10
[Харків, місцевий; жовтень (?) 1762 р.] / 681 /
Reitias vires
ΑΙΝΕΣΙΣ ΠΕΝΙΑΣ
O res pauperies utilis et sacra!
O germana viris mater amabilis!
O portus miseris optime naufragis!
Portus tute quieteque!
Felix, qui penetrat mentis acumine,
Quae praestare soles commoda, quae bona
Huic, quicunque homo te simpliciter colit.
Nec pro tempore te colit.
Felix, qui potuit pangere foedera 235
Tecum, quique tuam venerit in fidem,
Quem dignata fuit mensae epulis suae A
Misit subque humilem casam B.
Longe morbus abest sedibus a tuis,
Et fumos ut apis, sic fugit abs eis:
Hydrops et podagrae, calculus 1 et bilis,
Febres ac epilepsiae.
Non est ingluvies atque bibacitas,
Morborum unde scatet plebs sine nomine.
Non hic luxus adest, mors Themidos C piae
Curarumque miser pater. / 682 /
Longe 2 cana tuis cura 3 penatibus,
Longe sunt strepitus atque negotia,
Longe vana manet gloria et ambitus
Insanaeque cupidines.
Non ictus rnetuis fulminis ignei,
Non fluctus rabidos aequoris asperi,
Dum valles humiles ac placidas colis,
Et dum lintre vadum secas.
Omnis pestis abest, spes, timor, et dolus.
Hanc odere domum tartareae deae.
Quas quaecunque domus continet, illico
Mox fit Tartarus is locus.
At secura quies, at bona sanitas
Mentis compositae dulciaque otia
Ac assueta piis membra laboribus.
Dum parvo bene vivitur.
Αυτάρκεια D solers, suavis ’απραξία E.
Libertas residet ludicra salibus
Deridens populi stultitiae viam. Has
Paupertas comites habet. / 691 /
Mendicos quidem hic haud fero laudibus,
Quos auri misere sacra fames necat;
Nudi sunt habitu pectore divites;
Carpunt quicquid ubique sit.
Aurum corde vorant 4, arca licet vacat,
Dites suspiciunt dum stupidis oculis.
Aurum dum cupies, jam licet Irus es,
A Quem dignata sacrae es mensae epulis tuae. [Кого ти удостоїла їжі святого стола.] Прим. автора.
B Submittens humili casae. [Приречений на убогу хатину.]. Прим. автора.
C Θέμις, δος — dea justitiae. [Θέμις, δος— богиня справедливості]. Прим. автора.
D Αθτάρκεια — самодоволство, latine — aequitas animi. Прим. автора.
E Vacatio а negotiis mundanis, cui opponitur tumultus, aestus, negotiorum undae. [Свобода від мирських турбот, яким протиставлені шум, кипіння, суєта]. Прим. автора. 236
Haud tu pauper eris mihi.
Pauper erat Christus, qui nihil ambiit.
Paulus pauper erat, qui voluit nihil.
Paupertatem animus, non scrinium facit,
Dum celsus subvolat in polum 5. //
ПОХВАЛА БІДНОСТІ
О блаженна й свята — у́діл мій бідносте,
Справжня мати серцям, рідна і лагідна!
Всім, хто в морі зазнав горя і пагуби,
Супокійная гаване!
О щасливий, хто зміг думкою гострою
Зрозуміти, які втіхи незмірені
Ти приносиш усім, хто вшанував тебе
Серцем щирим і радісним.
О щасливий, хто зміг заприязни́ть тебе,
Хто на ласку твою здався без о́гляду
І кого на бенкет свій допустила ти,
Ввівши в хату низьку й тісну.
Всяка слабість тіка геть від твоїх осель...
Немов диму бджола, так уникають їх
Чорна неміч, гостець і камінни́й недуг,
Жовчні болі й пропасниця.
Бо немилі тобі п’янство й зажерливість,
З котрих сила хвороб плине й кипить у ключ;
Бо немила тобі розкіш неправедна,
Люта мати тривог лихих.
Ні турбота гризька, ні тії клопоти
До пенатів твоїх не наближаються,
Ні амбітність, ні шум слави порожньої,
Ні погибельні пристрасті.
Не лякає тебе полум’я блискавки,
Не страшить глибочінь моря бурхливого,
Бо ж оселя твоя в тихому па́долі,
Човен твій на мілкім брідку.
В твій куток не зори́ть острах і хитрощі
І пекельних богинь погляди заздрісні
Не спроможні пойнять дім твій — і Тартаром
В тиху пристань повіяти. 237
Нестурбований мир, спокій нерушений
І здоров’я міцне, і призвичаєне
До побожних трудів серце незламнеє
Славлять твій гостелюбний дах.
Зрівноважений дух, мудра розсудливість
Та веселість ясна, що з верховин своїх
На глупо́ту людську дивиться з осміхом —
От супутники бідності.
Але ті жебраки — як я прославлю їх? —
Що на серці у них прагнення золота,
Ті захланні старці, що до скарбів земних
Так пожадливо горнуться.
Ні, покіль іще ти оком пожадливим,
Мов злиденний той Ір, рвешся до золота,
То й без скринь золотих ти не наблизишся
До правдивої бідності.
Був убогий Христос, — бо зневажав скарби,
Павел був нуждарем, бо не жадав утіх,
Не в старчачих торбах, бідносте, ти живеш
В серці чистім і праведнім.
Відредаговано: 15.04.2020