Глава 12. Температура правди

Наступного ранку платформа нагородила Соломію дивним подарунком: статистика просіла ще нижче, але під главою з’явилося сорок два коментарі.

Сорок два — не рекорд. Рекорд був після сцени, де князь, розлючений ревнощами, зламав двері до кімнати архіваріуски, а потім дуже естетично жалкував про це на тлі космічної бурі. Тоді коментарів було сто вісім. Переважно крики, серця, вимоги “ще” й одне повідомлення від читачки, яка написала: “Я забула, що в мене суп на плиті”.

Тепер коментарів було менше. Але вони були іншими. Наче читачки не просто добігли до фіналу глави, а сіли після нього на край ліжка й на кілька хвилин замовкли.

Морська_Сіль: Це, мабуть, перша твоя сцена, після якої мені не хочеться відразу продовження. Хочеться побути в тиші.

Нічна_Панда: Я все ще хочу більше динаміки, але визнаю: ця пауза між ними була сильніша за половину поцілунків, які я читала цього місяця.

Сяюча_Лама: Ти мене переконала. Повільність може бути не провисанням, а способом не збрехати.

Руда_Моль: Я офіційно відкликаю претензії щодо нестачі поцілунків. Не назавжди. Не розслабляйся.

Соломія усміхнулася. Ось він, новий договір із аудиторією. Вони все ще хотіли поцілунків. Вони все ще чекали жару. Але вже погоджувалися: жар може бути не тільки там, де герої нарешті торкаються одне одного. І це було майже дивом.

Дивом, яке одразу зіпсувала адміністрація платформи.

У приват прийшло повідомлення від модераторки з ніком Літературна_Мама. Її всі так і називали, хоча, за чутками, їй було не більше тридцяти. Вона мала талант одночасно сварити авторів за порушення правил, радити коми й вітати з днем народження котів, якщо автори необережно згадували їх у чаті.

Літературна_Мама: Соломіє, привіт. Бачу, у тебе активна реакція під новою главою. Хочемо в п’ятницю зробити текстову подію “Еротика без вульгарності: як писати бажання”. Можеш бути однією з авторок? Без аудіо, тільки чат і короткі уривки. Ти зараз дуже в тему.

Соломія прочитала й відкинулася на спинку стільця.

Публічна подія. Еротика без вульгарності. Короткі уривки. Чат. Читачки. Автори. І, можливо, Полковник, який знову прийде бурчати з лавки й одним реченням поставить їй під ребра цілу теорію бажання.

Вона мала відмовитися. Це було б розумно. Вона ще трималася на тонкій межі між текстом і власним серцем. Публічно говорити про бажання, коли головний подразник цього бажання міг сидіти в тому самому чаті, — не найкраща вправа для психічної гігієни.

Вона написала: “Дякую, я подумаю”.

Потім стерла.

Соломія: Так, можу. Тільки без читання вголос. І без конкурсів “хто гарячіше”.

Літературна_Мама: Домовились. У нас буде пристойна пожежа.

“Пристойна пожежа”. Соломія записала це в нотатки. Не в цитатник Полковника, а у власний робочий файл. Маленька перемога: не кожну вдалу фразу у світі треба було нести до його тіні.

До п’ятниці вона жила майже нормально. Це “майже” було важливим. У середу віднесла посилку на пошту, посварилася з терміналом, який не хотів приймати її карту, купила гречку, бо Дарина влаштувала інспекцію кухні через відеодзвінок, і нарешті помила вікно, яке давно дивилося на місто крізь пил, як старий критик на дебютанта.

У четвер подзвонила мама й двадцять хвилин розповідала, що батько купив не той сир, бо “гауда” і “голландський” у його системі координат були політично ворожими державами.

— Ти смієшся, а він сказав, що сир — це питання принципу.

— У тата всі питання принципу. Навіть чайник.

— А ти як? Пишеш? Їси? Не сидиш ночами?

— Пишу. Їм. Ночами сиджу менше.

— Це вже звучить як компроміс із совістю. Приймається.

Після розмови Соломія помітила, що не відкривала профіль Полковника майже добу. Не тому, що забула. Вона не забула. Просто його присутність перестала бути перевіркою пульсу. Вона була десь поруч, але між ними знову з’явився світ: пошта, гречка, вікна, мамин сирний скандал, повідомлення від читачок, власні дедлайни.

Це було здоровіше. І трохи сумніше. Бо залежність часто прикидається великою пристрастю, а тверезість не має красивої музики.

У п’ятницю о восьмій вечора чат події відкрився окремою кімнатою. Назва висіла вгорі: “Еротика без вульгарності: бажання, пауза, межа”. Під нею Літературна_Мама поставила правила: без прямих анатомічних описів, без токсичного примусу, без сцен із неповнолітніми, без “я тільки пожартував”. Платформа могла бути хаотичною, але іноді вміла ставити межі краще за дорослих людей.

Літературна_Мама: Починаємо. Питання просте: що робить сцену чуттєвою, якщо прибрати відверту механіку?

Рудий_Редактор: Свічка, дощ і чоловік, який нарешті помив руки перед тим, як торкатися чужої душі.

Буквоїдка_88: Пауза. Якщо герої відразу все зробили, мені нема де дихати.

Руда_Моль: Згода. І погляд. І щоб автор не ліз у сцену з ліхтариком та інструкцією.