Глава 10

Кеті.

  Теперішній час.
  Естес-Парк.

  Сьогодні вранці я дивилася у скриньку, але від Майка ще нічого не було… хоча можливість того, що лист є – була великою. Іноді листи приходили за три дні. І я чекала такого дива і зараз. Мені треба було отримати від нього лист і швидко відписати. Я мала поділитись новинами стосовно того, що сталося. Я сьогодні ж напишу йому, хоча і не отримала лист від нього.
   Доки Майк розмовляв з Діланом, я все міркувала про свого Майка. Ділан вусато-бородатий коп, який схожий на Санту. Усі діти в окрузі так і називають його – Санта. Він настільки добрий, що ця роль його поправу.
   — Ну, що? Як успіхи? — Запитала я в Ділана і Майка, які вийшли з кабінету.
   — Ніхто не заявляв про розшук тож … — Ділан розвів руками і додав: — Я послав запит в базу, тож будемо чекати на відповідь. А ще нам у поміч ДНК, але на це піде більше тижня. — Він знову знизав плечима.
   — Не дуже гарні новини. — Зітхнувши, я подивилась на Майка, який розгублено хитав головою. — Нічого, все буде добре. Ділан буде тримати нас в курсі. — Я подивилась на місцевого Санту.
   — Так, звичайно. А ще ми будемо шукати авто. Шкода Майку, що ти не пам’ятаєш звідки прийшов,… як дістався будинку Кеті.
   — Нажаль… я тоді…
   — Це і зрозуміло. — Ділан поплескав Майка по плечу і додав: — Я зроблю все, що від мене залежить, а тобі бажаю, щоб як найшвидше до тебе повернулась пам’ять.
   — Дякую. Дуже дякую. — Майк потиснув руку Ділану.
   — Дякую, Ділане. — Посміхнувшись, я передала привіт його дружині Дженні.
   Вийшовши з відділка, я подивилася на Майка і похитала головою.
   — Що? — Побачивши мій погляд, запитав він.
   — Треба купити нову куртку.
   — Ні.
   — Так і не сперечайся. — Я потягнула його за руку до одного із магазинів, який тримала моя хороша подруга. Невеличкі міста гарні тим, що все під рукою і всі тебе знають, але є один мінус – все розлітається зі швидкістю світла. Новини тут не губляться, а роздмухуються, роблячи з цього всього сніжний ком. От, як і зараз.
   — Це ви втратили пам’ять? — До нас підбіг хлопчик років дев’яти.
   — Так. — Похитав головою Майк.
   — І як це?
   — Що саме?
   — Ну-у-у… це в голові зовсім порожньо, чи як? — Малий дивився на Майка так уважно, наче досліджував його. Майк для нього був, наче прибулець з космосу.
   — Ні, не порожньо. Тебе я точно запам’ятаю. — Засміявся Майк.
   — Чому?
   — Бо ти дуже цікавий.
   Геніальна розмова двох поколінь. Я була в шоці від хлопчака та водночас від Майка, який стояв і балакав з малим, який продовжував задавати запитання. Доки я міркувала над своїм, почула, що малого звати Нік, а потім хлопці потиснувши одне одному руки, побажали гарного дня. Знайомство року.
   — У нас новини розлітаються, як листя на вітру.
   — Я це помітив. — Засміявся Майк.
   — Тепер ти будеш зіркою.
   Майк засміявся.
   — Чоловік який втратив пам’ять.
   — Саме так. — Я теж засміялась.
   Ми якраз дійшли магазину, де працювала Сью, моя подруга, яку я знаю зі шкільної парти. Вона рудоволоса, зеленоока красуня, яка вже двічі була одруженою і яка вміє загравати з чоловіками. Ми різні, але нам завжди було цікаво разом.
   Відчинивши двері до невеличкого магазину, я широко посміхнулась до Сью.
   — Кеті! Привіт, моя люба! — Вона цмокнула мене у щічку і подивилася на Майка. — А це той, про кого усе місто говорить? — Вона повільно та томливо роздивлялась Майка, і якщо чесно, мені це не сподобалося. Може в нього дружина і п’ятеро дітей, а вона йому бісики пускає.
   — Привіт, я Майк.
   — Майк?
   — Так… ну… хоча б поки що. — Знизав плечима він.
   Я похитала ледь помітно головою і підморгнула Сью, щоб та не бовкнула лишнього. Вона добре знала мене, тому і цей натяк зрозуміла.
   — Чим можу допомогти, «хоча б поки що» Майк. — Мило посміхаючись, Сью похлопала віями.
   — Я взагалі-то нічого не хотів, але Кеті мене привела сюди…
   — Щоб знайти хорошу куртку.
   — О, з цим проблем не буде. — Сью потерла руки і промовила: — Роздягайтесь!
   — Навіщо? — Очманіло запитала я, дивлячись на Сью, яка напевно хоче в третє одружитись. Але, це не той хто їй потрібен – я впевнена в цьому.
   — Як це?! А як він куртку буде міряти? — Сью похитала головою і важко видихнула. — Я мала на увазі, щоб він зняв свій верхній одяг.
   — А-а-а! — Я почервоніла від своїх припущень і від того, як на мене дивився Майк.
   Майк намагався стримати посмішку, яка так і кричала про его, яке я підняла до висот. Він напевно думає, що я закохалася. Моє серце вже належить іншому Майку.
   — Ну, що уперед! — Сью вказала Майку у примірочну, а сама мене потягнула до вішаків. Коли Майк закрився у кабінці, вона прошепотіла мені на вухо: — Ти його назвала Майком? А як же твій Майк?
   — Так вийшло. Ми обирали ім’я… і… якось так… Коротше, - це на деякий час. — Хмикнула я. — А що до мого Майка, я чекаю на його лист… скоро я дізнаюсь, чи він приїде.
   — А як приїде, то що ти йому поясниш?
   — Все розповім як є. Що мені приховувати?
   — Ну, не знаю… Що можна подумати, коли одинока дівчина запросила одинокого чоловіка до себе в будинок пожити? — Вона саркастично мовила, поглядаючи, то на мене, то на кабінку де ховався Майк.
   — Звідки ти знаєш, що він одинокий? І взагалі – я не одинока! — Насупившись, я склала руки під грудьми.
   — Ага. Ти вже скільки одна?
   — Яка різниця?! Я сама так хотіла… Мені добре… Я роблю, що хочу… Коротше, - давай куртку.
   Сью розсміялась.
   — Ну добре, добре. — Вона показала мені на помаранчеву куртку і я похитала головою. — А ця? — Зелена наче побувала в токсичному розчині.
   — Ні. — Я узяла з вішака синю куртку з каптуром. — Ось, те що треба! — Я посміхнулась і поспішила до кабінки.
   Майк відчинив кабінку і просунувши голову зіштовхнувся з моїм чолом.   
   — Кеті… пробач. — Він потирав чоло, так само, як і я.
   — Нічого. — Скривившись, я віддала йому куртку для примірки. — Ну, як пам’ять не повернулась? — Посміхаючись, поцікавилась я, продовжуючи терти місце удару.
   — Нажаль. Але спроба була хороша. Ти ж це навмисно? — Жартуючи, запитав Майк.
   — Звичайно. — Повела я плечем. — Міряй.
   — Дякую. — Тримаючи куртку, Майк заховався у кабіні.
   Сью покликала мене пальцем до себе. Я підійшла, і примружилась, наче питала «що таке?».
   — Тобі він подобається?
   — Що?! Я його знаю два дні.
   — Яка різниця. — Сью поправила грайливо свої локони. — Він же красунчик.
   — Не плануй весілля. Я знаю – ти це вже робиш.
   — У тебе є свій Майк, а мені підійде цей. — Підморгнувши, Сью поспішила піти до кабінки.
   — Сью! — Я поспішила за нею.
   Майк відкрив кабінку, і дивлячись на мене, а не на Сью, запитав:
   — Ну, як тобі подобається?
   — Дуже. — Посміхаючись, я дивилася на Майка, який дійсно виглядав дуже гарно в цій курці, яку обрала я – а не Сью.
   — І мені подобається. — Майк відповів усмішкою на мою усмішку.
   — Тоді беремо!
   — А зелену не хочеш поміряти? — Запитала Сью.
   Ми обоє подивилися на неї і похитали головами.
   — Ні, це точно не моє. Я звичайно не знаю скільки мені років, але цей зелений, який виїдає очі – точно не для мене.
   Ми всі разом розсміялись.
   На касі я ще трохи потерпіла флірт та милі посмішки своєї подруги до Майка, а потім попрощавшись, видихнула з полегшенням, вийшовши на вулицю.
   — Бестія. — Тихо пробубоніла я собі під ніс.
   — Що?
   — Ні, нічого. — Я подивилася догори, і зустрівшись з очима Майка, запнулась. — Е-е-е…
   — Дякую за куртку, Кеті.
   — Будь ласка, Майку. Шкода, що не поміряв ту куртку, яку було б видно з космосу. — Засміявшись, я відвела погляд.
   — Ще не вистачало, щоб мене НЛО викрало. — Посміхнувся він.
   — Це точно. — Я подивилася знову на Майка і запропонувала дещо. — Знаєш, є одна ідея…
   — Яка? — Він пильно дивився в мої очі і таке враження, що щось в них шукав… чи бачив.
   — Ти сьогодні щось згадав…
   — Так.
   — Тобі потрібно все занотовувати. Таким чином ти зможеш зліпити все до купи.
   — Чудова ідея, Кеті. Чудова! — Майк нахилився і цмокнув мене у щоку. Щось це часто відбувається. — Вибач.
   — Ні, нічого. Все гаразд. — Я закрокувала від нього і промовила: — Пішли купимо тобі якийсь блокнот.
   — Ти геній – Кеті! Геній!
———————
*Дезоксирибонуклеї́нова кислота́ - один із двох типів природних нуклеїнових кислот, що забезпечує зберігання, передачу з покоління в покоління і реалізацію генетичної програми розвитку й функціонування живих організмів.
**НЛО - невизначений літаючий об'єкт - будь-який незвичайний, неочевидний об'єкт або явище в небі, причину якого не може бути визначено спостерігачем.