Розділ 3.

     Пам'ятаю я ще однин якравий спогад з дитинства. У дідуся вихідний ну а мені мама передала жіночі журнали. Оріфлейм, Ейвон, Фаберлік.. Кожного журнало штук зо три так і манять модним одягом і соковитими кольорами від яких око аж сльозиться. "Я поки піду допоможу Бабусі по господарству, а ти придумай у що нам пограти. Гаразд?" Так сказав Дідусь і вони пішли з Бабцею  на вулицю. Ну що ж журналів багацько треба спочатку кожен передивитися, а там може і придумаю у що б зіграти. Кольрові гладеньки  сторінки, що пахли фарбою. Тільки но відкривши сторінку на мене дивилися жінки з кольоровими тінями і  блискучими помадами. Сміливі макіяжі, вичурна одежа і височенні підбори. Олівці для губ, палетки від маленької до величезних наборів тіней, блиски для губ, шампуні з запахом полуниці і навіть імбирним пряником. Неоново-отруйні жовті, сині, червоні, рожеві  лаки для нігтів. Але найсуперовішими були сторінки де можна понюхати парфуми. На сторінці парфум з чудернацькою назвою яку я навіть вимовити не могла. Зображений флакон і біля нього кругла рамочка з намальованим контуром руки і напис "Потріть щоб відчути аромат". Все. Після цього сторінка наче оживала. Аромат парфуму відчувався чітко і я вже мріяла як поставлю його на поличку. Разів зо десять терлась та сторінка ще й кожному члену родини треба також побачити це диво. Так я перегортала і "перенюхала" всі журнали. Гоп. Ідея. Я чимдуж біжу по ножиці, забираю всі стільці по хаті, беру свій іграшковий ноут, папір і тепер я тримаю магазин. Вирізаю з журналу всі парфумчики і взагалі все, що мені подобається.  На килимі повно папірців я б сказала гора паперового сміття. Зате багацько вирізків.Розкладаю дерев'яні стільці в ряд- майбутній прилавок. Дістаю у Бабці її дівочі сукні і обираю найгарнішу. Беру з собою зелену маленьку сумочку на якій чи то зіткано, чи то намальовано великий помаранчевий метелик. Малюю гроші, роблю документи аби все по закону було. О-фі-ці-а-ль-но отак. Перевіряю документи і друкую на ноуті, заповнюю бланки. Коротче кажучи зайнята мадмуазель чи як любили казати в моїй родині "ділова ковбаса". Рипнули двері і приємний холодок простягся по підлозі. Бабця з Дідусем прийшли з надвору. Біжу до кухні щоб показати свій  лук."Знов повитягала плаття? Наталя ну хто то буде складати, га?" зітхала Бабця, але я заспокоювала її. Зазвичай мої мантри спокою не працювали тож мені допомагав Дідусь. "Ну чого ти знов починаєш? Нехай грається чи ти ті плаття солити будеш?" на що Бабця відповідала щось по типу " То правнукам буде". Дідусь сміявся і казав що поки правнуки підуть то сукні ті міль навіть їсти не схоче. Бабця незадоволено фиркала але довго не сердилась.Після вечері Дідусь, зазвичай, дивився новини, вмикав канал 1+1 ТСН. Новини що відбувається у світі, голосування парламенту і політичні дебати. В цей час краще його не відволікати але коли мені було ну дуже нудно то ми все ж таки гралися в ляльки і на мій подив Дідусь одночасно і слухав новини, і грався зі мною.Бувало навіть я залипала на новинах. Але було тяжко зрозуміти чому деякі  депутати незадоволені рішенням чи навіть влаштовували бійки. Найбільше мені в новинах подобалось пікання. Коли відбувалось голосування, а далі піп-піп-піп і лунало "Рішення прийнято" чи навпаки. Подивившись новини він сідав на килим в залі і ми почали гратися в магазин. Я розповідала про косметику, що до чого. Дідусь уважно слухав, потім вигадував що треба подарунок Бабці обрати. І ми разом обирали, нюхали вирізки парфумів. Найкраще потрапляло до  замовлення. Потім на ноутбуці оформлювали замовлення.Ми гралися і розмовляли.  Сміялись. Дідусь з таким захватом слухав мої розповіді про помаду, шампунь. Наче я не гралася, а розповіділа наукову доповідь.

 Потім після ігр треба купатися і лягати спати. Бабця відчиняла вікно, щоб спалося краще. Картина маслом: лежиш закутаний у теплій ковдрі, м'яка подушка і запах порошку від постільної білизни. М'яка іграшка лежить з тобою на подушці і інші, щоб нікому не було образливо. В кімнаті поступово стає прохолодно проте незанадто. На вулиці так зоряно і зорі здаються так далеко. Цікаво чи хтось там живе? Чи справді падаюча зірка здійснить бажання? Чи існують прибульці? Мрії інколи обривав ледь чутний гавкіт собак десь у сусідів. Поступово провалюєшся в сон. 

               Зараз мені 18 років.  Не надто вже я підстаркувата, як колись не буде. Вже робота, навчання. І кожен раз згадую з таким теплом і приємно-болючою тугою в серці. Кожен раз блукаючи лабіринтом пам'яті згадую. Це  мої найщасливіші спогади з дитинства, одночасно ненавиджу їх. Спочатку тепло йде від серця до кінчиків пальців, а потім відчуття кому у горлі, гарячі сльози обпікають лице. Не скажу що після.... стало гірше. Ні. Далі було і весело і гірко. Підлітковий вік, перша любов, дискотеки, школа, конкурси.... Але саме дитинство це той час коли ти вільний від комплексів, упереджень, відповідальності. Фантазуєш і мрієш стати Брітні Спірс, чи потрапити у всесвіт Вінкс і стати найсильнішою феєю.Мати довге волосся як у Рапунцель або стати Бетменом. Або ти Капітан Джек Горобець керуєш кораблем "Чорна перлина", змагаєшся з велетенським кракеном. Час невблаганний. Змінюються сезони, люди але час лишається вічним.

Колись почула одну  фразу "Ми дорослішаємо тоді, коли помирають люди, які пам'ятають нас дітьми". З впевненістю скажу що так і є... Час назад не повернути. Залишається лише проживати моменти щастя якнайдовше, романтизувати захід сонця і зорі, робити дні веселими. А головне не відкладайте мрію на потім. По одній простій причині - потім може не настати.