(запис без підпису. рукою тієї ж людини, що впорядковувала листи)
У цій скриньці — чотири категорії.
“До уявного друга” — три листи,
писані дитячою рукою, але з такими думками,
які не кожен дорослий витримає.
“Розрядка” — три вибухи на межі зриву.
Не крик допомоги — крик правди. Без фільтрів. Без фальші.
“У тишу” — три листи однієї жінки.
Там мало слів, але кожне — як камінь у воду.
Вони не хочуть бути прочитаними. Але лишилися.
“Мертвому брату” — три сповіді.
Три удари серця після того, як інше серце вже мовчить.
Це не про примирення. Це про вцілілих.
Усе це — не відповіді.
І не прохання.
Це просто були слова.
Які хтось залишив.
Не для когось конкретного —
а для самого факту того, що вони можуть бути сказані.
Ця скринька тримала історії багатьох.
Можливо, багато років.
А може — всього лише одну мить.
Але вона пам’ятає:
— вдову, яка не виносила чашки;
— дитину, що шукала друга в тиші квартири;
— людину, яка сміялась замість кричати;
— брата, який залишився сам, але писав далі.
Я знайшов у цих листах багато.
Не завжди приємного. Не завжди ясного. Але — справжнього.
А ви?
Що знайшли ви?
І якщо вам теж є що сказати —
лишіть лист.
Нехай хтось інший
колись
теж його знайде.