Глава 3. Вечірня прогулянка

Після роботи бабуся відпустила мене раніше, і я разом із Ганною та Іваном вирушила центром міста. Вечірні вулиці були спокійні, але оживлені голосами торговців і сміхом дітей.

- Я люблю такі вечори, коли можна просто гуляти, - сказала я.
- А я люблю їх з тобою, - тихо відповів Іван.

Ми сміялися, обговорюючи буденні справи, коли раптом помітили групу військових, що йшла повз. П’ять високих чоловіків, і один з них - темноволосий із легкою усмішкою  привернув мою увагу. Серце трохи здригнулося, а думки закрутилися в хвилі хвилювання й цікавості.

- Мар’яно, ти замріялася? - запитав Іван, тримаючи мою руку.
- Мабуть… але це гарний вечір, - тихо відповіла я.

Весь вечір я ніби була не з ними. Весь час у мене була картинка, як військові йдуть, вона ніяк не виходила.

Пізніше, на наступний день, біля лавки з яблуками, я з Ганною вибераєм яблука. Але в один момент мене хтось штовхає і я починаю подати. Я зіткнулася з високим чоловіком. Він миттєво підхопив мене, щоб я не впала, і посміхнувся.

- Ой, вибачте, будь ласка. - Одразу сховала погляд, опустила голову в низ.
- Вибачати немає за що, - сказав він із легкою усмішкою. - Триматися на ногах у натовпі - справжнє мистецтво.

Я відчула, як серце калатає швидше. Його впевненість і легкість у поведінці зачарували мене.

 - М… мистецтво? - тихо промовила я, дивлячись на нього.
- Так, - кивнув він. - Особливо якщо воно поєднує увагу та спритність.

Він зупинився поруч, і я помітила його спокійний погляд та легку усмішку, що ніби торкалася тільки мене.

- Мене звати Андрій, - простягнув руку.
- Мар’яна, - відповіла я, трохи збентежено.

Він злегка нахилив голову, фліртуючи поглядом:
- Мар’яна… гарне ім’я для тихого обіду на сонячній вулиці. Можна трохи прогулятися? А плтім вже..

- Можливо іншим разом.

Я збентежено покачала головою, але відчувала, як легка цікавість розгортається всередині. Кожне його слово, кожен погляд залишали слід у серці. Він відійшов у натовп, залишивши після себе теплий і несподіваний спогад.

Ганна тихо схопила мене за руку:
- Бачиш, я ж казала, що сьогодні щось станеться.

Я посміхнулася, відчуваючи калатання серця і відчуття, що ця коротка зустріч змінить щось у моєму житті.