бачив причин для того щоб щось приховувати та лукавити перед допитливою жінкою, тож без всяких сумнівів почав розповідати Дарині про все що її зацікавило. Взагалі-то вийшло це в мене на надто вдало, зважаючи на моє невміння вітіювато висловлювати свої думки. Просто кількома фразами переповів історію з набридливими хуліганами, що трапилася рік тому. Далі коротко описав побут та реалії заробітчанського життя на чужині.

Спогадами про своє минуле, чесно кажучи, ділитися якось відразу не хотілося. Однак Дарина не вгамовувала свою допитливість і врешті-решт ніжним воркітливим голоском зуміла витягнути з мене, те що я завжди згадував з великою неохотою. Власне кажучи розказувати мені, за великим рахунком, було нічого. Життя просто не склалося, як тепер частенько трапляється у людей. Після служби в армії відучився в інституті на інженера. Коли почалися бурхливі дев’яності і завод де я працював закрився. Щоб якось заробити на прожиття довелося освоїти нову професію – будівельник. А поки доля носила мене по чужинських містах, моя дружина «закрутила» шури-мури зі своїм давнім, «шкільним» другом. Одного дня повернувшись з чергової закордонної «вахти» я вражений дізнався, що моя суджена просто виставила мене з мого власного помешкання. Залишила без родинного вогнища, без даху над головою, без хоч якихось засобів на прожиття.

Тоді мені, зізнаюсь відверто, було дуже паскудно на душі від віроломної зради дружини. Та тепер я розумію, що все що не трапилося зі мною, сталося на краще. Не було у нас шансів на щасливе та безтурботне майбуття. Довга розлука і рідкі, нетривалі зустрічі владно охолодили ті почуття, що колись завели нас на «рушничок щастя». Фактично ми почалися віддалятися одне від одного вже з першого розтавання, а з часом взагалі стали ледь не чужими людьми. І не велика провина моєї колишньої половинки, що вона, не витримавши холодної самоти, почала шукати чоловіче тепло й ласку поки я безкінечно гарував на будовах в чужих краях. Спокусившись матеріальним добробутом ми втратили все те, що нас колись поєднувало, і нарікати на когось, або на щось було справою нерозумною. Тішило, у цій ситуації, тільки те, що за всіма тими побутовими негараздами, ми не встигли обзавестися дітьми. Тому наше розлучення аж ніяк не могло поповнити численну когорту сучасних юних безбатченків.

Залишившись сам я не придумав нічого кращого як з головою зануритися в роботу, яка і до того займала майже весь мій час. Так вдалося не тільки відволіктися від гірких думок, але й непогано підзаробити. За кілька років самотнього життя я спромігся накопичити достатньо грошей щоб купити однокімнатну квартиру. Тепер от стараюся «довести» придбане житло до «людського» вигляду. Так би мовити, готуюся до «тихої й безтурботної старості».