Лист 76

76

[До Харкова] / 1191 /

ВселюбезнЂйшій друже, Міхайло Іванович!

О істинной Вашей ко мнЂ люб†не сумнюся, что она желает о нынЂшном моим знать обращеніи. Моя теперь rusticatio [село] в КурежЂ. In solitudine non solus, in otio negotiosus, in absentia praesens, in jactura integer, in tristitia pacatus. [В самотності не один, в бездіяльності за роботою, у 354 відсутності присутній, при аварії неушкоджений, у смутку задоволений].

Вы всіо понимаете, раз†in jactura sint; id est 1 pacтерялся; повЂрте, тол нечаянной выхор вихватил меня с Купянских степов, что, кромЂ ютки да бурки кирейной, ничего не взял. О этой бурЂ послЂ поговорим. А negotiositas [заняття] моя вся состоит... да вЂдь вы ж знаете... в борбЂ с скукою. Если б кто посторонній сіе начитал, без сомнЂніа, сказал бы: чорт тебЂ виноват, если добровольно всЂх дЂл убЂгаешь.

СмЂшніи мнЂ, душа моя, эти умишкы! Оны не разсуждают, что бЂс скукы подобен да и есть он внутренной вихор, кой тЂм бурнЂе поривает, чем легшое перо или очеретину схватит, и чЂм далЂй за легкость свою подаіотся ему, тЂм безпокойнЂе станет, в то время когда імпет по імпетЂ 2 стремителнЂе раждается, разсЂкая, как прах, и обращая без конца 3, как листвіе, вожделЂнія душы, волнующойся и неутвержденной. Что ж это за лЂкарство? Да и, кромЂ того, оны толко по тих мЂст разумЂют скуку, пока она нас принуждает mutare terras alio sole calentus [змінювати землі на ті, які гріє інше сонце], и, желая уврачевать, совЂтуют (ut Horatius tuus ait) multa jaculari brevi aero. Atque istud ipsum est torquieri hoc daemone. [Як каже твій Горацій, багато досягнути за коротке життя. Але це ж саме і означає терзатися цим демоном]. И что есть скука, раз†неудовольствіе? Коль же она вездЂ по всем розлилась! Non satisfacit tibi tua doctrina? habes hunc daemona. Male me habet, quod parum sum musicus? quod parum laudor? patior plagas et colaphizor? Quod jam sum senex? / 1192 / Quassor, ni boni consulo. Irascor propter improbitatem inimicorum et obtrectatorum? Non illi, sed daemon me inquietat idem. Quid mors, paupertas, morbi? Quid quod ludibria omnibus sumus? Quod spes evanescit in posterum? His omnibus an non misere anima tanquam venti labro quodam sublata ac turbine exagitata quassatur.

[Не задовольняє тебе твоє вчення? І в тобі сидить той же демон. Мені не подобається, що я не досить музикальний? Що мене мало хвалять? Що зношу удари і ганьбу? Що я вже старий? Не задоволений тим, що мені щось не до вподоби? Роздратований через безчесну поведінку ворогів і ганьбителів? Не вони, а той же біс мені завдає неспокою: а що як прийде смерть, бідність, хвороба? Нас непокоїть, що всі підіймають нас на сміх, що слабне надія на майбутнє? Хіба душа не страждає від всього цього найжалюгіднішим способом, ніби ЇЇ піднімає порив вітру і жене вихор]. Вот, душа моя, как я разумЂю скуку, а не то толко, что вселюбезних моих разговоров не наслаждаюсь. И что блаженнЂе, как в толикой достигти душевной мир, чтоб уподобитись шару, кой всіо 355 однаков, куди ни покоти. Я тебЂ, друг мой, говорю, что нЂт сего божественнЂе и премудрЂе разсужденія, и вопію с твоим тезком, сей шар держащим: "Кто яко бог?".

Ваш вседоброжелателній Гр[игорій] Сковорода.

25 іюня 1767.

Любезному Николаю поклон.

Михайлу Івановичу КовалЂнскому.