Частина 2. Хто такий Макс? Історія з тіні

Перед тим як Артем сяде в літак до Токіо, варто повернутися трохи назад і відповісти на питання, яке так довго залишалося в тіні. Хто ж такий насправді Максим Коваленко і чому він ризикував усім — кар'єрою, життям і законом — заради родини Ковалів?

Макс не завжди був суворим капітаном СБУ із застиглим поглядом. Десять років тому він був звичайним, трохи сором'язливим студентом факультету кібернетики. Саме там, на першому курсі, він уперше побачив Аню. Вона виділялася серед усіх: поки інші дівчата обговорювали моду, Аня з легкістю клацала складні логістичні алгоритми та аналізувала масиви даних.

Макс закохався в неї з першого погляду. Це було те чисте, палке студентське кохання, про яке пишуть у книжках. Він носив їй каву в пластикових стаканчиках під час нічних сесій у комп’ютерному класі, допомагав писати коди й годинами гуляв із нею вечірнім Києвом. Аня ставилася до нього з величезною теплотою, але... лише як до найкращого друга. Вона була занадто поглинена навчанням і кар'єрою, щоб помітити, як у Макса здригався голос, коли він брав її за руку.

Після випуску їхні шляхи розійшлися. Аня пішла в логістику, а Макса, як одного з найкращих хакерів курсу, помітили спецслужби. Він пройшов жорсткий відбір, спецпідготовку і став провідним оперативником Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки СБУ. Він навчився стріляти, проводити штурми й бачити світ у чорно-білих кольорах. Але свою першу любов він так і не зміг забути. У його зашифрованому архіві на робочому столі завжди лежало одне-єдине фото — їхній випускний, де Аня щиро сміялася, тримаючи диплом. Дату цього випускного він і зробив паролем до найважливіших файлів.

Коли три роки тому Аня серед ночі написала йому про «Vanguard Technologies», Макс миттєво зрозумів: вона в смертельній небезпеці. Синдикат «Vanguard» уже два роки був головною ціллю його підрозділу. Вони знали, що Вікторія-Луїза шукає другу частину коду «Егіда», але не знали, де саме. Аня, сама того не відаючи, стала ключем до цієї операції.

Коли Луїза підлаштувала ту страшну аварію, Макс ледь не збожеволів від безсилля. Саме він придумав план «Привид» разом із дядьком Віктором. Оголосити Аню мертвою було його особистим службовим злочином — за підробку документів про смерть і приховування свідка його могли посадити на двадцять років або вигнати з органів. Але йому було байдуже на погони. Він знав: якщо «Vanguard» дізнається, що вона жива, її доб’ють у реанімації.

Він свідомо прирік Артема на три роки страшного трауру, бо знав — Артем не вміє брехати. Якби брат знав, що сестра жива, шпигуни зчитали б це по його обличчю за хвилину. Макс узяв увесь цей гріх на душу. Три роки він мовчки дивився, як Артем сивіє від горя, три роки карав себе за цю таємницю, і три роки ночами працював як проклятий, щоб повністю зачистити залишки синдикату в Європі, аби Аня колись могла безпечно прокинутися.

— Тож... ти знав увесь цей час? — Артем повільно підвівся зі стільця, дивлячись на Макса. Його кулаки стиснулися. — Ти бачив, як я вмивався сльозами на її могилі, і мовчав?!

Макс не відвів погляду. Він стояв рівно, готовий прийняти будь-який удар.

— Так, Артеме. Я знав. І якби мені довелося повернути час назад, я б зробив це знову. Бо ти три роки плакав за мертвою сестрою, але сьогодні ти летиш до живої. Якби я розказав тобі тоді — її б закопали по-справжньому. Вдар мене, якщо тобі стане легше.

Артем замахнувся, його кулак зупинився за сантиметр від обличчя Макса. Хлопець важко дихав, але потім його пальці розтиснулися. Він зробив крок уперед і міцно, по-чоловічому обійняв капітана.

— Дякую тобі, — прошепотів Артем, ковтаючи сльози. — Дякую, що врятував її.

— Іди збирай валізи, — тихо всміхнувся Макс, поплескавши його по спині. — Твій літак на Токіо через чотири години. Паспортний контроль ти пройдеш без черги — я вже все владнав. І передай їй... передай, що її улюблений кава-брейк у Києві все ще чекає на неї.