Розділ 1. Дитинство.

Хатинка Хоббіта і "від зайчика"

Маленьке село на Донеччині. Всі знають один одного. Є магазин, бар, сільський клуб де час від часу крутили дискотеки. Дитячий майданчик, бо без нього ніяк і звісно що вся околиця села наша. Хіба багато треба для щастя?

Біля нашого будинку через дорогу була галявина , колись там був будинок , а тепер пасуться кізочки.

Зелений паркан із дерев'яних штакеток. Перед будинком - полісадник(Сад). Влітку сад розквітав, пахощі розливалися двором. Сині дерев'яні вікна як раз виходили на полісадник і вранці в кімнаті  сонячні зайчики стрибали  вітаючи  з новим днем. Великі сталеві ворота на яких намальовані червоні ромбики на зеленому тлі. Пройшовши ворота, заходимо у двір. Кругом трава. Ліворуч хата. Фасад будинку вбраний у сіру шубу. Шуба то спіціальний матеріял яким раніше утеплювали хати. Наче штукатурка з маленькими камінцями. Її ще робили колючою наче "їжачок".Ліворуч був будиночок з таким же дизайном щоправда то була така собі комірчина. Там лежали речі якіими не користуємось але викинути шкода. Зерно в мішках, відра, рами з картин і багато іншої всячини. Ну а в іншій кімнаті з власними дверима була найбільша гордість Дідуся- голубятня.  Обладнане приміщення з гніздами, поїлками для голубів. І наче вольєрчик для них. Навпроти домівки голубів - довгий синій стіл з лавами. Дідусь брав з собою чашку чорногоз аварного чаю , попільничку і милувався голубами. Про що він думав чи мрія не знаю, але завжди було цікаво за цим спостерігати.  Трохи далі маленький коридор  з дикого каміння і великі вікна. Пройшовши ще далі видніється ще один паркан тепер же з металу і червоного кольру. Калитка синя з короною і квіткою поцентру з металу. Далі ж господарський двір. Сараї і бігають курки, качки. Одним словом господарство.

Зранку поки я спала Бабця "вправлялася" це означає що вона порає худобу. Зазвичай я ще спала інколи йшла з нею. Курки греблися і щось вишукували в землі, качки побажно блукали господарським подвір'ям в пошуках трави чи свіжих росточків. Ну а я шукала каміньці чи щось що давно було на одному місці і підіймала  в пошуках черв'ячків. "Ооооо червяк" волала я на всю, але курки та качки не лякались, а навпаки збігалися до мене і дзьобали жучків та інших їстівних комах. Я так пишалася бо нагодувала їх. На мій крик збігалися і коти. Чорний кіт Циган, ні без дискримінації, а за характер певно так назвали. Бо постійно щось шукав, то в іншого кота вкрав мишу чи виміняв на інший смаколик. Був ще старий кіт Тополь, шерсть нагадувала сто відтінків коричневого і чорні смужки на спинці. Чимось нагадувало кору дерева але це лиш розумний кіт. Два рижики. І звичайно що кожного треба попестити і погладити. Поки я гралася Бабця вже надоїла молока з кози і гукає мене щоб віднести до хати. 

Коли вже набридло мені тинятися без діла то треба чімчікувати*(йти) до друга. Товариш мого дитинства Даня. Хлопчина худуватий , русяве вигоріле на сонці волосся ,зеленуваті великі очі та смаглява шкіра. 

Скільки ж дерев ми облазили, скілки нестиглих абрикос з'їли, бо додому зась- загонять. Пам'ятаю як вниз вулицею на майданчик привезли величезну гору піску. І ми з Данилом пішли туди рити тунелі. Певно , що таких катакомб небуло ніде у світі.Рили на совість, підпирали  аби не обвалилися, а коли вже й руки не вистачало, то рили ногою, а ноги не вистачало- палицею. Балкончики, віконця але я як дівчина більше відповідала за красу. Моя місія була така: піти і нарвати квітів, кущіків малих, назбирати камінців, а потім все оформити якнайкраще. Даня не наполягав щоб я копалась, а навіть навпаки був за щоб я займалася дизайном. "Мало, треба ще" казав він якщо йому здавалося що квітів замало і я на радощах бігла збирати знов. Город був. Обов'язково має бути город біля будинку. Коли все було готово то перед нами ніби будинок Хоббіта тільки з піску. А ми щасливі і задоволені своєю працею і в піску як чортенята. Навіть у волоссі пісок, шорти, футболка, все. Після того як перлина архітектури повністю наш влаштовувала то треба заселяти. Нічого кращого ми не придумали як поселити там жучків, черв'ячків, багатоніжок,мурашок, цвіркунів чи гусениць. Тоді Даня знаходив якусь пусту пляшку і ми вирушали на лови. Я була шкіпером і вистежувала нашого "безхатька" щоб заселити у апартаменти люкс макс супер-пупер пентхаус. Після вдалого полювання ми заселяли "жителів". Все робив Данило, а я влаштовувала концерт-новосілля. Якщо хтось з жучків помирав, то ми з почестями ховали на кладовищі. Навіть хрестик з паличок робили."А якщо він чи вона мусульмани?" питала я коли друг ставив хрест. "Значить похрестимо" відповідав він і ми  читали молитву чи скоріше те що пам'ятали від святого писання. І коли всі комашки в нашій віллі то йшли відпочивати після тяжкої праці до  "альтанки", яка була обплетена виноградом. З однієї сторони стіна голубятні від неї простягалися металеві дуги, що повність заплів виноград. В середині маленький столик і Дідусь поклав нам сидіння від старої машини. Звідкись ми прикотили пеньок і то був стілець. Було навіть віконце- місце де ми постійно обривали листочки і стежили за людьми. Трохи відпочивши ми йшли обідати, чи до Дані, чи до мене. Їли швиденько аби не напрягли роботою на городі. І знов бігли на булицю дивитися як же наші мешканці у найкращому будинку. "Треба і нам халабуду зробити" після цих слів Дані ми йшли шукати місце для нашої бази-будинку. Збирали матеріали: палки, листя, камінці, доски якщо знайдемо.Я виносила ковдру. Таку  ніжно рожеву  з чудернацькими візерунками в стилі барокко.  Саме на цю ковдру не липла трава і вона була велика- ідеал для ігор і халабуд. До самого  вечора ми будували, оздобляли і прибирали сміття,  наче два Доббі з фільмів Гаррі Поттера. І нарешті Доббі вільний! Добудували. І тут чуємо протяжне "Муууу". Сьома година з пазбища йдуть корови і люди зустрічають рогатих радісними "Зорька!", "Марта!","Аза!", багацько тих рогатих поважною і втомленою ходою йшли додому. Такими великими нам здавалися корови і завжди хотіли ми влаштувати перегони на коровах. Я на одній, Данило на другій і наче знімаємось у фільмі "Форсаж". Два гонщики Торетто. Даємо боком між вулицями, і сигналимо, точніше мукаємо. Рога- то кермо і на всю потужність розганяємось... Але мрії і обговорення  приривали "Данииилоо додому!", "Наталяяяяяяя до хаати!". В один голос кричимо "Ідууууу!" і попрощавшись йдемо додому.