Лист у вічність

Поезія. Синедріон

Синедріон

Пилат не бачив в Нім провини.

Та люд кричав: « Розпни, розпни!

Він богохулець та небогобійний,

Вараву краще відпусти!»

 

Судилось випити цю чашу,

Вінок терновий одягти,

І похилитися, в зневазі,

За нас тягар гріхів нести.

 

« Радій же, Царю Іудейський!» -

В насмішках били по щоках,

« Розпни, розпни!» - серця жадали.-

«Любов розпни, розвій, мов прах…»

 

В преторії Ісус сказав Пилату:

«Ти влади надо мною би не мав,

Та має збутися Писання,

Щоб Божий Син цю смерть прийняв.»

 

І відпустив би Пилат Ісуса,

Та воля Бога все ж збулась!

Немов злочинця люті взяли,

На суд привели у цей час.

 

«Розпни, розпни!

Який Він Цар?!

На древі кару хай несе,

Наш вирок – смерть.

Віддай катам,

Нехай умре! Нехай умре!»

 

Віддав Пилат Ісуса на розп’яття,

Поніс Господь хреста століть,

Хреста зневаги, ненависті, зради,

Хреста важких людських гріхів.

 

До неба голову піднявши,

Сказав: «Збулося, Отче, їм прости,

Не відають, що чинять, Батьку,

Любов Свою до них яви!»

 

Скінчився суд синедріону,

Минулось перше на землі,

На сторінках життя нового,

Написані тепер нові рядки.

 

Багато з нас на роздоріжжі,

Та вічність є на небесах,

Дочасне все, повірте, тлінне,

Нетлінний лиш спасіння дар!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше