1

                                                                                                   О.В. Карпенко
                                     Листочок – мандрівник

На галявини, край дороги ріс невеликий клен. Він був ще молодий, йому цієї весни виповнилося всього одинадцять років. За час свого життя, клен обріс великими і маленькими гілочками, на яких з настанням весни набрякали молоді бруньки, з яких виростали спочатку маленькі, ледве помітні зелененуваті листочки, але з часом, вони перетворювалися на величезні красиві кленови листя.
Так, на світло, разом зі своїми братами і сестрами, з'явився і наш кленовий листочок. Як тільки він побачив Сонце, він зрозумів, що йому дуже пощастило народитися саме на цьому дереві. Оскільки дерево знаходилося в сонячному місці і повз нього проїжджали машини, і проходило безліч людей, і  йому буде дуже цікаво рости на дереві і спостерігати за тим, що відбувається навкруги і радіти життю разом з усіма.
Коли листочок підріс, то майже щодня світило Сонце, і наш листочок ніжився в його променях, якщо йшов невеликий весняний дощик, він вмивався і радів йому, адже дощик допомагав листочкові вирости швидше і стати сильніше.
Поки листочки були маленькими, вони розмовляли між собою, але дуже тихо, наче боячись, що за шум, який вони влаштують, їх насварить дерево, на якому вони ростуть. Дерево розлютиться, і скине всіх на землю. Стаючи все більше і старше, листочки стали розуміти, що дерево їх любить і скидати не збирається. Вони ставали, все більш балакучі, і дереву подобався їх шелест. Йому було теж цікаво послухати, про що говорять листочки.
 В основному, всі розмови були про те, що відбувається навколо дерева: про проїжджаючі повз дерева  машини, про людей, які проходили поруч, о собаках, які чомусь підбігали до дерева, крутилися біля нього і бігли далі. Особливо цінна інформація надходила від тих листочків, біля яких іноді сідали відпочити різні пташки, а якщо листочок випадково торкався пташки, то радості не було меж. Такі листочки, досить довго і в подробицях розповідали, як їм вдалося доторкнутися до пташки, і яке задоволення вони від цього отримали. 
Багато листочків заздрили, але продовжували висіти на своєму місці і насолоджуватися життям.
Наш листочок іноді встрявав у розмову, але в основному він мовчав. Йому завжди хотілося заглянути за сусіднє дерево, подивитися, а що там робиться, які дерева там ростуть, але він нічого не бачив, оскільки ріс не  високо і огляд був невеликим.
- Прошу, пробачення, шановна сусідка, - звернувся наш листочок до листочка зверху.- А, що Вам звідти видно?
- Нічого цікавого, - нудно відповіла сусідка, - одні листочки.
- А за листочками? - З цікавістю запитав наш листочок.
- Інші листочки, - з роздратуванням відповіла сусідка, - що Вам все нейметься, зростаєте собі на дереві, так ростіть, радійте життю. Тепло, затишно, коли треба погодують, коли треба помиють, не життя, а казка.
Але нашому листочку, цього було замало, він хотів різноманітнішого життя, розуміючи, що нікуди йому від дерева недітися, увесь час сумував і чекав, що може бути настане його час, і все в його житті зміниться.
Так минуло літо, і настала осінь. Листочки почали поступово жовтіти і опадати. Він дивився, як падають на землю його сусіди, бачив, що відбувається з ними далі і чекав своєї долі. Деяких красивих листочків підбирали діти, складали їх в букетики і несли з собою. Він заздрив їм, для них відкривалася зовсім інше життя. Менш красиві листочки падали під дерево і створювали осінній покрив землі. Інших листочків ніс вітер, і вони літали по парку, дивуючи перехожих людей своїм танцем.
 Наш листочок, чекав свого часу і мріяв, щоб подув сильний, сильний вітер, підняв його високо, високо і забрав далеко, далеко, щоб з висоти пташиного польоту, він зміг би подивитися на землю і хоч на мить побувати пташкою.
Дні йшли за днями, а наш листочок все половів і половів на дереві. Раптом подув сильний вітер, листочок сіпнувся з боку в бік і, відірвавшись від гілки, полетів вгору.
- А-а-а, - від радості закричав листочок, - я лечу, як це здорово, літати як птах.
Вітер піднімав його все вище і вище. Перед ним відкрилася галявина, в якому стояло його дерево. Саме дерево, на якому він провів все своє життя, інші дерева, які вже майже, що скинули свої листочки і сумні стояли під дощем. Проїжджаючі мокрі машини і швидко рухаючись люди під парасолями. Йому не заважав ні холодний дощ, ні пронизливий вітер. Листочку було добре, від почуття польоту і від того, що його мрія здійснилася.
Коли вітер трохи заспокоївся, листочок почав плавно опускатися на землю, але його так далеко занесло від його місця проживання, що він почав з цікавістю розглядати своє нове місце перебування. Він сильно намок, і падіння його прискорилося, але листочок, розуміючи, що це може бути його останній політ в житті, хапав все, що відбувається на льоту. Недалеко від місця падіння, зупинився автобус, і з нього вийшла молода дівчина. Вона відкрила парасольку і пішла по дорозі. 
Листочок задивився на її яскраву парасольку і не помітив, як подихом вітру, його занесло в відчинені двері автобуса. Двері зачинилися і машина рушила.
- Ой, мамо! Дивись! - закричала маленька дівчинка, - до нас листочок в гості залетів.
Вона зіскочила з крісла і взяла листочок в руки. Листочок дуже зрадів, коли опинився в руках у дівчинки. Йому стало тепло і затишно.
- Мама, а можна я листочок собі залишу? - Запитала дівчинка.
- Звичайно, моя рідна, - посміхнулася мама і поправила дівчинці шапочку.
Дівчинка від радості засміялася, а потім всю дорогу розглядала листочок.
Автобус зупинився. Дівчинка з мамою вийшли на вулицю. Дощ перестав, але вітер посилився, і з новим поривом вітру, дівчинка не втримала листочок, і він знову злетів височінь. Вітер поніс його уздовж дороги, до нового місця проживання. Але летів він недовго, і приземлився на купу таких же жовтих листочків на краю дороги.
- Привіт, жовтий! - засміялися листочки, які вже давно лежали на клумбі і готувалися до зими.
- Привіт, - відповів листочок, вмощуючись на купі.
- Ну, розповідай, де був, чого бачив? - його закидали питаннями.
Листочок в подробицях розповів їм про свою пригоду, і вони із заздрістю подивилися на свого нового сусіда. Не кожному в житті листочку випадає здійснити таку подорож і познайомитися ближче з людьми.
Прийшов час готуватися до сну. Сонно перемовляючись, листочки заснули. Вже на наступний ранок випав сніг, накривши білою скатертиною все навкруги і нашого листочка- мандрівника.