Лист 15

15

[Харків, місцевий; кін. жовтня — поч. листопада, 1762 р.] / 1001 /

’Εράσμιε φίλε Μιχαήλ!

Temperareе mihi non potui, quin saltem parvolam portiuneulam tibi communicarem eorum, quibus те statim post tuum abitum noster Plutarchus non torsit, ut solent spinae sophisticae, sed unice delectavit. Deum immortalem! quam commendat amicitiam! Quam graphice depingit corniculam alienis plumis ornatam, id est, vaferrimum adulatorem, amici larva tectum, quem graeci dicunt κόλακα, ‛ο κόλαξ. Sed jam accipe ipsa verba amici nostri Plutarchi: "Sicut nummum, ita amicum oportet habere probatum, antequam usus postulet, neque damno demum accepto sentire, sed debemus habere peritiam cognoscendi adulatoris, ne laedamur. Alioquin idem nobis usu veniet, quod iis, qui gustato demum veneno sentiunt id esse letale...

Nam neque hos probamus, neque eos, qui se ipso facto putant deprehensisse adulatores eos, qui blande ac gratiose conversantur. Non enim insuavis debet esse amicus neque incon— 246ditus, neque gravitas austeritasque amicitiae constat morum acerbitate, sed ipsa illa ejus pulchritudo atque gravitas suavis est desiderabilisque.... Neque soli ei, qui est in calamitate.

Faciem intueri dulce hominis est benevoli... / 1002 /

Sed vitam comitatur amicitia non minus voluptatem as gratiam rebus laetis adjiciens, quam adversis dolodes adimens. Atque deus amicitiam vitae admiscens, omnia laeta, dulcia ac grata ut essent amico praesente unaque fruente, fecit. Et quomodo adulator volutatum dulcedinumque occasione vellet insidiari, se sciret amicitiam nihil jucundi usquam admittere" (hactenus).

Satis jam, mi Michaël! Cum tam divina tamque dulcis res sit amicitia, ut sol vitae esse videatur, maximopere curandum, ne pro ove lupum, pro cancro scorpium, pro lacerta anguem amplectamur. Nihil periculosius hoste vafro, sed nihil venenatius fucato amico.. An non ego tibi praedixi a talibus maxime esse cavendum? Nullus unquam diabolus magis nocet, quam tales amici in specie.

De his nimirum dixi tibi, ut meo sapias periculo. Ego a multis talibus ictus sum, о carissime! In herba virenti anguem reperi. О mihi, si consultor tum adesset! О libri, consultores optimi! amici verissimi! Expecta, mi Michaël, et in posterum a me talia, nempe amicus ab amico.

Vale! ac ad nos, si fieri potest, veni!

Tuus Greg[orius] Sabbin.

Наймиліший друже Михайле!

Я не можу не послати тобі хоч невеличку частину того, чим мене невдовзі після твого відходу не мучив, як це звичайно роблять схоластичні колючки, а надзвичайно порадував наш Плутарх.

Безсмертний боже! Як він описує дружбу! Так яскраво змальовує ворону, прикрашену чужим пір’ям, як найлукавішого підлесника в личині друга, що його греки називають ‛ο κόλαξ (підлесник). Але наведу тобі слова нашого Плутарха: "Як монету, так і друга, слід випробувати раніше, ніж він буде потрібний, щоб пізнати його не після того, як ми постраждали. Треба мати досвід у пізнаванні підлесника, щоб не зазнати неприємностей. В противному разі ми опинимося у становищі тих, хто покуштувавши, нарешті, отруту, відчув, що вона смертельна...

Бо ми не схвалюємо як цих, так і тих, які вважають, що самими вчинками викривають себе ті підлесники, які поводяться ласкаво і приємно. Бо друг не повинен бути неприємним чи грубим, серйозність і суворість дружби не полягає в різкості поведінки, але сама її краса і серйозність по-247винні бути приємними і бажаними... Не тільки тому, хто нещасний.

Приємно бачити обличчя доброзичливої людини...

Але дружба, супроводжуючи життя, не тільки додає втіхи і чарівності його світлим сторонам, але й зменшує страждання. І бог, додавши до життя дружбу, зробив так, щоб все було радісним, приємним і милим, коли друг поруч і разом з вами втішається. І як би підлесник не кував лихо, використовуючи насолоди і приємності, треба знати, що він нічого радісного не вносить в дружбу".

Вже досить, мій Михайле! Через те, що дружба така божественна, така приємна річ, що здається, ніби вона сонце життя, то слід найбільше дбати, щоб не вважати нам вовка вівцею, скорпіона — раком, змію — ящіркою. Нема нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.

Хіба я тобі не говорив раніше, що таких найбільше слід остерігатися. Жоден диявол ніколи не приносить лиха більше, ніж такі удавані друзі. Безперечно, я говорив тобі про них, щоб навчити тебе своїм досвідом. Я, найдорожчий, від багатьох таких постраждав! У зеленій траві я знаходив змію. О, якби у мене тоді був порадник! О книги, найкращі порадники! Найвірніші друзі! І надалі, мій Михайле, чекай від мене таких самих застережень, як друг від друга.

Бувай здоров і до мене, якщо можеш, зайди!

Твій Григорій Савич.