Хвиля пролитої ласки
Полум’яніли вечірні вогні,
Стелився тихий шепіт
материнської казки…
Це було в дитинстві, як в сні,
Як хвиля пролитої ласки.
Роки не спинити…
Ідуть. Ти ростеш.
Ведуть тебе завжди дороги,
По них ти крокуєш,
У світ згодом йдеш,
Знайомі усюди пороги.
Ріс її син… Не оглянулась,
Як покинув уже рідне гніздо.
Поїхав у місто, як доля повела,
Чи вернеться віра у серце й тепло?
А там оженився. Приємні турботи.
«Щастя вам молодим!»
Тепер почалися нові в них турботи
Такі теплі і дорогі.
Мати в селі все, що надбала, – на продаж,
До сина ж спішить.
Син їй сказав:
«Радо прийму вас, мамо,
Тільки вістку пришліть.»
Вже народилась дитина у домі,
Живе в сина мати, живе.
Син на роботі, дружина в турботах.
Бабуся в садочок онука веде.
Так і судилось.
Плин часу пролинув.
Вернувся раз син із роботи,
Заходить у двері, дружина з порогу:
«У мене серйозна розмова!»
«Що сталось?» – на кухні
чоловік пита нетерпляче.
«Не хочу я ображати, але, здається,
потрібно нам маму
В дім пристарілих віддати.»
Хіба заперечить коханий коханій?
«Ти зрозумій, старенька вже мати,
Роки не ті, навіщо ж чекати.
Опіка, турбота і ласка – за що?
У нас ще життя – а не вічне ярмо!»
Послухав уважно,
змарнів, правда, трохи.
Дилема…
Хоч роздум його був недовгий.
Дитині няньку наймуть, хай підростає,
А бабця? Ну що ж, усяке буває.
Новину сімейну не відкладали:
« Мамо, життя усе так минає,
А там ти в опіці і догляд вже маєш.
Приходити часто будем…
Нічим не зарадиш…»
Мати не думала, згодилась зразу,
Сина слова – не була образа.
Всі речі зібрали: валізи, приладдя.
Чи пригодиться усе це знаряддя?
Ось уже стоїть на порозі нової оселі -
Тепер мати тут проживе дні веселі.
Доля така, проти неї не підеш…
Вже попрощались…
«Сину, чи прийдеш?»
Щаслива сім’я по алеї простує:
Мати, син, батько сміються, жартують.
І син батька спитав ненароком:
«А куди ми бабусю відвезли із дому?»
«Ми в хороші руки бабцю віддали.
Там всі, як вона, старенькі вже стали.
Бабця звикне, час все полікує,
А ми вже ходімо, робота чатує!»
«То вас, тату і мамо,
Як виросту згодом,
У руки хороші віддам в допомогу,
Старенькі вже станете,
Мені є клопоти,
А там і опіка і ласка, й турбота»
Серце почуло, стиснулось за матір,
Син обернувся, побіг здоганяти.
Біг він чимдуж, упав на коліна,
А мати лиш стиха:
«Ти моя дитина»
«Прости, найрідніша,
Вчинив тяжкий злочин,
Почнімо все знову,
Прости, якщо зможеш.
Більш у світі тебе не залишу,
Слово «мати» любов'ю
У серці напишу.»