Глава 9. Вечірні листи і несподівані обійми

Осінь у місті ставала холоднішою. Я йшла вулицею, заплутана в думках, і раптом помітила знайомі кроки — п’ятеро високих чоловіків проходили повз мене. Один із них, темноволосий із глибоким поглядом, зупинився:

— Мар’яно? — тихо промовив він.

— Андрій… — видихнула я.

Ми заговорили тихо про буденні справи. Його присутність заспокоювала, але водночас серце калатало від суміші страху і захоплення. Наостанок він обійняв мене — коротко, але тепло, і цей момент закарбувався назавжди. Я помітила Івана за рогом, напруженого та ревнивого.

Ввечері я дістала листи від:

Іван: «Я дізнався про зустріч з Андрієм і шкодую за свої помилки. Розумію, що не завжди поводився чесно.»

Андрій: «Мар’яно, я дізнався, що Іван говорить про тебе неправду. Я навідався до нього, щоб усе з’ясувати. Тобі не потрібно хвилюватися — я пильную, щоб тобі ніхто не нашкодив.»

Ганна: «Андрій дізнався, що Іван говорив про тебе погано і зраджував. Він поговорив із ним. Ти ні в чому не винна, будь обережна.»

Я довго сиділа, обхопивши голову руками. Серце калатало, думки плуталися. Можливо, я теж діяла неправильно. І все ж тепер я не могла забути момент, коли Андрій обійняв мене на вулиці — коротко, але справжньо.

Наступного ранку я прокинулася з важким серцем. Потрібно було з’ясувати правду з Іваном. Він прийшов у крамничку раніше, ніж я очікувала:

— Привіт, — тихо промовив він.

— Іване… нам треба поговорити, — відповіла я.

— Я все знаю про твій лист Андрію і розумію, — промовив він. — Він воєвода, і відмовити тобі було б несправедливо. Я теж міг поводитися гірше, але не хотів тебе втратити.

Я підняла брови:

— Іване, я теж могла не завжди діяти правильно.

Він посміхнувся:

— Добре, ми все з’ясували. Тепер можемо почати з чистого листа.

У цей момент несподівано увійшов Андрій:

— Я що, незрозуміло висловився вчора? — тихо сказав він Івану.

Іван замер, кивнув і вийшов без слів.

— Мар’яно, — звернувся до мене Андрій, — я дізнався, що Іван говорив про тебе погано. Я вирішив втрутитися, щоб тобі не завдали болю.

Я посміхнулася, тепло розлилося по грудях. Він обійняв мене коротко, але щиро:

— Завжди поруч, — прошепотів.

Я зрозуміла: справжні почуття — це чесність, турбота і мужність. І я готова йти вперед разом із ним.