Глава 2

 Майк.

  Теперішній час.
  Вайомінг.

  Я йшов до свого офісу, тримаючи в руках паперове горнятко з кавою, і все думав, а чи отримала вже мого листа Кеті? Мені кортіло пришвидшити дні, щоб знову відкривати поштову скриньку і бачити від неї листа. Це наче одержимість. Останні дні я все більше і більше міркував над тим, щоб приїхати до неї на Різдво. Це наше свято. Наше. Рік тому все змінилося для мене і для неї. Коли я писав першого листа, не знав, що мені хтось відповість, а тим паче така мила та ніжна дівчина. Її листи це душа… чиста душа. В них так багато тепла та щирості, що у мене лоскочить серце кожного разу, коли я читаю її слова… зізнання та усілякі подробиці з її життя. Напевно, саме зараз вона прикрашає комусь будинок, створюючи казкову атмосферу Різдва. Так і уявляю її сяючу посмішку, як вона наспівує різдвяні колядки та готує какао. Я її ніколи не бачив, але знаю, вона прекрасна, доказ цьому – її листи.
   Увійшовши до теплого приміщення, я однією рукою розстібав гудзики на пальті, а іншою тримав стаканчик та підіймався сходами на другий поверх. Як завжди поспішаючи, я намагався зосередитись на всьому і одразу… а головне мріяти про зустріч з Кеті. Я зроблю їй сюрприз. Так, так – я це зроблю! Я приїду до неї. Якихось п’ять годин і я побачу ту, яка оселилась в серці.
   А якщо вона не хоче, щоб я приїжджав? Може в її планах не було такої зустрічі?
   Ці думки мене зовсім не потішили. Звідки вони взагалі узялись? Відмахуючись від них, я намагався думати позитивно. Ми листуємся вже рік. Нам добре разом… в листах. Наша схожість іноді навіть лякає, а іноді лякає повна протилежність, але саме це і є тим стимулом приїхати до неї. Побачити її. Обійняти її.
   Піднявшись на другий поверх, я згадував початок нашого листування. Перший лист Кеті я завжди ношу із собою. Він приносить мені удачу – я в цьому впевнений. От і сьогодні – він зі мною. Узявшись за ручку дверей, я увійшов до офісу, привітався з Лейлою, і запитавши про зустрічі, які заплановані на сьогодні, поспішив зачинитись в кабінеті. Обійшовши свій стіл, я повішав пальто і сів у крісло, дістаючи першого листа Кеті.
   На моєму обличчі одразу з’являється посмішка.

   Вітаю, дорогий Майку.
   Твого листа отримала я, дівчина на ім’я Кеті.
   Я не знаю чи чекав ти на відповідь, коли відпра-
   вляв листа, але я маю вагому причину це зробити.
   Я просто захотіла)))
   Твої слова – це те, що мені так було потрібно.
   Твій лист, написаний від руки дав мені можли-
   вість теж пізнати радість такого спілкування.
   Це реально диво. Диво, що ти обрав саме мою ад-
   ресу. Ти обрав і потрапив туди, куди потрібно.
   Ти дійсно подарував віру – ту саму, про яку ти го-
   ворив. Я вірю.
   Хай в твоєму житті буде людина, з якою ти будеш
   сам собою. Я і собі цього бажаю)))
   На передодні Різдва, бажаю тобі знайти і відчути
   серцем, що це твоє. Де б не була твоя половинка -
   вона вже чекає на тебе. Вір у це.
   Дякую тобі за те, що тепер і я чекаю.  
   З найкращими побажаннями, Кеті.
   P.S. Тепер завжди, щаслива Кеті.

   Склавши лист, я опустив його назад до кишені. Мені час працювати, але я настільки зациклився на тому, щоб поїхати до Кеті, що ні про що більше не міг зосередитись. Я дивувався сам собі. Я ніколи не був романтиком, але цей рік… змінив мене. Кеті змінила мене від тоді, як відповіла на мій лист. Спочатку вона була мені другом, неймовірно приємною у спілкуванні людиною, а зараз… Зараз я відчував щось набагато більше, ніж дружба. Я закохався у дівчину, яку ніколи не бачив. Якщо б мені ще хтось рік назад сказав про таке, я б посміявся, але не тепер. Не тоді, коли я відкриваю новий лист в очікувані на слова Кеті… на її нові зізнання та розповіді. Мені потрібно завершувати реставрацію одного із тутешніх будинків і брати відпустку, якої до речі в мене ніколи не було. Цікаво те, що ми обоє у схожій сфері діяльності, те, що дуже любимо Різдво і не любимо брехню. Ми домовились у листах ніколи не брехати, і я дуже цінував те, що Кеті така відверта та чиста.
   Я так хочу її побачити.
   Коли я бажав собі кохання, пишучи того листа, я не гадав, що воно так швидко здійсниться і я почну листуватись саме з тією, яка мені потрібна.
   Цікаво, Кеті вже прикрасила будинок? В останньому листі ми спілкувались про те, як хто прикрашає ганок, будинок та ялинку. Я б дуже хотів прикрасити її будинок разом з нею. Можливо я встигаю.
   О! Мені потрібен подарунок! Мені потрібне щось особливе, схоже на неї… таку ніжну та добру. Я довго не міркував – ідея сама знайшла мене. Янгол – на верхівку ялинки. Вона полюбляє такі речі. Одного разу вона розповідала, що колекціонує янголів, тож – це саме те, що треба. Сьогодні ж піду до магазину, де є неймовірні речі ручної роботи, а потім… чекатиму на листа… на відповідь від Кеті. Сподіваюсь, вона отримала від мене «привіт» і тепер щиро посміхається. Як я, коли отримую конверт, який має аромат домашньої випічки. Кеті говорила, що печиво – її фішка. Сподіваюсь, я його в скорому часі скуштую, так само, як і її вуста. Мені кортить поцілувати ту, яку я ніколи не бачив, але яка вкрала моє серце через листи. Сама думка про це, змушувала калатати серце часто та шалено.
   До кабінету постукали і я запросив увійти того, хто за дверима.
   — Привіт, друже.
   — Привіт, Енді. — Я встав з крісла і простягнув руку через стіл, щоб привітатись. Міцне рукостискання з другом дитинства, як завжди перетворилося на демонстрацію сили. Здоровий, міцний чоловік, двадцять шість років, а любить подуріти, як дитина. Хоча у самого вже троє і всі хлопці: Дені, Донован та Ден, тож його дружині Ніколь завжди весело. — Якщо ти тут, то це означає, що я потрібен тобі на місці роботи. Правильно?
   — Так.
   — Що там вже такого?
   — Ми з хлопцями не знаємо, яку стіну розбивати.
   — Я ж креслив вам цілий план. Де він дівся?
   — Ну-у-у…
   — Кажи вже.
   — Розумієш, я приніс план додому, щоб все добряче вивчити і…
   — Вся твоя братія знищила план?
   — Гм-м-м…
   Я важко видихнув і вилаявся під ніс, але не через дітей,… а через те, що я мав знову креслити план. А це займе час. Я маю встигнути все за тиждень, щоб і клієнт був задоволений, і я встиг на Різдво до Кеті. Сьогодні у мене буде безсонна ніч… Хоча не тільки сьогодні… Кілька днів поспіль, я не підійматиму голови від креслень. Мені доведеться зробити ту кількість роботи, яку я робив за кілька тижнів, а тепер у мене чотири дні.
   — Нічого не поробиш. До праці!
   — Друже… вибач. Я… — Густі чорні брови нависли над синіми очима, в яких я бачив незручність.
   — Нічого, все добре. Це ж діти, і таке буває. Просто не носи більше робочі документи додому, добре?
   — Обіцяю, друже.
   — От і добре. А тепер треба їхати до будинку пані Лохан і все знову роздивитися.
   Я встав з крісла, одягнув пальто, і опустивши руку до кишені, посміхнувся. Лист Кеті. Це і є мій рушій швидше братися знову до роботи, щоб поїхати до неї на Різдво. Вказавши другу на двері, ми поспішили вийти. Попрощавшись з Лейлою, яка щебетала по телефону, я показав їй на годинник, що слід працювати. Вона зніяковіло в ту ж саму мить поклала слухавку, та перепросивши, взялась за роботу.
   — Ти йдеш заново робити те, над чим так довго працював, але ти не припиняєш посміхатись. Ти когось знайшов? Хто вона? — Енді поплескав мене по плечі.
   — Кеті.
   — Та Кеті, з якою ти листуєшся? Ви вже зустрічались? Чому не розповідав? — Ендрю насупився.
   — Ні, ми ще не зустрічались, але я хочу поїхати до неї. Зробити їй сюрприз. — Я широко посміхнувся.
   — Ти що закохався?
   — Так.
   — Через листи?
   — Так. Так, друже. Через листи.
   — Нічого собі!
   Я знову посміхнувся.
   — Вона неймовірна і я хочу її побачити, хочу… так багато всього хочу. — Я засміявся від власних слів та відчуттів. Це все так нереально і водночас нічого реальнішого не існує. Я її покохав. І вона повинна про це знати.
   Вийшовши на вулицю, я затремтів. Холодно, нереально холодно. Потираючи долоні, я намагався змусити тіло вийти з шоку.
   — А якщо у неї хтось є?
   — Що? — Я насупившись, подивився на друга, який своїм запитанням вибив у мене землю з під ніг.
   — Ну… а якщо?
   — Вона б не писала мені таких листів.
   — Яких таких?
   — Теплих. Які говорять про те, що я для неї особливий.
   — Може, як друг?
   — Знаєш, після твоїх запитань, я вже не знаю чи ти мій друг. — Похитавши головою, я перебігав на той бік вулиці, а Енді за мною.
   — Ну вибач… вибач. Просто…
   — У неї нікого нема.
   — Хочеш сказати, що ти жодного разу не запитував сам себе про це?
   — Не твоє діло.
   — Значить запитував. А я, як твій найкращий друг, маю тебе вберегти від розбитого серця.
   — Моє серце почуває себе, краще не буває.
   — Тоді, я за тебе радий. Ні, я просто щасливий! Давно пора знову бути в сідлі! — Ляснувши мене по-братерськи по спині, він вибив з моїх легень геть усе повітря.
   — Дякую, друже. — Я відчинив двері свого авто, і всівшись за кермо, запитав: — Ти зі мною, чи своїм авто?
   — Своїм. Зустрінемося на місці.
   — Добре.
   Зачинивши дверцята, я завів мотор, який був невдоволений холодною погодою. Три спроби і нарешті я зрушив з місця. Їдучі містом, я розмірковував над словами друга, які тепер кружляли в моїй голові і сіяли паніку. Невже я для неї лише друг? Ні. А якщо це так? Ні. Може у неї дійсно хтось є? Ні, не може бути. Вона б не листувалася з хлопцем, якщоб була у відносинах. Вона не така, я відчуваю кожне її слово, яке говорить мені про її почуття. Кеті кожним словом, кожним листом дає мені зрозуміти, що я для неї не просто друг. Я відчуваю. Я знаю. Я впевнений – я для неї такий же важливий, як і вона для мене. І я за крок, щоб остаточно в цьому запевнитись.
   Всі мої думки лише про неї. Я пізнав, що таке щастя, коли чекаєш на лист від особливої для тебе людини. Я пізнав завдяки Кеті, справжні розмови, де немає секретів та фільші. З нею так просто спілкуватись, ділитись найпотаємнішим і просто мовчати… так, іноді через листи можна мовчати і знати, що тебе розуміють. Мене тягнуло до неї все більше і більше. І я відчував, що зараз саме час рішучих дій. Ми познайомились на Різдво, і це найкращий час побачитись і подивитись у вічі тій людині, яка робить моє життя щасливим.
   Кожен її лист просякнутий ніжністю. Уявляючи Кеті, я уявляю, як вона посміхається, поправляє білі прядки волосся за вушко,… як обіймає мене і я вдихаю її аромат… Гадаю, вона пахне ваніллю та корицею… вона пахне смачним печивом. Вона пахне Різдвом… та чистим морозним снігом… Та водночас гарячим, ароматним какао. Мені здається, ні… я впевнений, вона пахне щастям і тією, яка належить тільки мені. Здається я божеволію, але я не проти збожеволіти від справжнього кохання.
   Я засміявся на весь салон автівки. Коли я встиг стати таким романтиком? Від тоді, як отримав перший лист від Кеті. Це сталося саме тоді. Я завжди був стриманим та не наважувався зізнаватись навіть собі, що можу бити таким чуттєвим. Це все її чари і запитання. Я зізнався їй, що мені подобаються романтичні фільми, що я збирав у дитинстві статуетки зайченят і що я мрію гуляти зимою під ліхтарями, коли йде сніг, тримаючи за руку ту, яку кохаю. Мені було не важко все це їй писати, бо я точно знав, що це з нею, я хочу гуляти під ліхтарями та міцно тримати її за руку.
   Припаркувавши авто біля будинку пані Лохан, я вийшов з нього і посміхнувся. Піднявши голову догори, я закліпав. Лапатий сніг – був саме тим знаком, провидінням, що це Різдво буде особливим… Що я його проведу з тією, яка розділяє мої почуття.
   Це знак, який каже – дій!
   І я діятиму. Завершу усі справи. Візьму відпустку і поїду до Естес-Парк, зустрічати Різдво з Кеті. П’ять годин шляху і я дивлюся у її очі, торкаюсь рук,... обіймаю за плечі і цілую.
   Ми скоро зустрінемося Кеті… дуже-дуже скоро.
————————————
* Вайо́мінг (англ. Wyoming) — штат у США, в Скелястих горах.