Глава 1

  Вдома мене чекала пуста квартира ще з купою мотлоху. Запах старих книжок і я з кавою в руках і згортком старих листів, які розповідали історію кохання великої Евеліна Валевської і її, як я зрозуміла з джерел інтернету партнера по п'єсі французького актора Теодора Сульшера. Наступний лист починався з прохання, про зустріч.

Дорога Евеліна!

Днями я дізнався, що наш театр гастролюватиме в Україні. В мене великі надії побачити Вас знову. Я буду щасливий, якщо ви завітаєте на мій виступ.

Назавжди Ваш Теодор.

На листі добре виднілися краплі сліз, які висохли. Я знову заснула з листом в руках, а коли прокинулась надворі панувала хуртовина. Вітер голосно завивав і мело снігом. 

 На наступний ранок на вулиці все було в кучугурах двірники не справлялися з роботою. Я в редакцію прийшла одна решту працівників не змогли дістатися, дехто працював з дому, дехто просто відпочивав.

 Десь о десятій подзвонив Петро Іванович і наказав мені написати статтю на головну сторінку нашої газети. Я цілий день сиділа не могла придумати навіть тему, де там стаття. 

  Поверталася додому я без настрою я і навіть продавчиня з магазину, де я завжди купую продукти запитала, де мій святковий настрій.

 Вдома я розігріла вчорашній гуляш зробила чашечку кави. І коли я поїла в мене прийшла чудова ідея, а що як я напишу статтю, про кохання великої Евеліни Валевської. Я почала шукати родичів в інтернеті, хто б мені дав дозвіл публікувати листи. В квартиру я оселилася через агентство. Яке було моє здивування, коли Гугл почав показувати лице молодого доволі знайомого депутата - філантропа  Дем'яна Дмитровича! 

  В мене в сумці завалялася його візитка, яку я мала намір викинути. На годину була пів на п'яту вечора. Я кілька разів набирала номер і відразу передумала дзвонити. Але якось так вийшло, що я натиснула кнопку виклику і пішли гудки…

- Алло - почула я впевнений чоловічий голос.

- Доброго вечора, ви напевно мене не пам'ятаєте…- не впізнаю свого голосу відповіла я 

- Хто ви, що вам потрібно?- роздратовано.

- Я Соня журналістка ми вечеряли вчора…

- І, що вам потрібно від мене Соня журналістка? 

- Я хотіла… опублікувати листи Евеліни Валевської і Теодора Сульшера… - слухавці почулося важке дихання.

- Звідки вони у вас?

- Ну я живу на її квартирі.

- Можна я приїду?

- Так, але…- не встигла я договорити, як трубку кинули…

 Я оглянулася довколо - бардак! О Боже, сюди приїде депутат, а в мене дурдом! Я почала швидко прибирати. Коли я все закінчила і навіть сходила в душ.  В двері подзвонили. Я підійшла тремтячими руками відчинила замок. На порозі стояв він Дем'ян. В синіх джинсах і в'язаному светрі та бежевому пальто він виглядав, як актор з фільму  студії холморк.

- Доброго вечора не поміщаю?

- Доброго проходьте…

- То це ви живете на квартирі моєї бабусі?

- Можете називати мене Соня...

- Ну тоді ви мене називайте Дем'ян - і  скинув верхній одяг і по хазяйськи пройшов на кухню.

- Будете чай?- я потонула в його синіх очах

- Добре

Я на ватяних ногах в старому спортивному костюмі пішла ставити чайник.

- А тут нічого не змінилося...

- Я недавно переїхала з гуртожитку…

- Можна побачити листи.

- Так звичайно - я принесла стопку старих листів. Здається в Дем'яна навіть руки затрусилися, коли він брав  в свої руки листи…

 Ми цілу ніч читали листи і вже коли на вулиці світло ми дочитали останній. Дем'ян забрав листи, але дозволив мені їх сфотографувати і опублікувати. Це історія кохання його бабусі з дідусем, який помер десять років тому, а бабуся лише три роки. Прізвище він змінив на більш співзвучне з іменем, тому я не могла знати, що Дем'ян внук Евеліни Валевської і Теодора Сульшера, які все життя прожили гастолюючи по театрах України і Європи, граючи ролі закоханих на сцені і в житті…

 Ми домовилися сходили в ресторан, на другий тиждень, якраз після виходу моєї статті...

Дем'ян пішов, а я ще довго лежала в ліжку вдихаючи запах його  аромату, що літав по всій  квартирі.

 Вранці ситуація з погодою повторилася і я вирішила подзвонити начальству і залишитися вдома. Краще ніж цілий день вертатися пустим офісом. 

Я сіла за свій ноут і почала набирати текст. Я не думала, що пишу руки самі віднайшли потрібні букви і написали текст за мене. Я додала кілька фото листів та самої Евеліни Валевської.

За вікном політав сніг і мені так хотілося забути минуле і знов стати тією безтурботною дитиною, яка вірить в чудеса.

 Ввечері я відправила статтю на редагування і лягла спати. 

 Ще три дні і Новий рік. В офісі планують корпоратив, але в нас всього двадцять працівників так, що чогось грандіозного можна не чекати.

  Вранці я встаю, як завжди в сьомій годині. Випила каву, з'їла канапку з булки і ковбаси і пішла в душ, щоб швидше прокинутися. 

 Сьогодні я вирішила піти на роботу. Дороги розчистили і вже половина працівників вийшла.

  Біля обіду мене покликав Петро Іванович. Я трохи переживаю за статтю, мало чого може не сподобається і доведеться переписувати…

Але коли я тільки переступила поріг  кабінету головного  редактора, відразу на мене посипалась похвала. 

- Як це ти Соня, відкопала стільки інформації, про Дем'яна Дмитровича Наливайка? Досі нікому не вдавалося й крихти дізнатися, про їхню сім'ю... - вже втретє мене питає Петро Іванович.

- Це все щасливий збіг обставин…- загадково відповідала я.

- Думаю це буде сенсація, я вже сьогодні поставлю рекламу майбутнього номеру. Це досить не погано перед Новим роком. Це підніме наші продажі…

 Я тихенько вийшла в коридор, поки головний носився по кабінету і планував інтерв'ю з депутатом, а потім з його колегами...

 Вдома я вирішила подзвонити батькам і була дуже рада почути такий рідний голос. Мама запросила мене на Різдво і як не дивно я погодилася. 

Завтра вихід моєї статті. Дем'ян сьогодні скинув локацію ресторану, а мені нічого одягнути…