Лист 32

32

[Харків, місцевий; поч. другої половини лютого 1763 р.] / 1091 /

Salve carissime philomuse, Michaël!

Nec tibi, mi Michaël, scio, res ingrata futura,

Pullus idem portet si mea scripta tibi.

Scripta hominis, qui plusquam oculos te diligit istos,

Uriiur igne pio, flagrat amore tui.

Diligit, ardet, arnat toto te corde, sodalis,

Te delectatur, diligit, ardet, amat.

Non mihi flore thymus, non tam sunt attica mella,

Quam tuus hic animus dulcis amore mei.

Scribe ad nos, siquid sit amabile, si quid amicum,

Pergeque, durn vivis, me redamare tuum,

At me ab amore tui deducet nulla senectus,

Sive ego Tithonus, sive ego Nestor ero...

Quid pestilentius amore vulgari, id esf falso? Rursum quid divinius amore christiano, id est vero? Quid est christiana religio nisi vera ac perfecta amicitia? An non Christus Χαρακτη̃ρα suis imposuit muluum amorem? An non amicitia omnia conglutinat, aedificat, creat, quemadmodum inimicitia diruit? An non deus ’αγάπη dicitur apud dilectissimum discipulum suum Ioannem? An non mortuus animus vero amore carens, puta deo? An non omnia dona, quin et ipsae angelicae / 1092 / linguae nihil sunt sine caritate? Quid fundat? Caritas. Quid creat? Caritas. Quid conservat? Caritas, caritas. Quid delectat? Garitas, caritas primum et medium et postremum, α καί ω, breviter ut illo claudam: A te principiutn, tibi desinet...

Sed avocat graeca carnpana.

Vale, carissime Michaël! Graeculus tuus peramanter est a me exceptus.

Tuus Gregor[ius] Sabbin.

Здрастуй, найдорожчий любителю муз, Михайле!

Я знаю, що й тобі, Михайле, не буде неприємним,

Якщо це маля принесе тобі мого листа,

Написаного тим, хто любить тебе більше очей своїх,

Хто палає вогнем благочестивим, полум’яніє любов’ю,

Любить, горить, палко кохає тебе всім серцем, товаришу.

Тобою втішається, любить, зачарований тобою.

Для мене не такі солодкі пахощі квітки і аттічний мед,

Як солодка душа твоя, сповнена взаємної любові.

Пиши мені, якщо є щось приємне і дружнє,

І, поки живеш, плати мені любов’ю за любов.

Мене ж від любові до тебе не відтягне жодна старість,

Хоча б досяг я віку Тітона або Нестора... 277

Що є огиднішим за любов вульгарну, удавану, і, навпаки, що є більш божественним, ніж любов християнська, тобто істинна? Що таке християнська релігія, як не істинна і досконала дружба? Хіба Христос не встановив, що відзнакою його учнів є взаємна любов? Хіба не любов все поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує? Хіба не називає бога любов’ю його найулюбленіший учень Йоанн? Хіба не мертвою є душа, позбавлена істинної любові, тобто бога? Хіба всі дарунки, навіть ангельська мова, не є ніщо без любові? Що дає основу? — Любов. Що творить? — Любов. Що зберігає? — Любов, любов. Що дає насолоду? — Любов, любов, початок, середина і кінець, альфа і омега. Завершу коротко: від тебе початок, у тобі ж і кінець.

Але кличе вже мене дзвінок на лекцію грецької мови.

Бувай здоров, найдорожчий Михайле! Твій грек прийнятий мною дуже люб’язно.

Твій Григор[ій] Сав[ич].