Глава 10. Осіння зустріч і новий початок

Осінь скувала місто прохолодою, а золотаве листя вкривало бруківку м’яким килимом. Вулиці були тихі, лише шелест опалого листя та легкий вітер нагадували про зміну часу. Я стояла біля вікна, серце калатало так, що здавалося, воно хоче вистрибнути з грудей. Сьогодні я мала зустрітися з Андрієм — і вперше не через листи, не через слова чужих людей, а сам-на-сам.

Коли я вийшла на вулицю, він уже стояв на розі, спокійний, але з поглядом, що проник прямо в душу. Його присутність змушувала серце тріпотіти, а думки плутатися. Я хотіла кинутися до нього, але ноги ледве слухалися.

— Мар’яно… — сказав він тихо, підходячи ближче. — Ти тут.

Я кивнула, слова не відразу знайшли вихід:
— Так… я прийшла.

Ми йшли поруч мовчки, кожен крок наповнювався значенням. Я ловила кожен його погляд, кожен дрібний жест. Нарешті він зупинився, обернувся до мене і взяв мою руку.

— Мар’яно, — сказав він тихо, але впевнено, — я давно хотів сказати це… Ти важлива для мене. Я відчуваю тебе щиро, бо твоє серце відкрите і справжнє. І мене приваблює твоя душа, твоє бажання творити, жити, не боятися світу. Ти справжня.

Я відчула, як щось у грудях розплющилося, стискаючи й розігріваючи водночас.
— Андрію… — прошепотіла я, — я теж відчуваю те саме. Не через твоє становище чи гроші, зовсім ні… а через тебе. Через твоє серце, твою мужність, твою турботу.

Він наблизився ще більше, обережно притиснув мене до себе. Мовчання говорило більше, ніж будь-які слова. Я відчула його тепло, його силу і ніжність одночасно. Серце калатало, як шалене, а думки розсіювалися.

— Мар’яно, — прошепотів він, — я хочу бути поряд. Не як воєвода чи майор, а як людина, яка кохає тебе. Яка хоче щоб ти була поряд, щоб ти була під моїм наглядом. Щоб моє серце було в спокої. - Останні слова він промовив пошепки. 

— І я теж хочу… — відповіла я, ледве чутно, — бути поряд.

Ми стояли так кілька хвилин, не відводячи погляду один від одного. Кожен дрібний дотик, кожен погляд був важливим. І коли він обережно обійняв мене, я зрозуміла: тепер ми разом, не через зовнішні обставини, а через щире почуття, що народилося між нами.

— Ти для мене важлива, Мар’яно, — тихо сказав він, — і я ніколи тебе не дам нікому.

Я злегка притислася до нього, відчуваючи спокій і щастя, якого давно не знала.
— Я вірю тобі, Андрію… — прошепотіла я.

Вечір продовжився затишно. Ми йшли вулицею, говорили про дрібниці, але кожне слово було наповнене теплом і довірою. Я посміхнулася, відчуваючи, що тепер наші почуття стали справжніми, сильними і взаємними. Осіннє місто за вікном здавалось теплим і світлим, а я сіла за письмовий стіл і почала писати — першу сторінку нового твору, натхненна любов’ю, яка народилася не через статус чи багатство, а через серце і душу.

Все попереду, але тепер я знаю: справжні почуття — це чесність, турбота і мужність. І я готова йти вперед разом з ним.