Глава 4. Листи і ревнощі

Пройшло три дні. Здавалося, що місто повернулося до звичного ритму:  робила свої справи, ніби нічого особливого не трапилося. Проте в голові весь цей час стояв він - високий, темноволосий чоловік із глибокими синіми очима. Той самий Андрій, з яким я зіткнулась три дні тому. Той самий військовий, якого ми бачили з Іваном та Ганною гуляючи ввечері.

Вчора, під час обідньої перерви, бабуся заговорила зі мною, коли помітила, що я дуже задумлива:

- Мар’яно, чого ти така загаткова?
- Та ні… - намагалася я відвести тему, але бабуся лише хитро посміхнулася. Але я все таки їй розповіла. Вона мені не рідна бабуся, але вона мені рідніша ніж мати.

- Ти знаєш, хто той молодий чоловік? - раптом додала вона. - Андрій. Воєвода, між іншим. З ним треба бути обережною.

Я застигла. Воєвода? Серце здригнулося знову. Три дні я крутила його образ у думках, і раптом дізналася його статус. І хоча його ранг був високим, для мене це не мало значення - мене цікавила саме та легкість і чарівність, що в ньому була.

Сьогодні обідній спокій був порушений несподівано. До крамнички увійшов він сам - Андрій  разом із двома чоловіками. Вони посміхалися, перегукувалися між собою і одразу звернули увагу на мене.

- Доброго дня, - промовив Андрій із легкою усмішкою. - Можеш нам допомогти? Потрібно написати листа.
- Листа? - я здивовано підняла брови. - Для кого?
- Це секрет, - відповів він, посміхаючись ще ширше. - Мій друг, Григорій. - Ми привіталися один з одним.

Григорій простягнув мені аркуш з написом, куди я мала акуратно викласти слова. Він розповів все що я мала записати, я все це записала в свою чернетку. Але Андрій мовчить, невже йому не треба писати листа. Все ж таки він дав мені аркуш “його чорнетки”. Люди або мені кажуть коротко суть листа, або записка з текстом. 

-Дякую тобі велике! Завтра зранку тобі я прийду й заберу.- Я кивнула, намагаючись приховати хвилювання, але всередині кипіла буря.

 Вони вийшли з крамнички, сміючись і жартуючи між собою. Я залишилася стояти, дивлячись на двері, і не могла стримати думки: кому ж Андрій відправляє цей лист? І чому серце моє так реагує на нього?

- Хмм… цікаво, - тихо промовила Ганна, яка зайшла до крамнички трохи пізніше. - Мабуть, твоє серце зараз шалено калатає.

- Ганно, не жартуй… - видихнула я, намагаючись сконцентруватися на листі, але думки все одно поверталися до Андрія. Кому ж він пише? Що він відчуває, коли дивиться на мене?

- Добре-добре, я взагалі-то тобі  обід принесла. - Подякувавши, подруга пішла. - Бачиш? Я ж казала, що щось станеться. Тепер все починається. - Промовила вона наостанок.

Я брала перо і почала писати, намагаючись дотриматися точних слів, але погляд постійно на листа який мені передав  Андрій. Чому я відчуваю ревнощі до людини, яку тільки один раз побачила кілька днів тому?

«Моя найдорожча матінко,

Поспішаю запевнити тебе, що зі мною все гаразд. Дні минають у праці та службі, але Господь милує нас добрими новинами.

Моя дружина теж передає тобі уклін і щиру подяку за теплі побажання. Ми обоє здорові, маємо хліб і спокій. Місто зустріло нас привітно, люди добрі, хоч і шумні.

Не турбуйся, мамо, я тримаю своє слово і повернуся додому, щойно князь дозволить. Бережи себе, молись за нас і знай — твій син тебе не забуває.

З любов’ю - твій Григорій.»

Простий, теплий лист - від сина до матері. Такі листи я люблю писати.

«Моя мила,

Дні минають повільно, та думки мої часто повертаються до тебе. Місто наповнене обов’язками - князь дав нове завдання, і тепер я маю залишити наш край на кілька тижнів.

Учора ми збиралися з товаришами й кількома князями - гулянка вдалася, хоч у серці моєму залишилася тінь тривоги. Мабуть, то знак, що пора йти далі, туди, де чекає служба.

Я не знаю, коли повернуся, але твій образ не залишає мене ні вдень, ні вночі.

Бережи себе.

Твій — А.»

Я перечитувала рядки кілька разів. "Моя мила"... Хто вона для нього? Кохана? Дружина? Чи, може, просто родичка? Але тон листа, його теплі слова й те «твій — А.» різали серце невидимим болем.