Актова зала

П’ятниця, 9 листопада, Актова зала Житомирського державного університету

На сцені виступали хто зна які за рахунком таланти. У хід йшли пісні, танці, вірші, стенд-апи, все аби взяти участь у Листопад-фест. Деяким все ж вдалося привернути увагу суворої на перший погляд голови студбратства, що займалася організацією фестивалю.  Вона стояла в синьому брючному костюмі, схрестивши руки на грудях, що так і кричали про її незадоволення. Не зводячи пристальний погляд зелених очей з потенційних учасників, Аня інколи рухалася в такт під музичні виступи, що особливо її захопили.

Розпущене русяве волосся розвивалося, коли та носилася сценою, аби донести конкурсантам те, що вона хотіла від них бачити. Вища середнього зросту, вона завжди носила підбори, що ще більше робило її суворою діловою жінкою. Хто б міг подумати, що їй лише 18. Не минуло й року в університеті, як вона вже обіймала посаду голови студбратства. Завжди зібрана, організована, місцями жорстка, Аня могла заткнути будь-кого, навіть викладачів. Можливо деякі її боялися, особливо коли вона кричала так, як прямо зараз кричить на когось в залі.

- Нат? Нат? Наташа, мать твою, ти мене чуєш ні? -  пролунало до дівчини за ноутбуком.

- А? Да, я тут, просто задумалась, - відповіла трохи збентежена шатенка за комп’ютером.

- Включи наступний мінус, - сказала Аня і спустилася зі сцени.

Поки на сцену піднімалася наступна учасниця з черговою душевною піснею, Аня впритул підійшла до Нати і глянула на неї своїм типовим поглядом аля «я чекаю пояснень». Гру в дивоглядки та незручну паузу нарешті порушила Ната.

- Пробач, я на секунду задумалась, - сказала вона тій

- І про що ж? – з ноткою нерозуміння запитала Аня

- Що тобі дуже йде цей костюм і посада, - як завжди, намагалася віджартуватися Ната, - і про те чи не складно в 18 років самотужки організовувати фестиваль, на яким всіх байдуже.

- Ахахах, ні, в мене ж є ти, - суворий вираз обличчя змінився на посмішку, - і да, дякую за комплімент.

- Welcome. Як думаєш, нам ще довго тут сидіти? – запитала Ната, зосередивши погляд на сцені, де ще одна учасниця завершувала свій виступ

- Ні, це була якраз остання, думаю ми назбирали достатньо талантів - відповіла Аня, звірившись зі списком, - можемо потихеньку йти додому.

- Круть, шо ти робиш сьогодні вечором?, - запитала Ната, паралельно збираючи ноутбук та іншу апаратуру, - може сходимо в Індіго, потрясемо жопками, ато я явно свою відсиділа за цим клятим ноутбуком?

- Усіма руками і ногами за…правда якщо мені ніхто знову не підкине клопоту, - відповіла Аня, спрямувавши погляд на двері.

«Fuck» пробурмотіла Ната, прослідкувавши за її поглядом. До них наближалися дві дівчини, одна з яких була з гітарою. Інша тримала в руках дорожню сумку. «Клас, ще дорожніх туристів нам не вистачало» подумала Ната, зітнувши.

- Вибачте, це тут проходить відбір на Листопад-фест? – запитала одна з них, по господарськи поклавши гітару на сцену

- Так, проходив, але вже закінчився, - випалила Ната, подарувавши незнайомці злісний погляд.

- Нат, все добре, - заспокоїла її Аня. Ви хочете виступити? – запитала вона у них.

- Так, лише я, якщо можна, Настя тут як група підтримки - відповіла, збентежена грізним прийомом дівчина.

- Добре, давай послухаємо! Ми вже спакували мікрофони, зможеш виступити без них…? – уточнила Аня, зрозумівши що ще не знає її імені.

- Іра, - протягнула руку незнайомка, ніби прочитавши її думки, - і так, я виступлю без них.

Наступні п’ять хвилин всі троє сиділи мовчки, спостерігаючи за Ірою. Її подружка тримала за неї кулаки, тихенько підспівуючи. Аня після перших же нот змінила свою звичайну грізну позу на зацікавлену, а під кінець виступу навіть відкрила рот від захвату. Ната не чула жодного слова з пісні, її увага була прикута до незнайомки, що увірвалася під кінець тяжкого дня і руйнувала плани на вечір. Тепер в неї нарешті була змога роздивитися її краще. Зібране у хвіст, руде волосся відкривало вид на тонку шию, що плавно переходила в обличчя з майже ідеальними рисами.

Маючи типовий рокерський прикид, вона била по струнам довгими, тонкими пальчиками з чорним манікюром. Для образу рок-зірки не вистачало лише темної помади, хоча її губи і так були виразними і на вигляд дуже м’якими. На секунду уявивши їхню ніжність, Ната ковтнула уявний ком в горлі, коли побачила, що її зелені очі спрямовані на неї. Різко відвівши погляд, вона була збентежена тим, які відчуття вони викликали. Виступ закінчився і Ната хлопала з усіма, поступово приходячи до тями.

- Це було чудово! – вскочила Аня, - зможеш прийти на наступну репетицію в понеділок?, - з надією в голосі додала вона.

- Так, звісно, це було б чудово, - промовила Іра у відповідь.

- Ти молодець! – підтримала її подруга.

- Думаю ми можемо зробити це ключовим виступом, - сказала Аня звертаючись до Нати.

- Що? Чекай, в нас вже є ключовий номер і на гітарі в тому ж числі, Мельник, забула? – з збентеженим голосом, відповідала Ната.

- Він постійно в нас виступає, думаю всі хочуть почути когось новенького, - відрізала Аня, підступивши ближче і прошепотіла, - і не будь такою злюкою.

- Просто чудово! – пробурмотіла Ната собі під ніс.

Поки вона збиралася, Аня спілкувалася з дівчатами, обговорювала з Ірою деталі виступу та цікавилася звідки вони. І тут Ната зрозуміла, що вечір точно зруйнований, коли Аня запросила їх з ними в клуб. «Каєф, тепер весь вечір роби вигляд, що тобі подобається їхня компанія… І чого тільки ця незнайомка настільки мене бісить?»  промайнуло в її думках.