Лист собі через 10 років.

Лист собі через 10 років.

Привіт, моя старенька! Я зараз пишу тобі листа, а на моєму плечі спить наша люба донечка. Ми щойно приїхали з лікарні, донечка здавала кров із вени. Як ти, мабуть, пам’ятаєш, ми шукали причини, чому болить животик. Що ж тобі сказати? Розповісти, про що жалкую? Але я сподіваюся через десять років ні про що не жалкувати. Тому не про це напишу. Розповісти, про що мрію? Зараз тяжкі часи. Я втратила роботу, а йти на нову означало б повернутися в рабство та божевілля. Але без роботи довго не проживеш. Якби я могла отримати від тебе лист-відповідь, щоб не мучити себе сумнівами, який шлях мені зараз обрати. Зараз я мрію знайти себе. Можливо, це єдиний проміжок часу, коли я можу спробувати свій власний шлях. Мені страшно, я невпевнена. Але перший крок уже зроблено. Здається, мої кроки нерівні, але я йду! І перечитую цей лист знову і знову, щоб не зупинятися!

У минулому я робила помилки, мабуть, як і кожна людина в цьому світі. Є такі, які хотілося б виправити, але всі ті помилки привели мене сюди. Можливо, я не найкраща мама, але я стала нею. Можливо, я не ідеальна дружина, вибачаюся перед своїм чоловіком. Але я тут, і я справжня! І зараз я хочу подякувати тобі за те, що ти була зі мною. Я люблю тебе, моя старенька. Здається, це моє перше тобі зізнання — вибач, що забарилася.

Мені цікаво, чи насмілилася ти зробити ті кроки, які сьогодні в моїй голові.

Сьогодні наші батьки живі. Можливо, не найкращі в нас стосунки, але вони живі. Співчуваю і підтримую тебе!

Хочу сказати тобі: люби свою донечку кожну наявну хвилину. Вона, мабуть, уже зовсім доросла і незалежна. Я зараз інколи забуваю її любити, бо треба працювати, прибирати, готувати їжу і таке інше. А вона плаче і каже: «Мамо, пограйся зі мною». Вона в свої 4 роки дуже розумна. Це так сумно, бо вона має рацію. Я втрачаю час. Передай, будь ласка, їй мої слова: я дуже-дуже її люблю, вона — моє найбільше щастя. Навіть коли кричу на неї. Вона в нас розумна і сердечна. Вона в нас найкраща!

Мені дуже цікаво, як ти зараз живеш. Ти сіла за кермо? Страх перемогла? Сподіваюся, що так.

Не смію давати поради, адже ти на десять років мудріша за мене.

Я хочу запитати тебе про що ти зараз жалкуєш? Можливо я маю не так багато часу, але все ще його маю, щоб щось виправити, або зробити те чого так і не зробила. Можливо комусь написати листа, чи зізнатися в почуттях. Можливо мені варто нарешті думати про себе, та навчитися казати «ні»? Бо здається я так і залишилась доброю, безвідмовною, сором’язливою. Пробач мене, що за 40 років не виправилася.  Сподіваюся ти це зробиш.