Лист у вічність
Поезія. Синедріон
Синедріон
Пилат не бачив в Нім провини.
Та люд кричав: « Розпни, розпни!
Він богохулець та небогобійний,
Вараву краще відпусти!»
Судилось випити цю чашу,
Вінок терновий одягти,
І похилитися, в зневазі,
За нас тягар гріхів нести.
« Радій же, Царю Іудейський!» -
В насмішках били по щоках,
« Розпни, розпни!» - серця жадали.-
«Любов розпни, розвій, мов прах…»
В преторії Ісус сказав Пилату:
«Ти влади надо мною би не мав,
Та має збутися Писання,
Щоб Божий Син цю смерть прийняв.»
І відпустив би Пилат Ісуса,
Та воля Бога все ж збулась!
Немов злочинця люті взяли,
На суд привели у цей час.
«Розпни, розпни!
Який Він Цар?!
На древі кару хай несе,
Наш вирок – смерть.
Віддай катам,
Нехай умре! Нехай умре!»
Віддав Пилат Ісуса на розп’яття,
Поніс Господь хреста століть,
Хреста зневаги, ненависті, зради,
Хреста важких людських гріхів.
До неба голову піднявши,
Сказав: «Збулося, Отче, їм прости,
Не відають, що чинять, Батьку,
Любов Свою до них яви!»
Скінчився суд синедріону,
Минулось перше на землі,
На сторінках життя нового,
Написані тепер нові рядки.
Багато з нас на роздоріжжі,
Та вічність є на небесах,
Дочасне все, повірте, тлінне,
Нетлінний лиш спасіння дар!
#3177 в Різне
#816 в Поезія
#1952 в Молодіжна проза
Відредаговано: 05.06.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
