Час не зупинити
Плин життєвих хвиль незначних,
Бурхливий тік все б’є в серця
І нам цей час
Вже не спинити, браття,
Пливуть роки від дня до дня.
Позаду стільки залишилось:
Турботи, страх й життя марне,
Яким жили, напевно, завжди,
І марили минулим понад все.
Я знаю, серце стиснеться, коли згадаєш…
Тож пригадай від чого біль?
Від тих образ незнавших правди?!
Від тих турбот світських, пустих?!
Цей час не зупинити, щоб не сталось,
Своєю річкою пливе у майбуття,
У вічну пелену нового світу – раю,
У вічну землю, де нове життя.
Згадаймо, рідні, те минуле,
Важке, що повне зневірянь,
Де тьма і терна, лише муки,
Яким же було нашеє буття?!
Ми загубились у собі,
В омані денній, у гріху,
У лестощах, у днях буденних,
Які несли нам сіру млу.
Ми просто змушенні піднятись,
З колін устати, хоч крізь боротьбу,
Народе мій, народе рідний,
Ганьби, зневаги більш не потерплю!
Зробім лиш крок, лише єдиний,
Молю, ступіть на путь людську,
Крокуйте сміло, гордо і без страху нині,
Кінець-бо наш уже близький!
І ось устане, мовби над руїною
Віродження для нашого життя,
Відродження епохи творім нині,
Щоб світлим, браття, стало майбуття.
Хай посміхнеться кожен!
Кажу ж, ходім у новий час,
У час, де радість, й щастя сповна,
Нема страждань, де зла нема.
Цінуймо кожную хвилину,
Цінуймо рідних на землі,
І дорожім цим цінним, прошу, щиро,
І благодать зійде на нас тоді.
Устаньте кожен, подивіться,
Відкрийте ближньому серця,
Бо запевняю, завтра може бути пізно,
Не вернеш днів – не буде вороття.