Глава 1

 «Мій дім там, де ти».

«Фривольні листи»
Ві Кіланд та Пенелопа Ворд.
                                                                              

Кеті.

  Теперішній час.
  Естес-Парк.

  Під ногами хрумтів сніг, щічки покушував морозець, і я як завжди, цим всім насолоджувалася, особливо знаючи, що скоро Різдвяні свята. Моя улюблена пора року. Багато посмішок, люди стають більш відкритими та щирими. Подарунки та щастя. І багато-багато любові.
   Дух Різдва довкола… і всі наповнюються цими радісними відчуттями. От і я… наповнювалася ними, особливо коли дивилася у поштову скриньку, очікуючи на листа. Нажаль… скринька ще порожня. Але я знала… знала, що скоро знову отримаю довгоочікуваний лист. Закривши скриньку, я поспішила назад додому. Дійшовши до свого будинку, я обстукала чобітки, і відчинивши двері, увійшла до теплого приміщення. Звільнившись від куртки, я повішала її на гачечок та вдихнула аромат какао, яке я варила, ще кілька хвилин тому. Саме на передодні Різдва, рівно рік назад, я отримала свого першого листа від чоловіка на ім’я Майк. Я і досі пам’ятаю, як читала з захопленням його листа, такого чуттєвого та сповненого дива. Так, так… саме дива. Лист Майка – подарував мені віру у краще, саме тоді, коли мені так потрібно було це.
   Я посміхнувшись, попрямувала до рукомийника, помила руки і поспішила взяти горнятко з какао та багато-багато печива. Тримаючи у руках свою «здобич», я поставила все на столик біля каміна, а натомість узяла до рук листи, які робили мене щасливою. Я часто перечитувала дивовижні слова мого сердечного друга… Хоча насправді, це вже набагато більше ніж дружба, але я не зізнаюсь йому в цьому… Гадаю він і сам це знає… відчуває серцем.
   Розгортаючи перший лист, я знову посміхнулась. Рівно рік назад – я отримала його і моє життя змінилось назавжди. Мої очі знайшли перші строки і я занурилась у спокій.

    «Вітаю, хто б ти не був… чи була…
    Пишу цього листа на передодні Різдва,
    щоб допомогти собі, і сподіваюсь викли-
    кати у тебе посмішку, можливо підтрима-
    ти, можливо… подарувати віру.
   Це ж Різдво.
   Вір у дива, вір у кохання, вір… у щирість
   людей… просто вір у хороше. Його так
   багато довкола. Я це точно знаю. Як?
   Навіть те, що цей лист потрапив саме до
   тебе. Це вже диво. Доля. Будь щасливою
   людиною. Люби дні і ночі. Люби весну,
   літо, осінь та зиму. Живи.
   Сьогодні я вдруге народився. І зрозумів, яке
   життя безцінне. Цінуй його.
   Ти запитаєш, чому я пишу листа незнайомій
   людині? Чому я взагалі це роблю? Чому лист
   написаний від руки? Є одна причина – я цьо-
   го просто забажав. Я хотів поділитись хоро-
   шим з тобою, хто б ти не був чи була.
   Дякую, що вислухав любий отримувач мого
   листа. Кохай та будь коханим.
   Саме цього я бажаю і собі. Знайти свою по-
   ловинку,… своє кохання.
   Живи на повну. Живи серцем та почуттями.
   З найкращими побажаннями, Майк.
   P.S. Я не божевільний))) Просто щасливий.

   Я не могла не відповісти. В той же вечір я сіла писати свій перший в житті лист, і відчувала себе неймовірно щасливою та по-особливому святково. Я не знала чи отримаю згодом відповідь, але… я просто хотіла відповісти на щирий лист від гарної людини, на ім’я Майк.
  Через тиждень я знову отримала листа, і з тих самих пір ми листуємося. Сьогодні б мала прийти пошта, але снігу так багато насипало, що добратись до мого будиночку просто нереально. Інша я… до листа Майка вже б засмутилась і почала нервувати, але зараз… Зараз я інша. Я вірю у дива і знаю, що мій лист прийде в потрібний час.
   У двері загрюкали і я вже точно знала хто це.
   — Відчинено, Лізі.
   Двері заскреготіли, напускаючи зимового повітря до будинку. Я затремтіла, обертаючись у бік Лізі, яка знімала з себе верхній одяг і вже бігла до мене.
   — Привіт, тітко Кеті. Знову читаєш від нього листи? Є новий? — Миле обличчя моєї племінниці сяяло, як новорічна гірлянда. Від неї у мене немає секретів, тож вона знає про листи Майка. Звичайно, я не читаю їх у голос, я просто розповідаю їй те, що можна… без дрібниць, бо це було б не правильно по відношенню до Майка. — Ну? Тітко Кеті, є?
   — Ні. Сьогодні пошту не приносили. — Знизивши плечима, я потягнулась за горнятком. — Люба, для тебе на столі теж є какао. Бери його і сідай біля мене.
   — Зараз. Я швидко. — Лізі широко та задоволено посміхнулась і побігла до кухні. — Тітко Кеті? — Крикнула вона з кухні.
   — Що?
   — А чому ти його не покличиш на свята до себе?
   Я очманіла. Це звичайно логічно, але я не наважувалась написати йому про це, хоча вже давно думала і бажала. Я не знаю, що він очікує від цього листування, від цих милих листів. Тому не хотіла його ставити у незручне становище. Майк теж жодного разу не запропонував зустрітись, тому… я залишила все, як є.
   Лізі увійшла до кімнати, і всівшись поруч на крісло, уважно дивилася на мене, чекаючи на відповідь. Її блакитні очі і світлі локони були наче у янгола. Дивлячись на неї, збрехати було не можливо… вона дивилась у глиб душі.
   — Я боюсь. — Чесно зізнавшись, я опустила очі і подивилася у горнятко.
   — Чому?
   Я сумно видихнула.
   — Боюсь розчарування. Можливо, він не хоче цього, і вийде так, що я нав’язуюсь. Якщо б він хотів…
   — Можливо, він хоче, але думає як ти. — Мудрість не за роками. Їй лише дванадцять, але вона завжди була кмітливою, розумною і дуже допитливою. Я обожнювала це в ній.
   Я дивилася на неї і огорталась теплом. Ця дівчинка – копія мене у дитинстві.
   — Можливо…
   — То, що ти так і будеш думати над цим, чи може, все-таки, напишеш йому про це в наступному листі? — Сьорбаючи гарячим какао, вона солодко зарилась у плед, і подивившись на камін, додала: — Тітко Кеті… ти ж сама казала – треба вірити у дива.
   — Одне із див, зараз переді мною. — Я простягнула руку до Лізі, і вона з посмішкою до вух, простягнула руку навзаєм. Ми так і сиділи цілий вечір, стискаючи долоні одна одної, і розмовляючи про листи Майка… Різдво і дива.

   *****  *****  *****  *****   *****
   Я встала, коли була глибока ніч. Мені просто не спалося, я думала про Майка та те, що сказала Лізі напередодні вечері. Вона права, я маю вірити у те, що Майк теж хоче зустрічі зі мною, просто так само хвилюється.
   Коли я буду писати йому наступного листа, я неодмінно покличу його погостювати до мене. Позаду мого будинку є невеличка прибудова з усіма умовами, окрім кухні. Він міг би там пожити кілька днів. Ці думки залоскотали мою душу. Мені слід бути рішучою і запитати його про це. В наступному листі… Так, так… саме в наступному листі.
   Я позіхнула. Спати кортіло просто нереально, але як? Як заснути, якщо в мені вирують такі почуття та хвилювання? Як спати, коли я в передчутті свого дива, яке маю власноруч – написати. Я готова? Так! Я готова! Як тільки отримаю від Майка листа, одразу відповім йому і запитаю.
   Підійшовши до вікна, я дивилася на те, як тихо падає сніг, потрапляючи під тьмяне сяйво ліхтаря. Все навкруги тихо та спокійно, але в моїй душі вирує справжня хуртовина з почуттів та фантазій про Майка. Цікаво, який він? Ми жодного разу не обмінювались фото, за нашим спільним бажанням… Але це ще було на початку листувань, а тепер… я б хотіла дізнатись, як він виглядає. Я знаю – він прекрасний, як і його листи.
   Як дочекатись ранку? Я впевнена, що вже зранку… буде нова пошта і там буде те, що бажає моє серце – лист від Майка.
   Відійшовши від вікна, я поспішила до своєї кімнати. Відчуваючи, як починають холодіти пальці на ногах та руках, я пірнула у ліжко, яке нажаль вже теж встигло охолонути. Накрившись ковдрою майже з головою, я звернулась клубочком, і зацокавши зубами, затремтіла. Потроху зігріваючи і себе і ліжко, я продовжила міркувати, хоча очі злипались, говорячи, що пора спати. Але… мозок думав інакше.
   Зігрівшись, я осміліла і випрямила ноги. А-а-а… капець, як холодно. Я знову звернулась клубочком. Зима цього року просто шалена. Мені треба більше ковдр, особливо якщо я хочу запросити особливого гостя. Я ж не хочу, щоб він замерз і поїхав звідси як найшвидше.
    Як заснути? Як?
    Майк писав мені якось, що коли він не може заснути, він потирає скроні і це допомагає йому. Треба спробувати. Потираючи пальцями скроні, я потроху заспокоювала думки, які вирували в моїй голові з самого вечора. Це все Лізі зі своїми запитуваннями. Хоча… насправді, вона просто озвучила те, про що я давно думала.
   Скроні… треба терти скроні…
   О-о-о… трішки допомагає…
   А якщо Майк відмовиться? Я ж тоді почуватимуся дурепою і ще й до того ж буду розчавленою… і спустошеною. Я це знала.
   Навіщо я думаю про його відмову? Треба думати про те, що він цього бажає, як і я.
    Я продовжувала терти скроні і розуміла, що порада Майка дійсно допомагає… Як я раніше не дотелепала цього робити?... М-м-м… добре… дуже-дуже-е-е до-б-ре-е-е… Майк… Різдво… Листи… Я ледь ловила думки до купи, бо почала провалюватись у сон.
—————————
*Естес-Парк (англ. Estes Park) — США, в окрузі Ларімер штату Колорадо.