Розділ 5.

В кожної родини є традиція: садити разом квіти,їздити в ліс з палатками, коротше все це дуже індивідуально.  В нас же це збиратися разом на свята. Святкувати особливі дати чи готувати особливу їжу. Олів'є- класика Нового Року чи такий не нависний мені оселедець під шубою, особливий рецепт пасочок, супер-пупер салат з качкою. Але то вже я пішла "не в той степ". У моїй сім'ї теж є традиції. Наприклад Новий Рік ми святкуємо разом, майже кожен день обов'язково довго пьємо чай і філософствуємо про сенс життя, наше місце в ньому і в цілому довго розмовляємо. Ще одне не маловажливе свято це День шахтаря. Тато працював на шахті і як згадаю його розповіді то стає трохи лячно. Над тобою тонни землі, породи і вугілля. Єдиний вихід лиш спеціальний ліфт. Працювати дуже важко. Людям з клаустрофобією працювати в шахті зась. Ну а Дідусь святкував День прикордонника. Будучи молодим, Дідусь служив десь біля кордону з Іраном. Навіть зберігся його фотоальбом. На фото видно засушливі галявині, позбавлені життя. Гори, такі масивні та старі, наче плинність віків їх не торкнулась. Фото побратимів та собаки породи вівчарка в  сонцезахисних окулярах. Змії, дикобраз, незлічена фотогалерея песиків та інших тварин. Будівлі великі і смішна фотка як Дідусеві друзі дресирують пса. З розказів Дідуся та Бабці там було дуже  спекотно. Дідусь трохи  розповідав про службу. Навіть є нагорода проте  про неї не розповідав. Думаю, що йому не була так важлива та грамота, бо був він людиною честі, гордості і слова. А хвастатись то зовсім не про нього. 

Сімейні традиції формують теплі родинні зв'язки і місце де можна бути собою. Була одна з багатьох  цікавеньких традицій, котра залишила глибокий відбиток в па'яті. Хліб. Так-так випікання хлібу, не звичайного... Магазинна випічка смачна, але домашня в десятки тисяч разів краща. І смачніша. В Бабці була стара зошитка- рецептник. Потертий зошит з часів древніх єгиптян, було враження неначе жриці саме за цими рецептами готували фараону. А може й ще старіший той зошит.....динозаврів застав і первісних людей. Певно якщо пошукати то знайдемо рецепт приготування мамонта в духовці, або оппосума в клярі, або салату з петружкою і птеродактелем. Потерта обкладинка побита часом, сторінки пожовтіли від  рук господині.. Деякі рецепти написано акуратно та рівно, інші ж вочевидь  поспіхом під диктовку. На деяких сторінках виднілися вирізки з газет і краплі олії. Інколи мені здавалось, що той зошит переживе всіх нас і мої прапрапраправнуки будуть робити по ньому пряники. І не тільки пряники. Торти, закрутки, компоти, м'ясо, варення- все було в цій зошитці.  От і настав час нести Бабці чудо-юдо-посібник для  рецепту хліба. Одразу потрібна сторінка знайдена. В кухлику принести теплу водичку, дістати з судочку зі спеціями дражджі, та принести цукор, борошно,оцет. Вмілими рухами Бабця робила опару. Тісто бурлило, було враження що ось-ось вистрибне з миски та подасться в мандри. Трохи відлежавшись в теплому місці треба вчасно забрати. Бо майбутній хлібчик може потроху втікати. Потім же вимішується більш густіше та додається більше борошна. Бабуся вимішувала так, що аж стіл жалібно пищав. Тоненький писк схожий на котячий, мовляв " досить вже, жінко, зараз я прогнусь аж до підлоги". Скільки не намагалася, а в мене стіл так не скрипів... Коли тісто готове то треба класти його у форми, дати відпочити і потім випікати. Формочки нагадували цеглинку. Доречі пекли ними мама моєї Бабці. І було їм ого-го-го років. Наче реліквія. Як не дивно ніколи не прилипав  хліб та не підгорав. Думаю що це таке собі правило. На старій сковородці завжди смачніша смажена картопля, а у стареньких формах завжди неперевершений хліб.  Коли майбутній хліб вже лежить у  формі то настава час магії. Мені доручалося прикрасити виріб. Відщупувався невеликий шматочок тіста і перетворювався на квіти, качок, макак і багато іншого. Все треба було зробити по красі, бо дегустатор- Дідусь. Мою роботу оцінювали з усіх боків. Через 40 хвилин все готово, хатою доноситься аромат духмяного хліба. Теплий запах окутував з голови до ніг. Манячи до себе відгристи шматочок від хліба- цеглинки. Хрумку скоринку намазати маслом чи варенням. Ммммм аж слинки течуть, а якщо приготувати чай з молоком чи какао то наче в космосі. І як було добре, наминаєш свіжий хліб з варенням, запиваєш чаєм ніяких зайвих кілограмів. Зараз же подихав біля шоколадки і все. Плюс 2 кілограми.  Дідусь ніколи не давав відчуття ніби він хвалить бо так треба. Ні. Я чула і критику. Ця критика не вирізала крила, а навпаки зміцнювала їх. Не було фальші, яку легко відчути. Нові спроби , бувало часом невдалі, давали досвід та в наступний раз ставало краще. Так було не тільки з декором хлібу, в цілому завжди.