Глава 2

  Стаття вийшла колоритна. Ніч перед Різдвом спочатку  наші предки вечеряли в колі сім'ї, а вже потім  молодь збиралася для ворожіння і колядок. Всю ніч колядники ходили від хати до хати, розносячи радісну звістку господарям: Христос народився!

 Ввечері я не впізнала себе в дзеркалі. Довгі локони русявого волосся струїлися по моїх плечах. Великі сірі очі вдало підкреслювали тіні, а моя смаглява шкіра додавала ізюминку в мій вечірній образ. Я востаннє глянула на себе в дзеркало, давно я не бачила блиску в очах. Здається я взагалі в Києві нікуди не виходила з хлопцем. Кілька провалів в гуртожитку, можна не рахувати.

 На вулиці чекало таксі. Я сіла назвала адресу і ми поїхали. За вікном світили ліхтарі і великі пухнасті сніжинки падали на землю. 

 В ресторані було тихо, грала музика. Дем'ян зустрів мене біля входу. 

- Привіт чудово виглядаєш Соня… Вибач не зміг за тобою заїхати - робота.

- Привіт Дем'ян все нормально, нічого страшного.

 Ми пройшли всередину, минаючи зал, де сиділи люди. Нас провели на другий поверх за столик біля вікна, звідки було видно все місто, як на долоні.

 Дем'ян замовив французьке шампанське з їжі ми вибрали якесь м'ясо з дивним соусом і два різні салати на свій смак. В залі тихо грала музика. Після третього бокалу вина Дем'ян осмілів і запросив мене танцювати. 

 Ми танцювали тремтячі тіла ледь рухалися в такт музиці. Ми не відводили поглядів одне від одного і здається  в середині кожного з нас бушувала ціла буря. В кінці танцю Дем'ян подякував за танець і поцілував мене в губи спочатку несміливо, а потім поцілунок переріс в більш пристрасний.

  Додому я їхала в машині Дем'яна, де все пахло її власником. Біля мого будинку ми ще довго цілувалися, як підлітки.

 Вранці кур'єр приніс великий букет рожевих півоній і звідти він дізнався, про мої улюблені квіти, залишилось для мене загадкою…

  За тиждень ми зустрічалися п'ять разів і навіть зустріли Новий рік разом. Мені це все нагадувало новорічну казку.

  Я лежала в ліжку, коли подзвонила мама і нагадала, що я обіцяла приїхати на Різдво.

  Я подзвонила Дем'яну, сказати що мене не буде в місті два тижні, але не там то було. Не знаю, як але він не погодився мене відпустити саму до Львова.

 За два дні ми мчали на його позашляховику засніженою дорогою, а в салоні машини тихо лунали колядки. 

  У Львові все місто перетворилося на одну велику казку. Святкові вогні люди, які колядують. Це все нагадало мені дитинство.

 В будинку моїх батьків нічого не змінилося, окрім кольору стін. Мама була в ступорі, коли побачила мене поряд з Дем'яном, але за деякий час вони вже спілкувалися так наче все життя були знайомі. 

  Свят Вечір ми відсвяткували в колі сім'ї, а от на Різдво до нас почали заходити всі родичі по черзі, щоб подивитися на Дем'яна.

 Два тижні минули скоро і до Києва м їхали в повні тишині, я думала, що буде з нами адже я так звикла за три тижні нашого знайомства, що страшно…

 По дорозі я заснула, а коли прокинулася ми заїхали на підземний паркінг.

- Де ми? - спросоння не розуміючи,що відбувається

- В Києві - спокійним голосом відповів Дем'ян

- Я хочу додому…

- Ти вдома…

 Я подивилася на лице навпроти, що розпливалося  в приємні усмішці. 

- Я хочу, щоб ти жила зі мною Соня… Ти переїдеш до мене?

- Але всі мої речі?

- То, ти згідна?

- Так, так я згідна, але в якості кого я буду тут жити?

- В якості моєї дівчини…

  Мені було з ним так спокійно так наче все так і має бути. Я відчувало, що знайшла свою людину і більше вже мені нічого не треба. Так наче земля зупинилася і є тільки ми. Я так довго йшла до свого щастя, що тепер готова міцно триматися  за кожну соломинку і не віддам нікому,  тільки моє, мною вистраждане...

Кінець