Частина перша

За вікном шелестіло листя. Літній ранок був досить прохолодним, що не могло не радувати. Кіра збиралася на роботу. Готувала собі обід, бо ввечері зовсім забула потурбуватися про себе. Вона варила кашу й пила каву з тостами. Одночасно листувалася з Ярославом.

Кожен ранок, відколи вони познайомилися, починався з повідомлень. Дівчина мріяла швидше зустрітися в реальності, адже спілкування в мережі зводилося до мінімуму.

— Ти сьогодні в зал? — цікавився хлопець.

— Так, після роботи, — відповідала Кіра.

Хоч останні два роки вона значно економила, бо мріяла про подорож за кордон, в залі собі відмовити не могла. Сидяча робота завдавала багато клопотів, щоб позбутися болю в спині Кіра наполегливо працювала з тренером у залі.

— А ти до мами в лікарню? — цікавилася вона.

— Так, сьогодні маємо здати важливі аналізи, — хлопець надіслав сумний смайлик, а потім майже відразу додав: — Я вірю, що все буде добре.

Кіра побажала йому гарного дня і хороших новин. Після зібрала свій обід і поквапилася на роботу. До банку вона завжди йшла пішки. Таким чином виконувала ще одну зі своїх здорових звичок — десять тисяч кроків на день.

Кіра познайомилася з Ярославом два місяці тому. Сайт для любителів поспілкуватися давно потрапляв їй на очі. Через зайнятість вона не мала змоги знайомитися в інших місцях. Тому наважилася й створила анкету. Вже через кілька годин їй написав Ярик.

В них було багато спільного. Принаймні вони обоє любили кіно і фотографію. І як розповідав Ярослав він був професійним фотографом у столиці, та через хворобу матері мав повернутися в рідне місто.

Для Кіри це було хобі. Вона знімала природу, інколи друзів та різні дрібнички. Хлопець ділився з нею цікавинками. Вони були на одній хвилі й це безмежно радувало.

Спочатку Кіра не повірила, що  нарешті знайшла когось, хто так нагадує її саму. Та їхнє спілкування доводило, що дива стаються.

Спочатку вони спілкувалися на сайті, потім обмінялися номерами телефонів і почали листуватися й зідзвонюватися через телефон. Кіру все влаштовувало. Перед зустріччю вона хотіла знати про нього все або хоча б основне. Та й хлопець  без заперечень ділився з нею всім, що цікавило. Розповідав про друзів, роботу, батьків. Кіра натомість ділилася особистим.

Потрапивши на роботу, Кіра вмостилася на своє місце в залі для роботи з клієнтами. Сіла ближче до кондиціонера, бо день обіцяв бути спекотним. Робочий час тягнувся досить повільно. Та Кірі не звикати. Клієнтів було не багато, тому дівчата вчасно змогли піти на обід. Кіра розмістилася з Оленою за столиком в кімнаті для відпочинку. Інші колеги ходили до кафетерію, що поруч.

— Як у вас з Ярославом? — цікавилася подруга. Кіра не змогла стримати усмішки.

— Все добре. Сподіваюся, що ми дуже скоро зустрінемося, — пояснювала вона. — Через хворобу матері він має щільний графік.

— Так, а що з нею. Він не говорив.

— Ні, а я не запитувала. Якось не звикла про таке питати. Та грошей потрібно багато, тому він бере по кілька замовлень на день. Та ще й вночі працює.

— Відколи ви разом, вона постійно в лікарні? — допитувалася Лєна.

— Ні, наче все налагодилося. А потім знову стало погано.  Я сподіваюся, що все буде добре. Мені, якщо чесно, вже кортить його побачити в реалі. 

— Розумію. На фото він такий гарний, хоча… — подруга хитро всміхнулася. — Не думала що він себе в фотошопі поправив, — Кіра подивилася на неї з-під лоба й штурхнула в плече. Тоді вони разом зареготали.

Увечері Кіра пішла до залу. Якраз спека трохи спала й можна було спокійно потренуватися. Займалася вона вже пів року й побачила гарний результат.  Після тренування з Женею вони пішли на коктейль і додому. Мешкали в кількох кварталах одна від одної, тому часто поверталися додому разом після тренувань.  Зі стаканчиками мохіто дівчата йшли містом. В кількох метрах від них на узбіччі зупинилося авто, з нього вийшов чоловік з пакетами й швидким кроком направився до лікарні, яку проходили дівчата. Кіра на мить зупинилася, проводжаючи поглядом хлопця. Їй здалося, що це був Ярослав.

— Ти чого? — звернулася до неї Женя.

— Здалося, не зважай, — пояснила вона та всміхнулася. Проте відчуття втраченого моменту гнітило.

Якби ж вона могла його покликати. Якби не засоромилася й не розгубилася. Втім, тепер вона вже не була певна, що то справді був Ярик. Вона не стала нічого йому писати, але почала уважніше дивитися по сторонах. Раптом він вже зустрічався їй, а вона не помітила.

Повернувшись додому, вона написала Ярославу. Поцікавилася його справами. Хлопець не поспішав відповідати, тому вона пішла в душ й почала готувати вечерю.

Телефон мовчав і це насторожувало. Ярик завжди відповідав майже одразу. Близько дев’ятої нарешті прийшло повідомлення.

— Вибач, був зайнятий. Маю деякі проблеми.

— Що сталося? Я можу допомогти? — відразу ж написала Кіра. Вона хвилювалася й щиро переймалася через проблеми хлопця.

— Терміново потрібні гроші на операцію, але…

Кіра чекала продовження повідомлення й вже подумки рахувала скільки має відкладених.

 — Я зараз не маю де взяти, — дописав через кілька хвилин. Кіра не знала, що написати, щоб підтримати.

— Що плануєш робити? — все ж поцікавилася.

— Не знаю. Зараз буду шукати по знайомих або… Продавати квартиру.

— А скільки треба? Може я зможу допомогти, — Кіра перевірила свій рахунок, на який відкладала й наважилася запропонувати свою допомогу.

— Потрібно багато, сума кругленька. Я, звісно ж, буду дуже вдячний за допомогу.

Кіра попросила у нього номер картки й ще раз обміркувавши всі «за» і «проти» вирішила ризикнути. Мала близько п’ятдесяти тисяч. Хоч сума не маленька, та життя людини коштує дорожче. Та й просто змовчати вона не могла.

Вона перерахувала кошти й надіслала йому квитанцію. У відповідь отримала повідомлення зі смайликом та поцілуночком. Ярик написав, що буде зайнятий, тому попросив не турбувати до наступного дня.