Розділ 1

— Якось дуже швидко я влаштувався…

— Недобір та моя рекомендація швидко прискорили наймання. Я тебе проведу до твоєї домівки.

Виглядало все навколо,  наче тунель висотою  у 8-12 метрів. Усі стіни були пофарбовані у пастельні, заспокійливі кольори. Шириною тунель був, як Хрещатик, і автомобілів не було, проте багато створінь переміщувалося польотом. Хоч багато химер мали крила, вони левітували та переміщалися, не махаючи крилами.  Це були кам’яні гаргуйлі розфарбовані від сірого до багряного. Це були чудернацькі створіння, наче статуї, що ожили. Деякі виглядали, як леви розміром з кота, вони мали великі очі,  проте мали міцність каменю, деякі були дрібними драконами розміром з собаку. Магазинчики та заклади займали майже всю площу боків тунелю, проте деякі були збудовані на висоті двох метрів.

— Для людей, що не освоїли магію левітації, подібні заклади встановили драбини.

— Я не бачу кінця цього тунелю, наскільки він великий?

— Це ілюзія створена Засновником, тунель має кінець.

— Так, проте скільки кілометрів тунель довжиною.

— Хто його знає? У мене ніколи не було часу, щоб дістатися кінця.

— Скільки тобі років?

— Може двадцять. Проте єдине, що має значення це воля Засновника та виконання квоти дільниці.

— Не люблю я жити, виконуючи чужу волю.

— А, я читав про твоє життя. В дитинстві ти був слухняним, поступив на психології на контракт по волі батьків, вчився переважно на 4, на третьому курсі, після успішної здачі сесії, відрахувався та влаштувався працювати листоношею,  навіщо взагалі відраховуватися, після успішно зданої сесії?

— Я занадто довго виконував рутинні завдання, я дуже довго сидів перед кожною роботою перед тим, як щось почати, а опитувати людей для написання курсових, було пеклом на землі. Кожного разу, як я уявляв свою майбутню працю, я постійно відлинював від роботи у своїх фантазіях.

— У характеристиці ще було написано, що ти змінив ім’я та переїхав до іншого міста, я так розумію, зв'язки з родичами ти не підтримуєш?

— Так.

— А чому ти влаштувався листоношею? Ти ж постійно контактуєш з людьми.

— Куди взяли туди й влаштувався, а у листоноші хоч багато документів заповнювати потрібно.

— Ми дійшли й до житла.

— Звідки ви взяли стільки грошей, щоб давати житло листоноші?

— Химери будують з допомогою магії. Багато химер не мають потреби в житлі чи харчуванні.

Дерев’яна підлога та пастельні кольори всередині простої спальні.

— Якщо мене виженуть з роботи, то я втрачу житло, прекрасно.

—  Добраніч, раджу відпочити, а не гуляти тунелем, я прийду по тебе зранку.

— Як твоє ім’я?

— Моє? Усі кличуть мене Листоношею або Голубом.

— Тоді я буду називати тебе Урур.

— Придумай щось краще, Кхатім.

Урур полетів та лишив Кхатіма відпочивати. На столі перед спальнею стояв невеликий  пакет срібного кольору, наче для приправ, на пакеті був напис.

— Що це таке? Відкрийте та отримайте співрозмовника на довгий час, якщо не підійде, то знайти нас можна за адресою…

Кхатім розірвав пакет, та звідти вилетів невеликий червоний вогник.

— Зараза, обіцяли, що швидко пакет хтось відкриє, а я п’ятий день сиджу в цій тісній пачці. Привіт, ти мій співрозмовник? Ну, давай, кажи щось. А, зараза, де мої манери. Моє ім’я Саженька.

— Моє ім’я Кхатім, Саженька, чому ти був у пакеті?

— Мені потрібно з кимось говорити. Ні, я не обпечу, вогник просто ілюзія, перестань тикати руками. Співрозмовники, що відкривають пакети тебе не так часто покидають, їм потрібно пройти через нудні процедури, щоб здихатися тебе, тому  вони тебе і терплять. Порозводилися сопливі, один раз зірвешся на когось, так тебе відразу кидають.

— ...

— ...

— Я гуляти пішов.

— Я з тобою, — сказав невеликий вогник та почав левітувати поруч з головою Кхатіма.

— Чому ти виглядаєш, як дрібний вогник?

— Таку ілюзію створили мені виробники я маю іншу форму, а ти навіщо пакет відкрив? Я щось тебе раніше не бачив.

— Пакетик я відкрив, бо він лежав у моїй кімнаті.

— Химери не часто отримують поповнення, яким чином ти сюди потрапив?

— Упав у каналізацію, поки крав люк. А що ти тут забув?

— Мій вік багато значення не має.

— Звісно має, він тут лише другий рік живе, — сказала голова оленя на стіні.

— Ага, ага, малявка ще, по місцевим міркам.

— Кхатіме, зроби ласку кинь каменем в ці голови, — попросив Саженька.

— Чекай, а котра година? Що значить вже опівночі? До побачення, я спати.

Наступного дня.

— Тобто ти не спав?

— Ні, Уруре.

— Тобто ти згубив своє місце проживання, тому усю ніч шукав поштову дільницю?

— Десь так.

— Просто мені не хотілося думати, от взагалі. Ну згубився, та згубився, я подумав та вирішив, що краще гуляти буде тут, можливо, я відчую магію. Я не знайшов магічних лавок чи вчителів, схоже, потрібно бути химерою, щоб чаклувати. Чому це значить, що я простий листоноша та твою мову може зрозуміти кожен смертний?

— Перестань турбуватися через такі дрібниці, тобі потрібно доставити листа гаразд, ти підеш зі мною, я тобі розкажу, що там потрібно робити.

«Прохання не звертатися сюди», — висіло на дверях.

— Урур, і як мені зайти в ці двері? Ця людина ще консультацію замовила.

—  Кхатіме, розбирайся сам, ти ніколи не навчишся, якщо я тобі буду кожен крок на пір’ї пояснювати.

Людина так і не виходила, тому Кхатім поліз по драбині сам.

— Тобто так ти працюєш? Похвально.

— У мене немає всього дня, щоб чекати, поки він спуститься.

— Так, проте у химер є левітація, вона спуститься за дві секунди, зараза я і забув гаразд, я вже доліз.

— Ти коли листа встиг промочити? Добре, що не пошкодив гаразд, тоді перегортай його та пішли, ми завершимо нашу працю та полетимо до світлого майбутнього?