Частина четверта. Фінал

Минуло кілька днів. Кіра переписувалася з Ярославом. Він цікавився новинами щодо викриття шахрая, а вона станом здоров’я його матері. Кожного разу довго думала перед тим, як написати хлопцю. Не хотілося, щоб з почуття провини він спілкувався з нею. Сама ж закохувалася по вуха і добре це розуміла. Нав’язуватися зовсім не було бажання. Вона була б щасливою, якби бажання було взаємним, але…  Час мав розставити все на місця.

Одного з робочих ранків Олена повідомила, що домовилася про зустріч з Ярославом.

— Невже він погодився? — дивувалася Кіра.

— Сама в шоці, — переповнювали емоції Олену. — Що робитимемо?

— Зараз зателефоную Ярославу і запитаю про місце.

Кіра поквапилася за телефоном і разом вони набрали хлопця. Той був зайнятий, але пообіцяв скинути адресу повідомленням. І невдовзі Олена відповіла прихильнику, призначивши місце зустрічі.  В передчутті дівчата не могли нормально працювати. Олена хвилювалася ходом зустрічі, а Кіра її фіналом. Вона розуміла, що після причин для дзвінків не буде і вона має відпустити Ярослава.

Під час обідньої перерви  дівчата сиділи в офісі. Кіра вдумливо перебирала кашу у лотку. Апетиту зовсім не було, як і настрою.

— Чого така засмучена? — не втрималася  й запитала Олена.

— Та ні, все добре, — виправдалася Кіра. — Просто Ярослав…

— Що? Закохалася? Вдруге?

— Мені здається я завжди його любила. Так смішно, і водночас сумно.

Олена намагалася її переконати, що все налагодиться. Та Кіра була впертим песимістом і тому готувалася до останньої їхньої зустрічі.  Подзвонив Ярослав і вона відразу ж ожила. Заметушилася.

— Я заїду за вами о п’ятій і все розповім, —  попередив дівчат.

— Добре, чекатимемо!

Залишок робочого дня Кіра намагалася відволіктися, але подумки все одно була поряд з Ярославом. Вона дала собі обіцянку, що обов’язково з ним поговорить після. Пояснить свої почуття.

О п’ятій вони чекали на Ярослава біля банку. Він забрав їх і разом вони поїхали до кафе. Ярослав добре знав приміщення, тому прорахував всі входи й виходи. А головне потурбувався про столик.

— Будьте в машині, я зараз, — попросив їх, а сам вийшов і пішов всередину.

Там він оглянув приміщення і за одним зі столиків помітив чоловіка. Кіра тим часом не могла всидіти на місці й рахувала кожну хвилину.

— Чого він там так довго? — непокоїлася.

— Зараз прийде, — переконувала її Олена.  — Не метушися!

— Я не можу більше сидіти, — Кіра вийшла з авто, а за нею й Олена. — Ходімо подивимося.

Дівчата швидким кроком дісталися кафе й увійшли. Роззирнулися довкола й за одним зі столиків помітили Ярослава з якимось чоловіком. Поквапилися до них.

Коли вони підійшли, то незнайомець уважно подивився на них і засоромлено опустив очі.

— Сідайте, дівчата, — спокійно попросив Ярослав. Вони розгублено присіли за столик. — Познайомтеся, це Анатолій. Толік мій помічник, був. Я звільнив його пів року тому, бо у клієнтів зникали речі. А тепер розкажи дівчатам нащо ти їх дурив? — звернувся до чоловіка.

— Я хотів помститися. Думав, що чутки про шахрайство поширяться і від нього втечуть клієнти, — роздратовано пояснював Анатолій.

— Можеш іти. І про гроші не забудь!

— Я все поверну. Тільки не здавайте мене в поліцію,— він підвівся й миттєво зник з кафе.

— Ти йому віриш? — поцікавилася Олена.

— Я знаю де він живе і всю його сім’ю. Тому він від мене не втече, — пояснив Ярослав. — Відсвяткуємо? — всміхнувся й підморгнув дівчатам.  

Вони замовили шампанське й закуски. Обговорювали ситуацію й сміялися.

— Добре, що все так добре закінчилося, — підмітила Олена.

— Чудовий тост!

Кілька годин вони сиділи в кафе. Потім Олену забрав чоловік, а Кіра зібралася додому.

— Я тебе відвезу, — заявив Ярослав. Взяв її за руку і разом вони пішли на вихід.

Вона не могла повірити своєму щастю, адже міцно тримала за руку того, кого кохала безмежно. Ця пригода навчила її не довіряти всім, але подарувала можливість стати щасливою.

— Я радий, що так все склалося. Інакше я б не зустрів тебе, — приголомшив її Ярослав, коли вони вже прощалися. — Ти ж хочеш спілкуватися з реальним Ярославом, чи фальшивий тобі більше до вподоби?

— Ні,  — засміялася Кіра. — Мені до вподоби ти.