- Мамусю, а я можу попросити усе-усе? – питав Матвійко свою маму.
- Так, синочку.
- І святий Миколай здійснить усі мої бажання?
- Так, рідний.
П’ятирічний Матвійчик сів за столик і став писати листа. Він був розумний хлопчик, як на свій юний вік, тому вмів уже писати й читати, хоча і не ходив до школи. Він довго думав, що саме загадати. У нього було багато бажань.
- Мамусю, я уже закінчив, - сказав малюк, вклавши аркуш паперу у конверт.
- Молодець, - похвалила його жінка, взявши листа у сина. - Я вкину його в поштову скриньку. А уже завтра під подушкою ти отримаєш те, що забажав.
- А хіба таке можна вмістити під подушкою? – здивувався Матвійко.
- А що ти попросив, синочку?
- Перемоги нашій УКРАЇНІ і повернення татка з фронту, - відповів хлопчик, усміхаючись ніжно мамі.
- Ну, такі бажання дійсно під подушкою ти не знайдеш! Але вони обов’язково здійсняться. Головне вірити, любий мій.
Матвійчик пішов спати, а ранком його розбудив телевізор, з котрого диктор розповідав таку радісну і довгоочікувану для всієї України новину.
- Вітаємо усіх українців із Перемогою!
А далі Матвійчик відвернувся від телевізора, оскільки почувся дзвоник. Мама уже відчиняла двері й на порозі стояв його татусь.
- Татку! Ти повернувся! – радів хлопчик, обіймаючи чоловіка у військовій формі. – Назавжди?
- Цього разу дійсно назавжди, любий мій, - відповів герой і захисник УКРАЇНИ.
Поки мама і тато Матвійчика обіймалися і цілувалися, то хлопчик поглянув у мирне небо через вікно.
- Спасибі, святий Миколаю, - подякував він.