Пролог

       Вітаю, майбутні читачі! 

Думаю у кожної людини є історія, яка змінила "все і вся" назавжди. Переломний момент життя.Труднощі можуть нас зламати, а можуть зробити сильнішими. Цікава концепція життя- стати сильнішим завдяки метаморфозі, яка викликана болем. Може так і гартується сильна людина? Але ж скільки шрамів і ран лишається після. Не знаю що й думати.

Починати твори для мене завжди тяжко, бо думки так і тікають від мене. Думаєш як краще почати, що має зачепити читача, який заголовок буде кричати і звати до себе з цікавістю, як краще назвати аби зачепити. Та й муза ще та пройдисвітка. Хтось мені скзазав " Починати важко, немає чіткого плану дій то ж починай як вважаєш потрібним чи просто слідуй відчуттям" . То буду слідувати дорогою відчуттів...  Пірнати в глиб темної безодні, яка колись була найсвітлішим та найгарнішим місцем у світі. Буду відкопувати те, що давно поховала в собі, так відчайдушно ховала. Зкожним наступним кроком у безодню і так званим "копанням" відчуваю радість і сум,чим далі і глибше тим пекучіше відчуття в грудях. 

 Це спогади, а далі і  листи до однієї дуже близької мені людини, якої нажаль немає з нами.  Пам'ять одночасно є раєм і є пеклом. Будучи дитиною я вважала, що близькі будуть жити вічно, вічно підтримають, вічно послухають.... Тепер  тільки ділюсь сокровенним без відповіді... без поради...Наступні розділи я присвячую своєму Дідусю. Не скажу що моє дитинство було поганим і він єдина добра людина, але з ним було все інакше. Чи то можливо так здавалося мені? Втрата- це важко, боляче, самотньо....