Частина третя

Ярослав не змушував себе чекати. Вже через два дні він зателефонував. Кіра була на роботі. Клієнт нервово прицмокнув, коли вона підвелася з телефоном у руках і відійшла в сторону.

— Кіро привіт, це Ярослав, — відразу ж пролепетав хлопець. Кіра на мить прислухалася і голос був не тим, що раніше. А отже дива не сталося і шахрай існує.

— Я зрозуміла хто це. Давайте по суті, бо я на роботі, —  відповіла вона, мило всміхаючись клієнту.

— Гаразд. Давайте увечері зустрінемося. Коли будете вільні, зателефонуйте. Я чекатиму, — Ярослав  відразу ж відключився, а Кіра повернулася на робоче місце.

Увечері, повертаючись з роботи, вона набрала номер Ярослава  і той відразу ж відповів. Вони домовилися про зустріч в кафе у центрі міста.

Всі вихідні Кіра думала над ситуацією, що склалася. Вона захопилася незнайомою людиною, закохалася в його голос, його роботи. Та все це виявилося оманою і голос  могли змінити. Але існував реальний Ярослав, який робив  круті знімки й Кіра не могла не захоплюватися його роботами. Вона переглядала його знімки на офіційній сторінці, якою з нею поділилася Олена. Переглянула його історії. Побачила і почула його справжнього.  Він їй подобався хоч зовсім не знав її саму. І цей факт її пригнічував. Вона вже й забула про гроші, бо знала, що це не найважливіше. Втім винуватця хотіла покарати. Щоб такі ж довірливі, як вона, не потрапили в сіті брехні.

Кіра зайшла до кафе, поглядом шукаючи хлопця. Той сидів біля вікна й пив каву. Дивися у вікно, а на столі лежав фотоапарат. Кіра помилувалася ним якусь мить  і підійшла. Помітивши її, Ярослав підвівся.

— Привіт. Радий, що ти погодилася зустрітися. Будеш щось пити? — поцікавився, коли вони присіли за стіл.

— Так, вип’ю кави, — Кіра звернула увагу на фотоапарат  і роздивлялася його поки Ярик робив замовлення.

— Подобається? — помітив її інтерес хлопець.

— Так, це остання модель?

— Ага, друг підігнав з Європи. Я так розумію, ти цікавишся фотографією?

 — Це моє хобі, — пояснила вона й легенько всміхнулася.

— У тебе гарна усмішка, — Ярик взяв фотоапарат і озброївся зумом. Сфокусувався  й зробив кілька кадрів. Тоді показав їх Кірі. — Тобі вже хтось говорив про це?

— Ні, — побачивши свої фото, вона широко всміхнулася.  — Ніколи не бачила себе такою.

— Такою тебе бачу я, — всміхнувся і подав каву з таці. — Розкажи мені, будь ласка, все по черзі.

Кіра віддала фотоапарат і за кавою розповіла йому про її знайомство з Ярославом в мережі.  Хлопець уважно її слухав.

— Виходить, він добре мене знає. Можливо стежить за сторінкою? — припустив хлопець.

— Я теж так думаю. До речі, як твоя мама?

— Їй вже краще. Сподіваюся так  і буде, —  настрій Ярослава помітно змінився. — Я ось що думаю. Нам потрібно зловити його на гачок.

— Як ти собі це уявляєш?

— Будемо ловити на живця. В тебе є кандидатури?

— Є, одна, — всміхнулася Кіра, пригадавши про Олену.

Після він провів її додому і дорогою вони багато розмовляли про фотографію. Про різні ракурси, стилі та обробку. Кіра весь час всміхалася поряд з Ярославом.

— Знаєш, мені шкода, що тим шахраєм виявився не ти? — мовила, коли вони зупинилися біля під’їзду.

— Чому? Ти б вбила мене своєю сумкою? — вони разом зареготали.

— Ні, мені б не довелося розчаровуватися, — пояснила вона. Ярослав посерйознішав. Підійшов ближче й уважно зазирнув в очі.

— Мені шкода, —   торкнувся її долоні й легенько стиснув у своїх руках. — Ми обов’язково його знайдемо!

Кіра подякувала за допомогу й пішла додому. Вони домовилися зустрітися наступного вечора  у неї вдома разом з Оленою і розпочати пошуки шахрая.  Кіра не могла зрозуміти своїх почуттів, адже погодилася на всю цю авантюру лише заради зустрічей з Ярославом. Якби вона відмовила, він зник би, а вона… Цього не хотіла.

Наступного дня Кіра повернулася з роботи раніше й почала прибирати. Адже чекала гостей. Замовила піцу й приготувала прохолодні напої. Ярослав прийшов першим. Кіра зустріла його на порозі й дуже здивувалася помітивши в його руках букет квітів.

— Це тобі, — хлопець пройшов і вручив їй волошки.

— Дякую. Проходь,  — широко всміхнулася вона й пішла ставити їх у вазу.

Через мить вони вже сиділи у вітальні й пили лимонад, чекаючи на Олену. На столику стояв ноутбук з відкритим сайтом для знайомств. Кіра не розуміла як саме вони його шукатимуть, та Ярослав пообіцяв пояснити, коли прийде подруга.

 — Ти впевнена, що вона не відмовиться?

— Лєнка, ні звісно. Вона б з радістю натовкла пику тому негіднику.

В цей момент у квартирі рознісся дзвінок  і Кіра пішла відкривати. Разом з Оленою повернулася до вітальні.

— Знайомтеся, це Ярослав, це Олена, — говорила Кіра.

— Той самий Ярослав? — зніяковіла Олена.

— Той самий, — всміхнувся і потиснув руку, але Олена міцніше схопила його за пальці. — Точніше, той що реальний, — встигнув додати й Олена відпустила його руку.

— Це добре, а то я вже подумала.

— Олено, у нас до тебе справа, — пояснила Кіра, розмістившись на дивані поряд з нею.

— Я так і зрозуміла. Ти б мене так просто на побачення не покликала, — підморгнула подрузі, а та округлила очі від ніяковіння.

— Олено, нам потрібно спіймати шахрая на живця, — втрутився Ярик і, розмістившись перед ноутбуком,  почав створювати новий профіль.

Пів години вони старанно і зі сміхом заповнювали профіль нового користувача.  Дівчата доповнювали речення Ярика різними нюансами. Жартували й змушували всміхатися його. Щойно профіль було створено, сіли в очікуванні кльову. Їли піцу, запиваючи лимонадом і спілкувалися. Кіра крадькома спостерігала за Ярославом: як говорить, як всміхається, і як уважно слухає розповіді. Насолоджувалася моментом, бо передчувала, що довго їхнє спілкування не триватиме.

Довго чекати не довелося.  Першим написав любитель фотографій, адже це був основний запит. Робив компліменти щодо вправності  Оленки, а та диктувала Ярославові що писати й реготала. Зрештою вони весело провели час,  а головне продуктивно.  Бо користувач відразу ж запропонував обмінятися телефонами, перед цим розповівши про себе, як про Ярослава Рудого.