*** Місто, що кличе ***

Минуло кілька днів. Але світ став… тоншим. Дзвінок на годину раніше. Тіні довші. Дзеркала іноді показують не зовсім їх. І щоночі, один і той самий сон:

Вулиця з ліхтарями. Напис на бруківці: “Краків. Вулиця тиші. Двері №4.”

Ми щоразу прокидались у той самий час: 4:44. І нарешті, здались. Купили квитки. Взяли щоденник Якуба.

- Якщо там нічого немає?
- Тоді чому ми обоє це бачили?

Її не було на Google-картах. Але місто, старе, зі своїми шрамами і таємницями.
Після кількох годин пошуків, ми знайшли її. Маленький провулок. Один ліхтар. І двері під номером 4. Двері були відчинені. Напівтемна кімната. На стінах картини, портрети, але не просто обличчя… Це були ми. У різних епохах. Я в сукні XVIII століття, він у формі пілота. Я в пальті медсестри, він у бібліотечній накидці. І на підлозі, дзеркало. Старинне. Обрамлене сріблом. Я підійшла ближче. І побачила… своє відображення. Себе, з іншим волоссям. В іншому часі. З ним поруч.

- Що це?
- Це… музей пам’яті. Для тих, хто не забув!

У кімнаті з’явився чоловік. Молодий. У костюмі, який виглядав ніби з іншої епохи.

- Вітаю. Я доглядаю цей простір. Тільки для тих, хто пам’ятає!!!
- Хто ви?
- Той, хто колись теж шукав. І знайшов. Але не встиг.

Він подав нам новий лист. Без адреси. Без підпису.

"Ви бачите минуле. Але справжній дар,  змінити майбутнє.
Чи готові ви згадати все,  навіть те, що завдасть болю?"

Ми стояли перед дзеркалом.
- Якщо ми подивимось одночасно…
- Ми згадаємо! - прошепотіла я. – Все!

І ми зробили це. Відображення змінилось. Більше не окремі фрагменти, не сни. Один день. Один момент.

- Це було у 1941. Станція.
Я тікаю. Він кричить моє ім’я.
Постріл. Вогонь. Порожнеча.

Той, що наглядав за кімнатою, підійшов.
- Ви побачили те, що мали!
- А тепер що?
- А тепер... ви живете. Повністю. Без забуття.

Ми повертались з Кракова не як туристи Не як ті, хто щось знайшов. А як ті, хто повернув одне одного собі.

Вдома я відкрила зошит. І вперше не писала про біль. А просто про нього.
І якось він сказав:
- Я не знаю, скільки у нас часу.
- Знаєш. Всі наші життя.

І цієї ночі нам не снилось минуле. Нам снилось майбутнє. Разом.