Глава 1. Ранок Мар’яни

Мене звати Мар’яна, і моє життя зовсім звичайне. Я живу у маленькому містечку, де всі один одного знають, а вулиці ще пам’ятають сліди возів і кінських копит. Моє місто не велике, але тут є все: вузькі вулички з кам’яною бруківкою, ринок, крамнички та старі будинки з червоною черепицею на дахах. Тут я виросла, тут живе моя родина, і саме тут я відкрила для себе слова - ті, які можна вплітати у власні оповідання.

Мій день починається рано. Я допомагаю батькам по господарству: підмітаю двір, готую щось просте на сніданок. Мама часто поглядає на мене із зауваженням:
- Мар’яно, може, краще взятися за щось корисне, ніж ті твої книжки і листи писати?
-Мамо, але слова теж потрібні людям,  відповідаю я, всміхаючись.

Після ранкових справ я зустрічаю свою подругу Ганну, і ми разом йдемо в центр міста. Ганна завжди весела, пустотлива, і ніколи не втрачає нагоди підколоти мене:
- Сьогодні, напевно, твоя муза прокинулася? - сміється вона, коли я дістаю з сумки зошит.
- Може, - відповідаю я стримано, - але більше хочу просто погуляти.
- Хіба можна погуляти без того, щоб щось не написати? Ти завжди з пером у руках, Мар’яно.

Ми сміємося і крокуємо вузькими вуличками міста. Ринок оживає з кожною хвилиною: продавці розкладають яблука, груші, свіже зерно. Повітря наповнене змішаним ароматом спецій, сиру та трав. Тут зустрічаються всі: місцеві мешканці та купці з навколишніх сіл.

- Ганно, а ти ніколи не думала, що люди можуть писати про зовсім звичайні речі і це буде цікаво? - питаю я, милуючись рядками лавок і людей.
- Звичайно, можна! Але не всі можуть так, як ти. Хто ще напише листа так, щоб люди плакали чи сміялися? - підморгує подруга.

Після ринку я йду до крамнички старої доброї жіночки, де допомагаю писати листи на замовлення. Сьогодні я прийшла трохи раніше, щоб підготувати зошити та перо. Бабуся, яка тримає крамничку, зустрічає мене тепло:
- Доброго ранку, Мар’яно! - каже вона, поправляючи фартух. - Вчора тобі вдалося завершити той лист для пані Коваль?
- Так, бабусю, - відповідаю я. - Вона була задоволена.
- Молодець! - посміхається вона. - Ти вже справжня майстриня слів. Але не забувай і про себе.

Я сідаю за стіл і розкладаю листи, готова почати роботу. Мені подобається це маленьке місце: запах паперу, тихий шум за вітриною, і відчуття, що тут можна робити добро, навіть якщо через прості слова