Листопадове кохання
Розділ 3
Той вечір затримався довше, ніж зазвичай. Час, здавалось, уповільнився, щоби дати їм ще трішки — ще кілька поглядів, дотиків, сміху. Вуличні ліхтарі загорілись м’яким світлом, відбиваючись у калюжах, мов ліхтарики з іншого світу.
Софія сперлася на його плече, і довго мовчала.
— Знаєш, — тихо сказала вона, — я думала, що зміни розділять нас. Що відстань — це вирок. Але кожного разу, коли було важко, я уявляла, як ми знову сидимо тут. І ця думка тримала мене на поверхні.
Артем стискав її руку.
— Я жив ніби наполовину. Все було — але без тебе ніщо не мало смаку.
Вони ще довго мовчали. Але це було те мовчання, яке не вимагає слів.
Наступного дня він зустрів її на тому ж місці. У руках тримав ключі.
— Ти ж казала, що не знаєш, де житимеш. А я знаю, де твоє місце, — сказав і простягнув ключ із маленьким паперовим сердечком на кільці.
Вона мовчки взяла його. Її очі були вологими.
— Це мій дім? — прошепотіла.
— Це наш дім.
І так, серед жовтого міста, під осіннім небом, де дерева скидали листя, а світ повільно занурювався у зиму, вони почали новий розділ. Без драми, без втеч. Просто з любов’ю. Тією, що чекала свого часу.
Тією, що не згасає навіть після довгої осені.
#2061 в Сучасна проза
#1963 в Жіночий роман
Відредаговано: 10.04.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
