Лист до мами

Лист до мами

Мамо, це слово для багатьох — найтепліше у світі, символ любові, що дає життя. Але для мене воно стало болем, порожнечею, яку я ношу в собі роками. Я часто переконувала себе, що помиляюся, що ти любиш мене по-своєму. Та з часом я зрозуміла гірку правду.

Я теж мама і знаю, що означає любити своїх дітей. Я дарую їм тепло, підтримку, радість. Чому ж ти не дала цього мені? Я не пам’ятаю своїх дитячих днів народження, сімейних подорожей чи твоїх обіймів. Я була для тебе тягарем? Чи справді я зруйнувала твоє життя, як ти колись казала? Ці слова й досі відлунюють у моїй душі, змушуючи відчувати провину за те, що я народилася, хоча я цього не просила.

Цього літа ти приїхала до нас у відпустку, щоб провести час із моєю сім’єю. Я сподівалася, що ми зможемо зблизитися, що ти побачиш мою любов до дітей. Але ти залишилася такою ж холодною. Ти жодного разу не взяла на руки свою молодшу онучку, не запропонувала приготувати їжу чи дати мені хвилинку перепочити. Твої слова щоразу ранили, нагадуючи, що я для тебе — лише помилка минулого. Мої рідні це помітили, і я більше не сумніваюся: ти мене не любиш.

Я намагалася бути хорошою дочкою. Допомагала тобі коштами на ремонт будинку, шукала знайомих, щоб вирішити питання з документами, попри те, що сама знаходжуся в іншій країні. Але чому ти й досі бачиш у мені лише тягар? Я доросла, у мене є любляча сім’я, але згадки про дитинство не гріють моє серце. Я почуваюся сиротою, хоча ти жива.

Цей лист — мій останній крик душі. Я більше не чекатиму на твою любов чи розуміння. Я втратила надію на нормальне спілкування, але не втратила себе. Я сильна — заради своїх дітей, заради себе. Мої близькі підтримують мене, і цього досить. Я впоралася без тебе, як і завжди. Але десь глибоко в душі я все ще мрію, щоб ти колись побачила в мені дочку, а не помилку.