Соня не любила свят. Від батьків вона давно поїхала в столицю і жила собі спокійним життям відлюдників. Робота журналіста довела спілкування, але простого людського спілкування їй завжди не хватало. І хоч квартиру Соня знімала мало не в самому центрі та крім роботи та кількох блогів нічого не бачила. Видавництво було через дорогу.
Скоро новий рік. В дитинстві я любила різдвяні свята. В повітрі літає запах мандарин і хвої. Але один випадок змінив життя на до і після.
Якось ми зібралися веселою компанією відсвяткувати Новий рік. Але мій хлопець Олег і моєї подруги Олени поїхали купити продукти в супермаркеті і назад не повернулися, за кілька годин ми дізналися, що їх збив п'яний водій біля самого магазину на пішохідному переході і навіть не зупинявся. Поліцейські ще три години ловили його по місту, а через кілька днів його відпустили, він виявився сином прокурора і все справу зам'яли, через брак доказів. Не могла я після цього жити в одному місті з вбивцею і поїхала шукати щастя в столиці. Спочатку університет, а потім робота в газеті.
В квартирі повно мотлоху і сьогодні я вирішила навести порядок. Купа одягу, яка залишилася від попередньої господині, деякі речі ще нові з бірками, мабуть все тримала чекала оказії одягнути гранатову сукню. Не дочекалась померла…
Відкладене життя на потім… Я випадково від сусідки дізналася, що бабуся, яка жила в моїй квартирі була відомою актрисою, а потім про неї забули так і доживала віку з двома котами, які після її смерті загадково також пропали. Одяг я попакувала в два великих пакети те, що викинути і те, що віддати нужденним, недавно біля нас в дворі стоїть такий бак біля будинку. Книги плакати я зібрала в коробки і поставила в кладовку. В глибині старого різьбленого комода я знайшла стару шкатулку музичну шкатулку з балериною що крутиться. З написом: "Моя любов до тебе вічна, як музика...Е від Т"
В кінці шухляди було ще кілька перемотаних рожевою стрічкою пожовклих старих листів. Я вирішила не викидати їх, якось прочитати ввечері. Я відкрила перший…
Дорога Евеліна!
Пишу Вам, але не знаю чи пам'ятаєте мене. Ті години проведені з Вами в Парижі на гастролях я буду пам'ятати завжди. Ви моє світло в кінці тунелю і спогади про Вас зігрівають мені душу зимовими довгими вечорами.
Назавжди Ваш Теодор
Після прочитання листа я заснула і мені вперше за довгий час снився не колишній хлопець, а Париж. Це було, як в старому кіно плаття з рюшами, зима Ейфелева вежа і приємний чоловічий голос з яким ми розмовляли гуляючи, я почувала себе так затишно, так добре і спокійно було на душі.Тільки на жаль лиця я так і не побачила…
На другий день на роботі все кипіло. Я писала статтю з дитячими листами до Миколая. Як чудово бути дитиною і вірити в казку. Я згадала, як колись чекала з сестрою Олею на Святого Миколая, як писали листи і відносили на пошту, а потім батьки довго злилися нервували, коли ми не хотіли розповідати, чого ми хочемо на свято.
В офісі вже давно прикрашена ялинка святкова мішура повсюди. Хтось навіть включив новорічні пісні. В куті коробки з подарунками для дитячого будинку, які ми маємо сьогодні відвести після обіду.
- Соня, може поїдеш замість мене, я не можу в мене сьогодні гості мають прийти в молока ювілей сорок п'ять років - звернулася до мене головний бухгалтер Любов Василівна. Жінка сорока років, але з вигляду більше тридцяти п'яти не дасиш. Сучасна косметологія робить дива.
- Добре...- неохоче погодилася я.
Водій Микола відвіз нас з головним редактором Петром Івановичем під будівлю більше схожу на тюрму. Сірі стіни на вікнах грати. До нас на зустріч вийшла директор Лариса Володимирівна - огрядна жінка років під шістдесят з яскравою червоною помадою на губах і жовтими зубами з кривою штучною усмішкою. Пшеничне перепалене фарбою волосся і темно бордове плаття з блискітками і туфлі в тон.
В середині все було майже так само, як і зовні стара обдерта фарба синього кольору і голубі стіни. Нас провели в великий зал з імпровізованою сценою, де діти чудово відіграли сцену народження Ісуса Христа. На спектакль зібралося кілька місцевих підприємців і головний гість навколо, якого всі скакали молодий чоловік років тридцяти в дорогому костюмі - депутат Дем'ян Дмитрович Наливайко. Він і справді був, як з обложки модного журналу.
Після виступу нас запросили в ресторан. Я почувала себе незручно в дорогому місці в свої трикотажні розтягнені сукні оливкового кольору і коричневих чоботах серед цих дам з зачісками і накачаними губами я почувала себе жабою в свої двадцять п'ять я виглядала на всі тридцять, а може й більше…
Я сіла в куточку і чекала , що мене не замітять до кінця вечора. Але так вийшло, що Дем'яна Дмитровича підсунули і він опинився біля мене. Терпкий запах його парфумів мене п'янив. Я тремтіла, як школярка на екзамені. І коли мене запитали, що я думаю про новий благодійний фонд "Мрія", я відбулася загальними фразами.
До кінця вечора ми розбилися на пари директорка, щось емоційно обговорювала з. нашим редактором, ну а я з депутатом здається знайшла спільну мову. Виявляється він фінансує відновлення старих замків і навіть створив для цього спеціальний фонд "Віднови історію".
До дому я їхала щасливою, так наче поспілкувалася з добре старими друзями.
#9397 в Любовні романи
#2260 в Короткий любовний роман
#3256 в Сучасна проза
Відредаговано: 26.11.2021