Лист благання до долі

Вже вкотре я намагаюся привернути його увагу. Майже щодня проходжу повз нього, вітаючись із посмішкою. Навіть відчуваю, як моя посмішка ще деякий час витає в повітрі. Він ніби відповідає, але не помічає моїх очей. Та що ж таке, вже помітили всі, але не він. Мої почуття до нього жевріють так давно, що важко навіть пригадати, з чого все почалося. Чи то з того моменту, коли ми вперше зустрілися? Тоді я була настільки сором’язлива, що не наважувалася дивитися в його сторону. Я не розуміла, що зароджується в мені. Він здавався грубим, ледачим холостяком, який ніколи не впустить жінку до свого дому. Здавалося, я хотіла іншого від життя. Тому впевнено йшла далі, не дозволяючи зайвим думкам заволодіти мною.

Коли доля вдруге намагалася дати мені шанс, я відчула лише укол — різкий укол у грудях. Він одружився. Ці слова тоді вдарили, як грім. І лише моя душа, ще нічого не збагнувши, уронила сльозинку. Я змусила себе думати, що мені здалося, що всередині щось обірвалося. Хто б міг подумати? Він же той, хто, здавалося, не дозволить жодній жінці себе приручити — вічний гуляка, п’янчуга, впертюх, женоненависник. Мабуть та жінка неймовірно приваблива, чуйна, любляча, турботлива. Бо чим же ще можна завоювати такого як він. Ну що ж, і в цей момент я хотіла від життя дещо іншого. Надалі не пускаючи зайвих думок в свою голову, вперто йшла до своєї мети.

Але доля впертіша навіть за слона, бо знову зіштовхнула нас лобами. Здається, лише я настільки сліпа, що знову не помічала його. Я занурилася в себе, у свою буденність, яка проковтнула половину мого життя за мить. Я навіть не встигла озирнутися, як життя, яке я так поспішала жити, промайнуло повз. Куди ж ти, постривай, я не встигла тебе відчути! І саме в той момент, коли мені було важко, коли здавалося, що вихід туго заплетений порослою лозою, я підняла очі й побачила його. Мої вуха нарешті почули, і почули саме його слова, моє серце впустило їх. Слова які, можливо, він випустив із звички, промовивши легкий комплімент жінці. Жінці, яка в той єдиний момент бажала відчути себе гарною, привабливою, живою. Бажала вирватися від усієї тієї кучі "життя", яке вона так вперто намагалася жити, забувши, чого бажала на початку. Забувши, що життя треба відчувати, а не мчати вперед лише тому, що шлях відкритий.

Ах, доле, яка ж ти жартівниця! І цей найпривабливіший чоловік у всесвіті, який надихає, повертає відчуття легкості та спокою, і нарешті змушує мій організм виробляти потужну дозу дофаміну. Він не мій, і моїм йому не бути. Але ж, доле, благаю тебе, залиш хоча б часточку його в моєму житті. Сьогодні, тут і зараз, я визнаю свої почуття, я приймаю їх! І якщо ти, доле, привела нас сюди, дозволь мені відчувати його. У думках я не маю гріха. Дозволь мені бачити його погляд, чути його жарти, відчувати його випадкові дотики. Хвилюватися в передчутті зустрічі з ним. Доле, дозволь мені відчувати життя!

Яке ж було розчарування, сум і жаль на душі, коли я почула, як його дружина звертається до нього зі зневагою. Як защеміло серце, коли я побачила очі, повні образи, за те, що коли він, намагаючись встояти проти глузливих, нетверезих ударів долі, дійшов до порогу свого дому, а ця жінка — єдина в світі, хто, здавалося, його зачарував, — залишає його на придверному килимку. Але як же так? Він як дзеркало! Що в нього відображається, те й повертається! Його надихнути — він полетить, йому посміхнутися — він засвітиться. Як можна так безжально гасити вогники в його очах? Я бачила їх. Бачила. Вони інколи не дають мені спати вночі. Його карі очі — найпрекрасніші. Його посмішка заворожує. А компліменти надихають.

О доле, благаю тебе, якщо наші шляхи знову розійдуться, то зведи їх ще раз. Ще один єдиний раз. І залиш наш шлях спільним, навіть якщо ми будемо немічні та вже нікому не потрібні. Хочу до останнього подиху бачити ці карі очі і зморшки навколо них.  Хочу чути його жарти, такі м’які та приємні. І не хай ми такі старі десь на краю світу, сидячи у фургончику для кемпінгу будемо сперечатися чи гарні серіали знімають в Кореї. Він куритиме свої цигарки, а я буду бубніти що, вітер в мою сторону і дим смердить. Хоча завжди вважала що коли він курить це дуже сексуально, сподіваюся і в старості в мене від цього будуть мурашки. Доле не дай мені наступного разу впустити шанс. Не дай засумніватися в своєму шостому чутті, що його очі виблискують саме тоді, коли дивляться  на мене.

Доле, подаруй його мені хоча б тоді, коли життя піде на спад. Коли тіла будуть як сухі та зморшкуваті груші. Коли очі стануть тьмяними. Подих повільнішим. Серце холоднішим. Але на душі буде спокій і тепло, адже він поруч. ВІН МІЙ.