Лист 60

60

[Харків, місцевий] / 581 /

Carissime adolescens mi Michaël, ευ̃ πράττε!

Nempe satellitii dux regi proximus esse

Assolet et regis proximus ora videt.

Sic tuus et Michaël princeps dux, proximus illi,

Qui deus est Jacob, adstat et ora videt.

Numinis obtutum porro quisnam aspicit? Audi,

Dilectus Christi discipulus quid ait;

Πα̃ς ‛ο ‛αμαρτάνων ου μήποτε ‛ώρακεω

Αυτόν, ουδ’ ’έγνω αυτόν...

Quo magis hanc terram fugiens peccata relinques,

Hoc propior poteris numinis ore frui.

Τάς μέν βιοτικάς ’έβω ’έκβαλλε μερίμνας.

’Άγιός ’εστ’ ‛όντως γαι̃αν ‛ο καταφρονω̃ν.

Macte nova virtute dei: sic itur ad astra;

Quid tibi cum terra? Nil habet illa boni.

Abjectis curis, quibus ardet futile vulgus,

Verus es, ω̃ Μιχαήλ, aemulus angelicus:

Sed, Michaël! vis excellentia dona dei? Ergo

Eximius vulgi temptor ut esse queas,

’Άκουε τά ’από καρδίας. / 582 / 326

*

Sed accipe ista quoque, non de summis, ut ajunt, labris.

Angelus est in carne quidem, sed spiritus ille est;

Carne latet Christus, sed deus ille tamen.

Temne voluptates, et eris mihi magnus Apollo:

Imo raihi princeps ille στρατηγός eris.

Crede tamen, liced haut capis haec, et postea dices

Mendacem aut fuero magnus Apollo tibi.

Vale, cariss[ime], as angelicum diem angelice transige!

Σός συμμαθητής Γρηγόριος ‛ο Σάββιν.

1763, nov[embris] 8.

Illa heri, haec mane πεποίηκα.

Найдорожчий мій юначе Михайле, будь щасливий!

Начальник варти найближчий до царя

І найкраще бачить його обличчя.

Так і твій верховний вождь Михайло найближчий до того,

Хто бог Іакова.

Він стоїть поруч нього й споглядає його лице.

Але хто ж ще бачить божественний лик?

Слухай, що каже улюблений учень Христа:

Хто грішить, той ніколи не бачить

І не знає його...

Чим більше ти, уникаючи земного, позбудешся гріхів,

Тим ближче споглядатимеш лице божества.

Облиш земні турботи!

Будь справді святим.

Вітаю тебе з новою чеснотою! Так досягнеш вічної слави.

Що тобі до землі? На ній нема нічого доброго.

Відкинувши турботи, якими живе легковажна чернь,

Ти станеш справжнім суперником ангелів,

Адже ти, Михайле, прагнеш найкращих дарів божих?

Щоб ти міг нехтувати звичаями черні,

Вислухай, що скажу тобі від щирого серця.

Тільки сприйми це не поверхово.

Ангел — у тілі, але він є дух,

У тілі ховається Христос, але він є бог.

Зневажай насолоди — і будеш для мене великим Аполлоном,

Навіть більше того — великим полководцем.

Та повір, хоч ти цього не зрозумієш: або назовеш мене 327

Брехуном, або я стану для тебе великим Аполлоном.

Прощай, найдорожчий, і день ангела проведи по-ангельськи!

Твій товариш по навчанню Григорій Савич.

8 листопада 1763.

Перший вірш я написав вчора, другий — сьогодні вранці.