Лист 68

68

[Харків, місцевий; лютий — травень 1764 р.] / 461 /

Salve, θησαυρέ μου, Michaël pretiosissime!

Narrabo tibi quaedam, si non utilia, certe non turpia. Facessat enim turpitudo a nobis omnis! Post sanctam λειτουργίαν heri invitatus forte praeteriens a quodam sum monacho, homine non ex eorum quidem numero, qui laicos lascivia superant, sed tetrico, ac solitudinis unice amante et sobrietatis, καί φιλοβίβλω. Is laetus me ’εκδεξάμενος coepit queri de morbo, quem nec ipse, utpote et internum et nuperum, nosset. Dum quaeritur 337 genus morbi, narrat ille se olim habuisse uxorculam et liberos, deinde summo dolore amisisse omnia. Sese ex illo tempore semper petere solitudinem, turbam sibi esse odiosam. Nam post mortem eorum se quidquam laetitiae sensisse nunquam meminisse. Ne plura persequar, cognovi illum, a daemonio τη̃ς λύπης summe excruciari, quem vulgo melancholicum vocitant. Hoc, inquit, tristior fio, quod et mihi simile fatum fore conjicio. Hic ego. quomodo quaeso? Daemonium, ait, ter imo quater allisam terrae, me et socru mea spectante exanimavit uxorculam. Et causam postea repetiit, unde daemonium esset ingressus. Uterque nostrum, ait, summopere sumus perterriti ex domus incendio. Hinc daemon in illam introiit metus vulgo переполох. / 462 /

Dum consulo homini, probe ipse perii. Coepi consolari, ad me invitavi, offero vinum, recusat. Dum quaerimus causam colloquii, de molestiis murium coepi ipse queri, perrodi ab ipsis supernum solum, penetrare in cubiculum. О pessimum, inquit, προγνωστικόν. Breviter: ex colloquio plurimum mihi de suo daemonio participavit. Ut enim τό πνευ̃μα τη̃ς πορνείας ’έχων facile impuris salacibusque dialogis transfundit in familiarem, sic mihi iste suum spiritum; adeo refert, quocum consuetudinem quotidianam habeas, quem audias. In verbis unius cujusque spiritus sive bonus sive malus latet. Quae duni haurimus, spiritum imbibimus. Τό ου̃ν δαιμόνιον τη̃ς λύπης mire coepit me cruciare, nunc mortis metu, nunc malorum in posterum eventuum; coepi enim protinus hariolari sic: hoc fecerant mihi mures Perejasloviae, et ejectus sum cum maximo dolore e seminario, ergo etc. Sic in domo ejus (μυριάδα exemplorum suppeditavit) factum erat, et mortuus est. Atque hoc modo, mellitissime Michaël, toto me die sophista 1 daemon ille execuit et huc allusi dicens tibi heri: "НЂчто мнЂ печално было". Rogasti: "Как?" "Было, — inquam, — нЂчто". Digressis vobis heri, ubi obdormivi, in insomnio me persequitur daemoniacus; effugio, te aggreditur; tibi dum succurro, rursum in illum incido impetum ejus in me derivans ac / 471 / vix salvatus sum. Exoritur alius somnium, sed tutius et sanius nimirum, ut opinor, jam mente ad pristinum statum redeunte. Visus sum confidenter ire cum pretiosissima et artificiosissima lancea argentea ad aulam quandam magnificam, satellitibus in statione stantibus passim adeo, ut tamen nemo me auderet impedire. Ubi ad pulchram portam aulae est ventum, rogant me quidam, ut certos aliquot poetae (non memini cujus) interpreter et commenter versus, ad propellendum taedium facientes. Occepi, et maximam vim lacrumarum effudi, clamans: "Кто мнЂ даст море слез?". Quae, inquam, insania hos a poetis petere praeterito deo? Si ubique deus est, si in hoc vitro (testam 2 vitrum de terra tollens) est deus, si nusquam non est, "аще в нем живем и..." etc, quid petis aliunde solatium et non ex te ipso, qui omnium 338 creaturarum es optima? Et similia. Hic somno solutus protinus incinui: "Водна звЂра во утробЂ" etc. Deinde laetus valde sum factus. Et an non tibi videor fuisse in visceribus marinae belluae si ’Αποκαλυπτικός звЂр est diabolus? Certe diabolum existimo inter alias affectiones τήν λύπην; cum quibus spiritibus pulchrum et dulcissimum puto mihi dimicare.

Vale, carrissime! ac mihi commilito esto.

Tuus Gregor[ius] S[abbin]. / 472 /

Rescribe tria verba, quando enim vidi tuos? 3

Здрастуй, мій скарбе, найдорогоцінніший Михайле!

Розповім тобі про дещо, якщо і не про корисне, то і не про ганебне. Хай залишить нас все ганебне. Вчора після святої літургії мене по дорозі запросив до себе один чернець не з тих, які в розпусті перевершують мирян, а людина похмура, любитель самотності і тверезості, книголюб. Він з радістю мене прийняв і став скаржитися на хворобу, якої він і сам не знав, оскільки вона внутрішня і з’явилася недавно. Пояснюючи, що це за хвороба, він розповідає, що в нього колись була дружина і діти, потім, на превелике своє горе, все втратив. З того часу він завжди шукає самотності, юрба стала для нього нестерпна. Після їх смерті він не пам’ятає, щоб коли-небудь відчував радість. Коротше кажучи, я зрозумів, що його страшенно мучить демон печалі, який звичайно називають бісом меланхолії. "Я тим смутнішим стаю, — каже він, — чим більше думаю, що і мене чекає га ж доля". "Яким чином?" — питаю я. "Біс у присутності моїй і моєї тещі повалив на землю мою жінку і позбавив її життя". І далі вказав причину, чому напав біс. "Обоє ми, — сказав він, — дуже перелякалися, коли горіла наша хата. Звідси в неї і вселився демон страху, по-народному [переполох]".

Даючи поради цій людині, я сам ледве не пропав. Я почав його заспокоювати, запросив до себе, дав йому вина, але він відмовився. Шукаючи теми для розмови, я став скаржитись, що миші не дають мені спокою, вони прогризли підлогу і залізли до моєї кімнати. "О, це дуже погана прикмета!", — сказав він. Одним словом, своєю розмовою він передав мені більшу частину свого демона. Бо як той, хто має дух блудливості, своїми нечистими і хтивими розмовами легко передає цей дух своєму ближньому, так і він мені передав цей дух. Дуже важливе значення має, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми цей дух в себе вбираємо. Таким чином, демон печалі став надзвичайно мене мучити — то страхом смерті, то страхом нещасть, які мають статися. Я прямо став міркувати таким чином: переяславські миші були причиною того, що мене викинули з великими неприєм-339ностями із семінарії, значить... і т. ін. Так було в домі такого і такого (він навів безліч прикладів), — і незабаром той і той помер. Таким чином, найдорожчий Михайле, весь день цей софіст-демон мучив мене, і я на це натякав тобі вчора, сказавши: ["НЂчто мнЂ печално было"]. Ти спитав: ["Как?". "Было"], — відповів я. — ["нЂчто"]. Коли я ліг спати, після того, як ви вчора розійшлися, уві сні мене стало переслідувати бісеня. Я втікаю, воно нападає на тебе, поки я допомагаю тобі, воно на мене нападає, я вислизаю — і ледве врятувався. Снився мені і інший сон, безперечно, заспокійливіший, як я думаю, здоровий, який свідчить про те, що розум повертається в звичайний стан. Мені снилося, що я з надзвичайно цінним, мистецьки оздобленим срібним списом впевнено іду до якогось розкішного палацу, причому на варті всюди стоять охоронці, які слідкують за тим, щоб мені ніхто не насмілився перешкодити. Коли я дійшов до прекрасних дверей палацу, мене якісь люди почали просити перекласти і прокоментувати декілька віршів поета (не пам’ятаю якого), які служать для того, щоб розганяти нудьгу. Я почав і пролив багато сліз, вигукуючи: ["Кого мнЂ даст море слез?"]. Яке, говорю я, безумство вимагати цього від поетів, минаючи бога! Якщо бог всюди, якщо він присутній і в цьому черепку (при цьому я підняв черепок з землі), якщо він існує всюди ["аще в нем живем и..."] та ін., то для чого ти шукаєш розради в інших місцях а не в самому собі? Адже ти є кращим з усіх створінь. Тут, прокинувшись, я відразу заспівав: ["Водна звЂра во утробЂ"] та ін. Після цього мені стало дуже весело. Чи не здається тобі, що я був у череві морського звіра, якщо апокаліптичний [звЂр] есть диявол. А дияволом я між іншими станами духу вважаю печаль. Я сподіваюсь, що з цими духами я чудово і з завзяттям борюся.